Фінансова децентралізація виявилася тією рушійною силою, яка дала змогу місцевим громадам почати вирішувати проблеми, що накопичувалися десятиліттями. 2016-й став переломним у цьому питанні, адже як не крути, а без фінансів нічого не зробиш. Але вже цьогоріч зроблено крок назад, вважають на місцях. На самоврядні органи влади почали вішати не властиві для них функції. Мовляв, у вас є кошти, вирішуйте питання. Так не повинно бути, вважають учасники круглого столу, організованого спільно редакцією газети «Голос України» та Офісом реформ у Київській області. Участь у ньому взяли: керівник Офісу реформ у Київській області Володимир Удовиченко, експерт Офісу реформ Тетяна Ревенко, а також міські голови: Борисполя — Анатолій Федорчук, Броварів — Ігор Сапожко та Фастова — Михайло Нетяжук. Під час діалогу учасники круглого столу акцентували увагу на основних меседжах, які представники громад хотіли б донести до народних депутатів, уряду та глави держави.
Анатолій ФЕДОРЧУК.
Володимир УДОВИЧЕНКО.
Ігор САПОЖКО.
Михайло НЕТЯЖУК.
Тетяна РЕВЕНКО.
В. УДОВИЧЕНКО: — Децентралізація бюджетного процесу має величезне значення. Розпочавшись у 2015 році, вже наступний, 2016-й, вона зробила успішним для місцевих громад. Не думаю, що був хоч один населений пункт, у якому протягом минулого року взагалі нічого не робилося. Але вже у 2017-му Мінфін прокинувся і почав наступати на ресурси місцевого рівня. За чотири місяці нинішнього року загальний бюджет Київської області 128%. Це суттєва цифра. А порівняно з минулим 2016-м — 136%. Це вагомі показники. Але коли починають вішати додаткові повноваження, зокрема по освіті, медицині, комунальній сфері, з’ясовується, що це не такі вже й великі кошти. Відтак по Київській області вже маємо прогнозований дефіцит на медичну субвенцію мінус 600 млн. лише на зарплату. Тобто виходить так: відсотки є, а реального бюджету немає. Це ганебна тенденція, вона до системних змін у децентралізації держбюджету не призведе, тим більше до позитивних.
А. ФЕДОРЧУК: — Ніхто не заперечуватиме, що фінансова децентралізація дала позитивні плоди. Хоча маємо говорити відверто: до 2015 року ми отримували 75% податку на доходи з фізичних осіб. Якщо перекласти це у суму, то у 2016-му ми б додатково отримали 45 млн. грн. Якщо взяти акцизний збір і додати до нього податок на нерухомість, вийдуть ті самі 45 млн. грн. Тобто сказати, що зробили благо, теж не можна. Але нині намітилася дуже погана тенденція, яку підхопили всі міністерства і відомства. Щойно виникає якась проблема, вони кажуть: у вас є кошти, фінансова децентралізація вам їх дала, вирішуйте ці питання на місцях. Хоча фінансова децентралізація, децентралізація влади саме і передбачають крім передачі повноважень, передачу і фінансових ресурсів. Але цього не відбувається. Сталася дуже страшна річ у 2016-му, коли нам було нав’язано фінансування профтехучилищ. За рік це, ні мало ні багато, 9,8 млн. грн. Ми готові були це прийняти, але за умови, що на баланс приймемо і майно. Ми б зробили ревізію штатного розпису, спеціальностей. Рік нас дурили, а в результаті сьогодні це питання нібито зняли — передали фінансування на вищий рівень — регіональний. Але 9,8 млн. грн. ми витратили, і не зрозуміло на що.
