Контрактник 53-ї окремої механізованої бригади Євгенія Обертинська свято останнього дзвоника зустріла разом зі своїми донечками — восьмикласницею Дашею і першокласницею Яною, а також з учнями і педагогами Вінницької школи № 22, де вони навчаються.
Контрактник 53-ї окремої механізованої бригади Євгенія Обертинська свято останнього дзвоника зустріла разом зі своїми донечками — восьмикласницею Дашею і першокласницею Яною, а також з учнями і педагогами Вінницької школи № 22, де вони навчаються.
Фото автора.
Пані Євгенія зізнається, що ледве встигла на свято. Каже, такий подарунок їй зробив заступник комбата з позивним «Штірліц». «Він знає, що у мене вдома залишилося двоє дітей, — розповідає співрозмовниця. — Коли запитав, чи не маю бажання побачити їх, у мене мову відняло від здивування. У грудні минулого року я підписала контракт із ЗСУ, відтоді не була вдома». Після підготовки у навчальному центрі «Десна» 37-річна Євгенія Обертинська опинилася у 53-й окремій механізованій бригаді. Нині їхній підрозділ перебуває на «нулівці», так військові називають передову. Дислокуються у районі села Троїцьке на Луганщині. Від них до позицій бойовиків — рукою подати.
До Вінниці добиралася майже добу. З поїзда попрямувала у школу, навіть додому не було часу заглянути.
Це була справді дуже хвилююча зустріч. Відбувалася вона у присутності всіх учасників свята останнього дзвоника — учнів і педагогів. Дощ не дав змоги провести урочисту лінійку на подвір’ї. Всі зібралися у фойє школи. Євгенія зайшла у військовій формі. Старша донечка Даша завмерла від несподіванки. Тим часом молодша Яна, позаду в якої — навчання у першому класі, одразу кинулася назустріч мамі і за мить опинилася в неї на руках. Слідом підійшла старшенька. Вони не приховували сліз, незважаючи на те, що за ними спостерігали сотні очей.
Директор школи Галина Розторгуєва подякувала мужній жінці-матері за те, що захищає не тільки своїх дітей — усіх нас. Дякувала також за виховання старанних, слухняних донечок. Гості у військовому камуфляжі подарували корзину квітів.
Поки мама на війні, з дітьми батько Ігор і бабуся Людмила, мати пані Євгенії. Бабуся каже, що старша донечка Даша замінила маму. Порається по господарству, прибирає у будинку, водить на заняття у спортивній секції сестричку, а сама закінчила музичну школу по класу скрипки. «Батько дівчаток працює, а мені залишається на кухні хазяйнувати», — усміхається пані Людмила.
Чоловік Ігор не приховує: довго переконував дружину в тому, що це не її справа — брати до рук зброю.
— Вона збиралася йти добровольцем ще у 2014-му, — каже Ігор. — Тоді якось ми її відмовили від цієї ризикованої затії. Після того Євгенія стала волонтером. Проїхала всю передову. І її вже не можна було зупинити. Я б пішов замість неї. Але вона не погоджується. Поки дружина там, на Донбасі, кожен день для нас минає у тривозі. Бо вона не медик і не кухар, у неї інші завдання, набагато ризикованіші.
