Досвід свідчить, що ми вміємо добре святкувати й відпочивати — три вільні дні українці використали за призначенням. Але свята закінчилися, час повертатися до реального світу невідкладних справ. Минулий тиждень приніс декілька дуже позитивних новин, але й поставив низку завдань.

 

Головні вимоги маємо до Верховної Ради, яка повертається до пленарних засідань. До кінця сесії залишилося три тижні, які можуть стати тестом на життєздатність парламенту. Є ряд надважливих питань, які недопустимо переносити на осінь, найперше — це медична й пенсійна реформи. Усім зрозуміло, що будь-які дочасні вибори лише погіршать ситуацію, що в новій Раді взагалі може не сформуватися коаліція й настати законодавчий колапс, але нинішня відмова депутатів брати на себе відповідальність за важливі рішення загрозливо наближає можливість такої розв’язки.


Стосовно старту медичної реформи вже є однозначна позиція Ради реформ, прозвучали заклики Президента й Прем’єр-міністра, але найжорсткіше ситуацію окреслив відомий лікар Комаровський: «... або зробіть це, або звільніть нас від себе!» Старої ще радянської безплатної медицини більше не існує, держава має напрацьовані механізми оплати медичних послуг, які будуть прив’язані до пацієнта, а не до паразитуючої системи, але саме ця система жорстоко пручається.


Двома іншими невідкладними реформами є пенсійна та земельна. Імовірно, що саме цього тижня в Раду внесуть зміни до пенсійного законодавства, без яких, зокрема, восени може не настати осучаснення пенсій та збалансування Пенсійного фонду. Але перше, що ми почуємо у відповідь, — це посилання на норми Регламенту, «турботу» про долю пенсіонерів тощо, аби лише відкладати до нескінченності рішення, які треба проводити уже сьогодні.


Особливе протистояння нам пробують нав’язати на темі земельної реформи. Хоча за ринок землі Верховна Рада проголосувала ще на початку цього століття. Тоді всі демократичні сили одностайно боролися за реальні права селян розпоряджатися своєю землею, а протистояли реформі лише крайні ліві сили. Ми думали, що, проголосувавши за прогресивний Земельний кодекс, уже перемогли й допустили слабинку — погодились на короткотривалий мораторій. Сьогодні ця тема знову стала символом протистояння реформістських і ретроградних сил. От тільки розлом часто проходить не по межі «влада—опозиція», лобістські інтереси, опір цивілізаційному розвитку ділить навіть існуючі політичні партії і фракції.


Тривожними стали факти політичного хуліганства кількох позапарламентських сил. Дебош партії М. Саакашвілі в Міністерстві юстиції — це більше самореклама та вияв відсутності будь-яких етичних норм. Зате друга — атаки активістів «Свободи» й «Національного корпусу» на Київраду та Львівську облраду — це вже ознака політичного тиску.


Минулого тижня відбулися й позитивні для України події. Нарешті рішенням верхньої палати парламенту Нідерландів розблоковано Угоду про асоціацію України з ЄС. І це для нас подія епохального рівня. Хто призабув, за що власне починалася Революція Гідності, то згадаймо, що детонатором стало блокування Угоди колишньою владою. Не зайве знову переглянути весь текст Угоди, а не лише розділ про зону вільної торгівлі, яка вже діє. Хоча й ЗВТ приносить усе помітніші плоди — так, у першому кварталі наш експорт до ЄС зріс на чверть. У цілому ж в Угоді виписано план побудови повноцінної правової й успішної держави, встановлено чіткі зобов’язання та участь ЄС у цих процесах.


Колосальна для нас подія — це перемога України в Стокгольмському арбітражі в справі злочинної газової угоди 2009 року. Визнано, що посягання Росії до нашої держави, які могли вже нині вартувати 50 мільярдів доларів, дискримінаційні схеми розрахунків тощо — неприйнятні й юридично скасовані. Є й ряд інших позитивних наслідків, як повернення до ринкової системи в ціновій політиці щодо газу, але тут виникає важливе моральне питання: чи варто піти на фінансові вигоди й відновити закупівлю енергоносіїв у країни-агресора, чи визнати, що незалежність таки має ціну, яку треба сплатити. Але головне те, що дамоклів меч позовів Газпрому більше не висить над Україною, а отже, енергетична галузь зможе знову нормально розвиватися — й усунуті головні перешкоди для приходу інвестицій.


На тлі посилення обстрілів агресором наших міст і сіл зростає значимість питань безпеки. Два пункти були чітко поставлені на порядок денний. Після попередніх заяв Президента, Голова Верховної Ради А. Парубій на засіданні ПА НАТО прямо наполягав на перспективі членства України в блоці. А Секретар РНБО й Голова СБУ вперше висловилися за введення візового режиму з Росією. Поки це лише заяви, але щось підказує, що цього разу непомітно стартували два нові важливі процеси. Теми безпеки й територіальної цілісності України були присутні й на переговорах П. Порошенка з Д. Туском, під час візиту європейських чиновників до України і, що особливо втішає, в ході переговорів Еммануеля Макрона з В. Путіним. Навіть найбільші скептики мали визнати — таких ляпасів кремлівський лідер ще не отримував. Новий президент Франції теж чітко вказав на готовність посилювати санкції проти Росії.


І наостанок — подія сумна, але з тих, що породжують надію. Відійшов у вічність митрополит і колишній предстоятель УГКЦ Любомир Гузар, людина світла й мудра, мислитель, який пробував достукатися до сердець українських політиків та простих громадян не лише з релігійною проповіддю, а й з планом суспільного розвитку всього народу. За життя його чули далеко не всі, але багатотисячні черги тих, хто прийшов вклонитися владиці посмертно, може, таки спонукають нас нарешті його почути. Дозволю собі навести лише один з його висловів: «Ми повинні навчитися бути у своїй державі. Це вже держава, не від якої ми захищаємо народ, а яку хочемо розбудувати, бо це держава нашого народу».


Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.