Тепер щодо нинішнього року. Розпочну з освітньої субвенції, того, що держава має виконувати на сто відсотків. Якщо ми говоримо про зарплату педагогів, то вона має забезпечуватися повною мірою. Нині Борисполю виділили субвенцію 55 млн. 769 тис. грн. Розрахунок потреби — 63 млн. 761 тис. грн. Тобто додатково необхідно 7 млн. 992 тис. грн. Ми звернулися з відповідними листами до уряду та міністерства освіти. Нам відповіли, що звертатимуться до Мінфіну... Я песимістично на це дивлюся, тож нам доведеться вишукувати ці кошти, щоб покрити дефіцит у заробітній платі.
Щодо медичної субвенції, то тут також не вистачає 14 млн. 426 тис. грн. Ми так само звернулися з листом, і декілька днів тому надійшла відповідь: «Якщо у вас не вистачає коштів, то можете переглянути штати в лікарні. Або ж скористатися коштами, які є на залишковому рахунку, чи створити своє комунальне підприємство некомерційного характеру, яке надаватиме медичні послуги». Тобто всі варіанти за рахунок коштів місцевого бюджету. Якщо повернутися до освіти, то за 11 років мого перебування на посаді жодної копійки з державного бюджету не було виділено на капітальні видатки. Тож та трагедія, яка сталася у Василькові (обвалилася частина шкільної будівлі. — Ред.), — це саме і є наслідок цього. Слава Богу, що обійшлося без людських жертв. Тож ця тенденція мене дуже лякає, і в освіті, і в медицині.
І. САПОЖКО: — Справді, тенденція загрозлива. Скажімо, якби у Василькові постраждала хоч одна дитина, то відповідальність ніс би і міський голова, і начальник управління освіти, але аж ніяк не Міносвіти. Не повторюватимуся щодо медицини, освіти, профтехучилищ, — ці проблеми, напевно, однакові в усіх містах.
Хочу торкнутися питання розподілу функцій. Ось наприклад. Є пільговики, сьогодні «Укрзалізниця» подала до суду щодо непередбачених коштів із місцевого бюджету на відшкодування пільговиків по місту Бровари. Запитання: як ми можемо проконтролювати кількість перевезених «Укрзалізницею» пільговиків із Броварів чи Борисполя? Відповідної процедури немає. Але є законодавчі акти, які передбачають пільги для цієї категорії населення. Якщо є законодавчі акти, то, напевно, держава має забезпечити їх виконання, а не перекладати цю ситуацію на органи місцевого самоврядування.
Не можна постійно кивати на залишкові кошти або ті, що на депозитах. Очевидно, міська, районна влада мають певний прогноз щодо їх використання. Наприклад, якщо здійснюються певні проектні роботи, то кошти «заморожені» щонайменше на три-чотири місяці. Можливо, за цей час місцевий бюджет може додатково заробити, поклавши їх на депозит.
Фінансова децентралізація справді є. Але хотілося б чіткого розподілу функцій, починаючи від медицини, освіти, соціальної сфери. Нині у Броварах не вистачає коштів на 4-5 місяців для забезпечення заробітної плати. Неодноразові звернення до Мінфіну, обласного управління охорони здоров’я з проханням передбачити стовідсоткове виконання державної функції — принаймні на виплату зарплати, результату не дали. Тож у питанні фінансової децентралізації є й позитивні, й негативні моменти щодо передання функцій і повноважень, не властивих органам місцевого самоврядування.
На мою думку, сьогодні маємо зробити все можливе для того, щоб місцеве самоврядування і міністерство виконували виключно ті повноваження та функції, які на них покладені.
Якою бачу ситуацію по зарплаті медиків та освітян. Субвенція буде, але у грудні, коли міста закриють це питання власним коштом.
А. ФЕДОРЧУК: — Щодо небезпечних тенденцій. У 2015 році з державного бюджету на пільгове перевезення пасажирів для Борисполя виділяли 160 тисяч гривень при потребі 9 млн. 342 тис. грн. Ще 400 тис. грн. потрібно на залізничне перевезення, плюс 900 тис. грн. на послуги зв’язку чорнобильцям. То нині з держбюджету немає жодної копійки.
