Гуцульщина в усі часи приваблювала туристів. Це й не дивно, адже чи не кожне село чи містечко тут має якусь свою родзинку. Хто побував у Карпатах, відчув дихання гір, милувався гірськими пейзажами і пам’ятками природи, слухав мелодійне звучання кришталевих струмків і водоспадів – той мене зрозуміє. Природа ж, із якою злилося життя гуцула, наділила його відчуттям краси, звідси й така багата й різнобарвна палітра виробів тутешніх майстрів, які неодмінно зустрінуться вам не лише на тутешніх базарчиках, а й у садибах гостинних господарів краю.
Будучи на Прикарпатті і не побувати в Коломиї було б якось не по-нашому, хоча би тому, що саме в цьому місті знаходиться єдиний у світі Музей Писанкарства.
Ось такий банош – зі шкварками, грибочками і звісно ж із традиційною гуцульською бринзою вам запропонують чи не в кожній зеленій садибі чи готелі краю. Ми таку скуштували в готельному комплексі "Горицвіт" . Загалом же любов до кукурудзяного борошна визначила сама природа Гуцульщини. Оскільки жито-пшениця на цих землях майже не родить, їх замінила кукурудза. Ну а вже вправні господині змогли дати їй раду та так, що тепер ця страва є чи не найголовнішою візитівкою.
Коли дивишся на ці вироби, розумієш наскільки майстерні руки їх виготовляли, але ще більше здивування викликає те, що їх викотовили студенти Вижницького мистецького коледжу.
У цьому будинку в селі Криворівня геніальний Сергій Параджанов знімав тут свій не менш геніальний фільм "Тіні забутих предків".
Там же в Криворівні можна відвідати церкву, перша згадка про яку датується 1719 роком. Настоятель її отець Іван дуже калоритна постать і неабиякий патріот. Спілкування з ним ціле задоволення.
Коли ж емоцій забракне їдьте до народної майстриці - ліжникарки Марії. Вона проводе майстер-клас із цього давнього ремесла і ви ще раз переконаєтесь, що тут мешкають справжні майстри своєї справи.
Якщо ви подорожуєте з дітьми тоді вам у резиденцію Святого Миколая. Вона розташувалася неподалік села Пістинь у дуже мальовничій місцині. До речі, резиденція працює і влітку. На фото ліжко, де відпочиває святий, що здійснює мрії.
А ще Гуцульщина, мабуть, один із небагатьох регіонів, який не піддався асиміляції, хоч і переживав різні влади, а часто й нелегкі часи. Зайдіть в гуцульську хату, і вас вразить краса і тонкий смак, з яким виконані речі, що оточують її мешканців. Уже в сінях (хоромах) приваблює своєрідність серпів, кіс, бочок, боденьок, дійниць – споконвічних супутників селянського побуту. Переступивши поріг світлиці, ви побачите в передньому куті, проти вікон, велику річ, що відливає блиском полив’яних кахлів. Своїм розписом вони перекликаються з керамічним посудом, розставленим на полицях шафи і в миснику над дверима. Пухнастий барвистий ліжник, вишитий обрус, ткані доріжки, які прекрасно гармонують із темними площинами стін. Стіл, шафа, мисник оздоблені тонкою різьбою. І, навіть, сучасні предмети не вносять дисгармонії у цей традиційний гуцульський інтер’єр. Все це можна побачити як у звичайній зеленій садибі, що їх охоче пропонують відпочивальникам, так і в музеях, якими так перенасичений край. Варто лише згадати Криворівню, де творив свій шедевр «Тіні забутих предків» неперевершений Сергій Параджанов. Там збереглася хата, в якій він мешкав під час зйомок, а ще хата гарджа, де власне і знімали картину. У ній вам проведе екскурсію онучка тієї самої бабусі, чия хата перетворилася тоді на знімальний майданчик. А в хаті – тимчасовому помешканні Параджанова – вас зустріне пані Галина, звичайна проста сільська жінка, колорист емоцій і неймовірної місцевої говірки.
Цифра
За рік у селі Криворівня, що налічує півтори тисячі населення, відпочиває 300 тисяч туристів.
