У Верховній Раді України завершився двотижневий період пленарних засідань, депутати матимуть тиждень для роботи з виборцями, а ми — можливість спокійніше осмислити перебіг подій в Україні та світі. До кінця сесії залишається лише три пленарні тижні, а ми ще очікуємо на старт пенсійної й медичної реформ. Тому часу залишається мало.

 

Минулого тижня прийнято законопроекти про інклюзивну освіту та мінімальні квоти української мови на телебаченні. Отримали схвалення ще кільканадцять проектів у сфері інформації, екології, культури, господарського права.


Складно проходить законопроект, яким запроваджувалось визначення і правові наслідки кримінальних проступків. Генеральний прокурор саме з ним пов’язував розблокування слідства й можливості спрощення всієї правової системи. Схожа доля очікувала законопроект щодо діяльності господарських товариств і актуальний проект про основні засади боротьби з кіберзлочинністю.


Такі теми, як недовіра Кабінету Міністрів чи Генеральному Прокурору якось затихли. Їх і далі нещадно критикують, але поза очі, в телеефірах, навіть звіт прокурора в Раді мусила ініціювати сама коаліція. Ніхто не поспішає викликати для звіту Прем’єр-міністра, а коли весь уряд приходить у Раду, сесійна зала залишається напівпорожньою. Однак через тиждень Володимир Гройсман знову може прийти в парламент зі змінами до пенсійного законодавства та, можливо, програмою діяльності уряду ще на рік.


Звіт Юрія Луценка справді заслуговує на увагу. Він насичений інформацією, тому найкраще — це зайти на сайт Верховної Ради України й прочитати його повністю в стенограмі засідання за 24 травня. Відзначу лише, що нинішня ГПУ дуже багато всього робить уперше. Ніколи прокуратура не повертала державі вкрадені в неї кошти, тим паче в сумі понад 50 мільярдів гривень. Завжди саме прокурори були головною ланкою в розкраданні земель — сьогодні вперше повертають їх громадам і державі. Те саме і з реформою структури ГПУ, появою там нових людей не із системи, нарешті виконаною нормою про скасування загального нагляду. Зате основною критикою стало те, що прокуратура «не ловить високопоставлених чиновників за корупційні злочини». Цинічно, коли це звучить від депутатів, які самі голосували за закони, якими цю сферу передали до НАБУ, а прокуратурі заборонили розслідувати корупційні правопорушення.


Зате головним подразником для суспільства пробують зробити тему ринку сільськогосподарських земель. Досі не можу зрозуміти, як ця ідеологема часів недорозвинутого соціалізму може використовуватися в XXІ столітті?

Можливо, через те, що надто багато зацікавлених в існуванні тіньового ринку. Цим займається ціла плеяда латифундистів, юристів, чиновників та політиків-лобістів. Масштаби неофіційного ринку землі оцінюють у мільярдах. Звичайно, що за такий ресурс будуть запекло боротися. Засмучує непереконливість прихильників реформи. Чому вони не пояснюють, що насправді ринок землі запроваджений ще з 2000-го року й лише тимчасово відкладений до прийняття необхідних законів? Чому мовчать, що тоді за право селян розпоряджатися своєю землею боролися всі демократичні сили, а земельне закріпачення захищали лише комуністи?

Безглуздо звучить закид, що держава хоче продати землю — останнє, що залишилося в країні. Але ж ринок землі — це право самих селян продати надлишок, докупити необхідну ділянку, отримати вигідний кредит під заставу землі. Уся ця політизація має нарешті закінчитися, ще до завершення цієї сесії ми можемо почути спільну позицію Президента й Прем’єра щодо ринку землі, а права селян на свою власність буде відновлено.


Знаковою для нас стала низка міжнародних по-дій. Напередодні самітів НАТО та «великої сімки» Президент провів низку переговорів з лідерами впливових держав, зокрема з Джастіном Трюдо та Емануелем Макроном. Це мало свій вплив на підсумкові заяви й рішення обох форумів. Українська тема не загубилася, навіть після жахливого теракту в Манчестері, а стала однією з центральних. Позиція лідера США Дональда Трампа й досі залишається не до кінця визначеною, але й йому довелося пристати до заяв про підтримку територіальної цілісності України та засудження російської агресії. Доволі жорстко озвучено загрозу нових санкцій проти кремлівського режиму. Голова Європейської Ради Дональд Туск констатував, що попри розбіжності в загальному ставленні до Росії, стосовно України з Трампом вдалося виробити спільну позицію.


Можемо безкінечно дискутувати, наскільки дієві західні санкції проти Росії, але очевидно, що імперські амбіції Путіна не обмежуються кількома економічно депресивними районами на Донбасі. Те, що його зупинило, — це нова українська армія і тиск цивілізованого світу. Хоча поки що маємо демонстрацію агресивної люті, в якій усе ж проглядається безсилля — масовані обстріли російською воєнщиною цивільного населення. Важко зрозуміти логіку Кремля. Замість доводити свою не-причетність до конфлікту, Росія демонструє безпосередню участь у війні. Схоже, Путін обрав північнокорейський шлях розвитку своєї країни, тобто повну самоізоляцію зі створенням закритого клептократичного режиму.


І наостанок позитивна новина в галузі боротьби з корупцією. Ми невдоволені низькою ефективністю НАБУ та НАЗК. Частково це викликано повною безконтрольністю й непідзвітністю нових органів. Для НАБУ стимул може невдовзі з’явитися у вигляді зовнішнього аудиту. Тривала епопея з обранням аудиторів зрушила з мертвої точки. Кабмін визначив свого аудитора. Ним став авторитетний науковець та представник країни в європейських судах і антикорупційних органах Михайло Буроменський. Заодно це й підтвердження того, що в Україні є свої гідні фахівці для відповідальної місії.


Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.