У нас школи працюють у дві зміни, є навіть така, яку на три зміни скоро доведеться переводити. Нам потрібно будувати школу, на державу у цьому питанні ми надій не покладаємо. Ми закумулювали кошти і хочемо побудувати її за два роки. Вартість спорудження 120 млн. грн. Тобто нам є куди раціонально використати ці гроші. Але якщо нинішня політика триватиме, то ми можемо, не дай Боже, повернутися до тенденції 2013—2014 років.
В. УДОВИЧЕНКО: — Анатолій Соловйович торкнувся дуже важливої теми — кошти на депозитах. Починаючи з минулого року Мінфін дорікає за це місцевим радам, ще й підбиває прем’єра на непопулярні рішення. Але хочу наголосити: усе відбувається в рамках чинного законодавства. Ці кошти акумулюються з урахуванням усіх тендерних процедур і вирішенням інфраструктурних проектів. Ці проекти є, все зафіксовано.
А. ФЕДОРЧУК: — Минулого року у нас на депозиті було 260 млн. грн. Сума нібито велика, але куди вони підуть: на будівництво школи — 120 млн. грн., дитячого садочка — 36 млн. грн., спортивного комплексу — 6 млн. грн., на утеплення шкіл — 9 млн. грн. Тобто всі кошти розписані.
Так, за минулий рік ми на депозиті заробили 31 млн. грн. Тобто, по суті, ми побудували дитячий садочок. Ми не ходимо і не просимо у держави. Тож я не бачу тут нічого поганого, кожна копійка повинна працювати.
М. НЕТЯЖУК: — Я вважаю, що біда нашої країни у тому, що бюджетне планування здійснюється лише на один рік. У нас дві недобудовані школи. Ступінь готовності однієї була 80%, але, на жаль, з 2012-го жодної копійки державних коштів не було спрямовано на її добудову, тож це призвело до того, що більша частина будівлі або зруйнувалася, або була розкрадена.
Такий механізм планування призводить до неефективного використання бюджетних коштів, а також до безвідповідальності. Трирічний спосіб планування давав би можливість завершувати такі проекти. Сам по собі механізм програмно-цільового використання бюджетних коштів також є неефективним. Більш ефективним був би проектний спосіб планування. Має бути чітко визначено цілі проекту, терміни його виконання, відповідальних за його виконання, щоб громада могла подивитися на ефективність використання коштів.
Принцип формування бюджету за програмами призводить до того, що вони, як правило, недофінансовуються. А якщо це так, то й спитати за одержання кінцевих результатів не можна. Це призводить до надзвичайно низької ефективності державних капітальних вкладень.
Щодо депозитів, то особисто я не підтримую тримання коштів у банку. Минулого року це було виправдано з юридичної точки зору, оскільки у місцевих бюджетах відбувалося перевиконання, а переглянути бюджет можна було лише за підсумками півріччя. Цей час і потрібно було використати, щоб покласти гроші на депозит.
Але як фінансист я чітко розумію: вартість грошей у часі зменшується. Тож тримати сьогодні кошти на депозиті замість того, щоб реалізовувати програми, які дозволять згодом зекономити бюджетні кошти, неправильно. Нині кожну копійку потрібно якомога ефективніше використовувати, щоб давати результат.
В. УДОВИЧЕНКО: — Хотів би торкнутися ефективності реформ. Кожна секторальна реформа йде самостійно. Але все це життя, яке відбувається на місцях. Як же може секторальна реформа здійснюватись не у зв’язку і у контексті реформи територіальної організації влади.
Нещодавно ми проводили нараду щодо госпітальних округів. Скажімо, Броварський госпітальний округ. Головний лікар районної лікарні — депутат обласної ради, стривожений тим, що велика кількість населення обслуговується поза обліком його компетенції. Про компенсацію, перерозподіл бюджетних ресурсів, трансфертів навіть не йдеться. Кажуть: якщо не вистачає — йди за дольовою участю до місцевої влади. Добре, що там є бюджет, але ми чули, який там дефіцит заробітної плати...
