Крим
Росія офіційно вже оголосила, що на території захопленого Кримського півострова нарощуватиметься кількість і озброєння, і особового складу, до того ж усе це має явно наступальний характер.
Під час параду в Сімферополі 9 травня 2017 року.
Фото автора.
Днями голова комітету з оборони Держдуми Росії генерал Шаманов, який колись командував російськими повітряно-десантними силами, заявив про наміри вже за півтора року розгорнути тут 97-й десантно-штурмовий полк 7-ї гвардійської десантно-штурмової дивізії (гірської). Перший батальйон цього полку буде сформовано вже до кінця 2017-го, місце дислокації — Феодосія.
Показово, що інші підрозділи полку, зокрема і штаб, а це ще два десантно-штурмові батальйони, вертолітний полк, підрозділи прикриття та забезпечення, будуть розташовані в Джанкої на півночі Криму, за якихось 30 кілометрів від кордону з Херсонською областю. Звідси до станції Новоолексіївка, Генічеська просто рукою подати.
Десантні підрозділи використовують передусім для нападу, дій в тилу противника. Їхнє завдання — захоплення основних об’єктів і військової, і цивільної інфраструктури. Не варто і говорити про те, що в обороні десант ніколи й ніхто не використовував. Досвід Червоної армії в 1941 році показав, що десант не може стояти в обороні так само міцно, як піхота. Залишається одне — напад. Який напрямок буде обрано, зрозуміло всім. 7-ма десантно-штурмова дивізія дислокується в Новоросійську. Серед її «бойових» заслуг — придушення Угорського повстання в 1956-му, Празької весни 1968 року, штурм Грозного в 1995-му, участь у двох чеченських війнах.
«Голос України» неодноразово повідомляв про те, що на території Кримського півострова Росія створює потужне угруповання своїх військ. Не дуже давно під Феодосією були розгорнуті потужні зенітно-ракетні комплекси великого радіуса дії С-400 «Тріумф», комплекси зі знищення кораблів. На кордоні з Херсонською областю розгорнуть вертолітний полк, що має важкі штурмові вертольоти. Чорноморський флот оснащується новими кораблями. Чому ж не має реакції нашої країни та міжнародної спільноти? Місцеві, кримські, спостерігачі вважають, що на півострів повинна бути направлена комплексна місія міжнародних організацій для перевірки дотримання прав людини в Криму, зокрема й національних меншин, але особливу увагу необхідно приділити військовій присутності російських військових у безпосередній близькості від кордону з Україною.
Зокрема, надходять сигнали про завезення в Крим тактичної ядерної зброї, розконсервування ще радянської ядерної бази в селищі Кизилташ (Феодосія-13), у східній частині півострова.
Від своїх планів щодо повернення Криму колишньої радянської слави «нетонучого авіаносця» нинішня Росія не відмовиться, а навпаки дедалі більше розширюватиме тут своє угруповання. На 9 травня, що відзначається в Росії як День перемоги, у Сімферополі вперше відбувся військовий парад. Центральним проспектом проїхалися потужні зенітно-ракетні комплекси, бронетранспортери та інші зразки техніки. Тоді вперше пролунало, що все це належить армійському корпусу Чорноморського флоту. Як виявилося, корпус було розгорнуто тишком. Це потужне з’єднання, до складу якого входять танкові полки, бригади морської піхоти та берегової оборони, авіагрупу та багато чого ще.
Проти кого спрямовано цю силу? До березня 2014 року у Криму військовослужбовців можна було побачити досить рідко, хіба що на святкових заходах, та й то в парадній формі і без зброї, тепер вони заполонили півострів.
До чого готуються?
ТИМ ЧАСОМ
Ви звертали увагу, в який колір пофарбовано урни і зупинки громадського транспорту на ваших вулицях і біля будинків? Ні? А в Криму цьому надаються, чомусь, першорядні значення і увага.
«Голова Криму» Сергій Аксьонов днями побував у Керчі — це найсхідніший регіон Кримського півострова, який по морю межує із Краснодарським краєм Російської Федерації. Прогулювався він у супроводі місцевих чиновників, дивився на підготовку пляжів до літнього сезону цього року. І угледів, що урни на пляжі мають геть по-російськи не патріотичний вигляд, а саме — розфарбовані (просто жах!) у кольори українського прапора синьою і жовтою фарбами. Він назвав це «неестетичним і антидержавним», а владі Керчі запропонував оштрафувати комунальне підприємство на велику суму, в 5 мільйонів рублів (майже 1 мільйон гривень).
Такі «закидони» з новою кримською «владою» відбуваються не вперше. Два роки тому почалася боротьба з дорожніми вказівниками. З помпою, залученням преси, телекамер було демонтовано вказівник у Сімферопольському районі. Через що? Через те, що написи на ньому було зроблено українською мовою.
Не зрозуміло, з якою метою, можливо, це від великої дурості, чимало зупинок на півострові, зокрема й на міжміських напрямках, перефарбували в кольори російського триколору.
Водночас гучно, з усіх трибун заявляють, що вперше в Криму поряд із російською статус державних отримали також українська і кримськотатарська мови. Але, це, щонайменше, лукавство і введення в оману тих, хто не знає історії та ситуації у Криму. Російська, українська і кримськотатарська мови мали офіційний статус із введенням Верховною Радою України в дію спеціальним законом Конституції Автономної Республіки Крим у грудні 1998 року.
Українська мова має статус, нарівні із кримськотатарською, але вони тепер, у нинішніх реаліях, на території півострова прав не мають. Так, на табличках державних установ написи виконано трьома мовами, так, існують кримськотатарське телебачення і радіо. Але мова у школах вивчається факультативно.
Як розповів авторові цих рядків житель одного із передмість Сімферополя, де проживають компактно кримські татари, ті, хто бажає вивчати мову свого народу, проходять факультативний курс, який вивчається після закінчення всіх уроків обов’язкової шкільної програми.
«Виходить, що для наших дітей визначають час, але вже після шкільних уроків, а не в основний навчальний час. І це видається, принаймні, дивним. Виходить: декларації про те, що кримські татари мають рівні права, залишаються лише деклараціями», — обурюється він.
Про українську мову, її збереження і розвиток у Криму годі й говорити. Українці є другою за кількістю, після росіян, національною групою, що проживає в Криму, становлячи понад 16% населення. І це після «перепису», проведеного російською владою у жовтні 2014 року. Хоча, на думку місцевих спостерігачів, обізнаних у ситуації, цей відсоток занижено як мінімум удвічі. Багато хто просто боявся називатися українцем після відомих подій березня 2014 року, коли Крим було відірвано від України.
Українці не мають нині у Криму ні свого періодичного видання, ні можливості виступати на телебаченні й радіо. Зі шкіл зникли предмети, які вивчалися довгі роки, навіть за часів СРСР. Йдеться про історію України, українську мову та літературу.
Звертати увагу на колір урн, імовірно, це й важливо для нинішніх кримських чиновників. Може, для них це є найглобальнішим і першочерговим завданням. А як бути з реалізацією декларативних прав двох найбільших громад Криму — української і кримськотатарської? На жаль, про це вони соромливо мовчать.
Євген КОЛИШЕВ.
Київ—Сімферополь.