– Наш край – це та глиба, яку ще до кінця не розкрито, аби кожний турист побачив і відчув нашу самобутність, зміг оцінити гостинність і просто насолодитися нашої чарівною природою, – каже Ярослав Бринський – заступник голови Косівської райдержадміністрації. До слова, як зазначив посадовець, нещодавно була прийнята стратегія розвитку району і в ній немає великих підприємств, а все спрямовано на розвиток туризму. Тож тут сподіваються на прихід ефективного інвестора, а влада потурбується, аби земельна ділянка, яку він отримає, була повністю підготовлена: з відповідним пакетом документів, з комунікаціями тощо.
– У нас уже відпрацьовано план, які є ділянки і які можна віддавати під проекти, переконує пан Ярослав.
Тим часом голова Вижницької районної адміністрації Руслан Сенчук наголосив, що нині в пріоритеті два напрямки зелений туризм і будівництво туристичних комплексів, при цьому тут дуже активно розвивається супутній сервіс.
Загалом за словами пана Руслана район в змозі прийняти 1500 тисяч туристів одночасно. Важливо звісно і нарощення, проте , вважає чиновник, все треба робити з розумом, щоб перенавантаження не завдало шкоди довкіллю. Адже не секрет, що будуючи свої приватні готельно-розважальні комплекси їхні власники дуже часто забувають про навантаження на екосистему.
А отже потрібен чіткий контроль під час землевідведення. А ще каже посадовець, потрібно відпрацювати механізм, аби податки платилися там, де фірма працює, а не там де вона зареєстровано. Тоді отримані кошти могли б іти на розвиток конкретного регіону.
У свою чергу тут хочуть зробити акцент на сімейний туризм, а ще подбати про бюдженого відпочивальника.
При цьому керівництво обох сусідніх районів наголошує, що без будівництва доріг якісну туристичну сферу в краї не налагодити, а тому, кажуть, стукаються у всі двері.
На важливості гарного шляхосполучення акцентує і власник зеленої садиби з селища Кути Григорій Томюк.
– Це фактично все, що ми просимо від влади, а врешті просто хочемо, щоб нам не заважали, – каже Григорій. – Ми були в Румунії, Польщі. Там вони отримують від Євросоюзу усілякі гранти на розвиток, ми ж не намагаємося навіть просити.
Загалом свою садибу Григорій починав будувати як приватний будинок ще 12 років тому, та коли в селищі проводився фестиваль, а приїжджим забракло місць, попросилися до нього. З того все й почалося. Поступово сервіс розширювали. Ввели харчування, організацію екскурсій, організуваливелопрокат, інші атракції.
– Загалом якби поліпшити дороги, то в потік міг би збільшитися в рази. Адже до 1939 року тут були поляки, а тому багато їх приїздить, аби провідати могили предків та й загалом познайомитися ближче з краєм. Ми не хочемо втрачати свого туриста, а тому намагаємося догодити всім – додає дружина Григорія – Анна.
А турист таки їде, бо окрім природного зцілення, край дуже багатий на культурні події.
Ось і незабаром уже 15 червня має відбутися етнографічний фестиваль "На гостини до Iвана". Ідею організації такого фестивалю підказав сам Іван Миколайчук. Одного разу він зізнався, що мріє заробити стільки грошей, щоб вистачило накрити столи від рідного села Чортория до обласного центру Чернівці. «Нехай кожен підходить і пригощається, скільки душа забажає». Іван зробити цього не встиг, але його мрія таки здійснилася. Уже багато років сюди приїздять шанувальники його таланту, друзі, колеги і рідні. Цьогорічний фестиваль носитиме формат кінопрограми, де звучатимуть його пісні. Так само багато шанувальників приїздить на інші мистецькі заходи, а заодно поспішають до найрізноманітніших музеїв, майстерень народних умільців, інших атракцій, не кажучи вже про зимові Карпати. Одне слово, тут кожен знайде собі заняття до душі як узимку, так і влітку.
Марина КРИВДА.
Фото автора.
Голос України