І. САПОЖКО: — Проблематика міст-супутників столиці досить велика. Почнемо з податку на нерухомість. У нас ця система на сто відсотків не використовується. Бо багато людей, які придбали нерухомість, не прописані у місті. За статистикою у нас сьогодні десь 110 тис. населення, плюс у районі — 60 тис. По факту, особливо якщо взяти літній період, — показники 125 тис. по місту, а по району — майже 90 тис. населення. Тобто ці люди використовують певну інфраструктуру органів місцевого самоврядування. Тут навіть не йдеться про переселенців. Ми провели аналіз, сьогодні у Броварах навчається дітей із району у дошкільних закладах і школах — майже тисяча. З переселенцями — ще 800. Тобто є статистика, а є фактичні показники, тож, може, саме від них потрібно відштовхуватись під час нарахування фонду заробітної плати. Можливо, на перше вересня подавати показники кількості дітей, які навчатимуться у 2018 році.
А. ФЕДОРЧУК: — Перепис населення давно не проводився. Ми керуємося старими цифрами, в результаті наші бюджети багато втрачають.
І. САПОЖКО: — Ми приблизно порахували пасажиропотік із району: вранці 25 тис. населення виїздить, ввечері повертається. Як на мене, потрібно глобально дивитися на це питання. Сьогодні податок із фізичних осіб іде до Києва, а соціальна сфера залишається у Броварах.
М. НЕТЯЖУК: — Із гострих проблем, які постали нині перед нашим містом, — неврегульоване питання щодо компенсації перевезень пільговиків. Фастів — вузлова залізнична станція, у нас великий пасажиропотік. Але нині рахунки міського управління соцзахисту заблоковані судовим рішенням «Укрзалізниці». На сьогодні «Укрзалізниця» виграла суди на суму понад 10 млн. грн., тому потрібно врегульовувати це питання. Якщо держава визначила пільги, то має бути передбачено відшкодування їх фінансування. Або ж потрібно ухвалювати рішення про монетизацію цих пільг.
В. УДОВИЧЕНКО: — Ця проблема є дуже важливою для Київщини. І ми спільно з народними депутатами вийшли на необхідність ухвалення закону про Київський столичний регіон. Є закон про столицю, там є певні преференції, є навіть розділ, присвячений Київській області. Щоправда, дуже номінально. Тож виходить диспропорція у соціально-економічному розвитку.
Нещодавно ми провели дві конференції. Одна — на рівні міського голови Києва, друга — в Офісі реформ з Інститутом громадянського суспільства.
Незабаром ми підпишемо меморандум про співпрацю на рівні органів місцевого самоврядування, а також адміністрацій. Підписання такого документа спровокував закон про агломерації навколо великих міст. Треба намітити взаємні інтереси для підвищення якості обслуговування.
І. САПОЖКО: — Наше з А. Федорчуком головне завдання — щоб наші міста не перетворилися на спальні райони Києва. Тоді ми взагалі будемо залежними. Тож сьогодні ми зацікавлені у кожному робочому місці.
В. УДОВИЧЕНКО: — Окремо хотів би торкнутися об’єднаних громад. На Київщині їх дві — Калитянська та Пісківська. Детальніше про них розповість експерт Офісу реформ у Київській області Тетяна Ревенко.
Т. РЕВЕНКО: — Сьогодні об’єднані територіальні громади отримали повноваження та ресурси міст обласного значення. Для бюджетів таких громад важливий чіткий розподіл повноважень між органами місцевого самоврядування і державою, а також коштів під ці повноваження. Ще дуже важлива стабільність джерел наповнення місцевих бюджетів. Хотілося б мати можливість планувати, що робити з тими грошима, які ми хочемо самі заробити. Але держава підкидає час від часу негативні тенденції. Сьогодні джерело є, завтра його може не бути.
Що стосується Пісківської ОТГ, до складу якої увійшли три села, то на її прикладі дуже добре порівнювати те, що громада має сьогодні, і що села мали до об’єднання. Раніше вони фінансувалися через районний бюджет, та й функції були обмежені, а сьогодні громада перебирає на себе практично всі функції. Якщо говорити про бюджет Пісківської громади, то він збільшився в десять разів. Щоправда, разом із коштами стало більше повноважень і роботи. Основним джерелом поповнення місцевого бюджету є податок на доходи з фізичних осіб. У громаді є два бюджетоутворюючі підприємства — Пісківський склозавод та Тетерівський лісгосп. Крім того, розвинене й підприємництво — зареєстровано понад 300 фізичних осіб-підприємців, які дають змогу бюджету утримувати та фінансувати видатки цієї громади. Суб’єктом прямих міжбюджетних відносин громада стала лише з січня поточного року. Нині вони перебрали повноваження щодо управління освітою, створюють Пісківський медичний центр. Звичайно, рівень життя, надання послуг, інфраструктури у селищній громаді і у місті — це дві великі різниці, але в Пісківській ОТГ його намагаються підтягнути, і у них це виходить. Варто подивитися лише на Пісківський спортивний центр, у якому щодня займається 300 осіб, гімназію, дитячі садочки тощо.
Особисто мене вразив ще й їхній патріотизм. Хочеться, щоб цим почуттям проймалися не лише говорячи красиві слова, а й роблячи щодня, кожен на своєму місці, добрі справи, щоб наше життя стало кращим.
Крім того, Пісківка на сьогодні підготувала 21 проект для того, щоб залучити кошти з Державного фонду регіонального розвитку, грантові проекти тощо. Якщо порівнювати з тим, що вони могли робити досі, це величезний здобуток самої громади. Активність голови і його команди спрямована на покращення життя у кожній сфері, і вона приносить свої результати.
В. УДОВИЧЕНКО: — Сьогодні вже є громади з Іванківського району, які хочуть приєднатися до Пісківської ОТГ з урахуванням закону про добровільне приєднання територіальних громад. Київську область критикують за низький рівень об’єднання, але у нас специфічний регіон. Нині вже фактично створено Бучанську, Гостомельську та Березанську ОТГ. Вони чекають рішення ЦВК щодо перших виборів в об’єднаних територіальних громадах. Тому Київщина не пасе задніх, процес триває.
Підготували Олена ГОРБУНОВА, Віктор КОЛОМАК.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
ПІДСУМКИ
Хотілося б акцентувати на декількох речах:
1) Правила гри мають бути постійними, хоча б на три роки. На сталості податкового законодавства наголошують не лише міські голови, а й інвестори.
2) Акциз від горілчаних виробів ненадійний. Його легко можна трансформувати, забрати. Він не для всіх має сенс, а розподіл подекуди несправедливий. Тому громадам потрібний ПДФО. Його треба максимально збільшити, адже цей податок мотивує місцеву владу створювати необхідні умови для інвестицій, нових робочих місць. Крім того, треба розібратися з податком на нерухомість, ситуація, яка має місце в столичному регіоні нині, не повинна виникати.
3) Потрібно закінчувати з безалаберністю в пільгах. Настав час перейти на адресну, монетизовану, допомогу згідно з наявними можливостями. А не вигадувати якісь субсидії, не дурити ні людей, ні себе, ні місцеву владу, не зіштовхувати їх лобами.
4) Державний фонд регіонального розвитку свій позитив приніс, тому настав час збільшити його розмір, щоб відсоток відштовхувався від загального фонду бюджету.
5) Держава і місцеве самоврядування повинні мати партнерські відносини у частині надання послуг населенню. Це одна команда, тож і діяти мають в одному напрямку.
