ПОСТАНОВА
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Актуальні питання зовнішньої політики України»
Верховна Рада України постановляє:
1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: «Актуальні питання зовнішньої політики України» (додаються).
2. Кабінету Міністрів України до 1 червня 2017 року поінформувати Верховну Раду України про стан реалізації Рекомендацій парламентських слухань, схвалених цією Постановою.
3. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України у закордонних справах.
4. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.
Голова Верховної Ради України А. ПАРУБІЙ.
м. Київ, 24 травня 2017 року.
№ 2069-VІІІ.
СХВАЛЕНО
Постановою
Верховної Ради України
від 24 травня 2017 року
№ 2069-VІІІ
РЕКОМЕНДАЦІЇ
парламентських слухань на тему: «Актуальні питання зовнішньої політики України»
Учасники парламентських слухань на тему: «Актуальні питання зовнішньої політики України», які відбулися 7 грудня 2016 року, відзначають таке.
Протидія збройній агресії Російської Федерації проти України, відновлення територіальної цілісності України, а також захист і відновлення прав громадян України, які постраждали в ході міжнародного збройного конфлікту та/або перебувають на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також окремих районів Донецької і Луганської областей, є пріоритетними завданнями Української держави загалом і української дипломатії зокрема.
Водночас зовнішня політика України має формуватися з урахуванням того, що російська влада розглядає Україну своїм екзистенційним ворогом, ставить під сумнів її право на існування як незалежної держави та переслідує остаточну мету - тотальне знищення України як нації, суб’єкта міжнародного права та геополітичної реальності.
Результати аналізу політики владного режиму Росії щодо України протягом усіх років її незалежності свідчать про систематичне порушення Росією Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією, Статуту Організації Об’єднаних Націй (ООН), Гельсінського Заключного Акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі та інших норм міжнародного права.
Збройна агресія Росії проти України не є випадковістю і триватиме принаймні доти, доки Росія утримуватиме окуповані нею території. Небезпека ескалації конфлікту і переростання його у повномасштабну війну є реальною. Відтак сили оборони та відповідні державні органи України мають перебувати у постійній готовності до відбиття збройного наступу російського терористичного війська, а саме підрозділів Збройних Сил Російської Федерації та незаконних збройних формувань. Важливими є постійне системне зміцнення обороноздатності нашої держави та розбудова конструктивних відносин із західними демократіями та їхніми ключовими інституціями - Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) та Європейського Союзу (ЄС).
З метою формування чіткої правової позиції України щодо відповідальності Росії як держави-агресора Верховна Рада України ухвалила ряд постанов:
Постанова Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VІІІ «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором»;
Постанова Верховної Ради України від 4 лютого 2015 року № 145-VІІІ «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян»;
Постанова Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»;
Постанова Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VІІІ «Про Заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод»;
Постанова Верховної Ради України від 18 лютого 2016 року № 1014-VІІІ «Про Звернення Верховної Ради України до парламентів іноземних держав, парламентських асамблей міжнародних організацій щодо засудження триваючої агресії Російської Федерації проти України».
Зазначені постанови є концептуальним підґрунтям для вироблення відповідних рішень Президентом України, Радою національної безпеки і оборони України та Кабінетом Міністрів України.
Україна має докладати дипломатичних зусиль з урахуванням того, що Росія як держава-агресор використовує «Мінські домовленості» не як інструмент мирного врегулювання, а як засіб дестабілізації ситуації в Україні. До сьогодні Росія не виконала жодного пункту цих домовленостей та прагне використати їх для переконання Заходу у своїх начебто мирних намірах і доцільності припинення санкцій проти неї.
Україна вважає пріоритетним мирний шлях виходу із ситуації, породженої збройною агресією Росії, але підтверджує своє право на самооборону, передбачене Статутом ООН, і наполягає, що остаточне вирішення конфлікту можливе лише за умови деокупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також окремих районів Донецької і Луганської областей.
Україна виходить із того, що без вирішення безпекових питань і відновлення контролю української влади над державним кордоном з метою повного припинення постачання військової техніки, боєприпасів, переміщення регулярних військ Російської Федерації та найманців на територію України, а також без реального захисту прав і свобод людини на деокупованих територіях прогрес у політичних питаннях є неможливим. Україна категорично не сприймає проведення виборів у тимчасово окупованих Росією районах Донецької і Луганської областей, оскільки це не відповідає міжнародним стандартам. Місцеві вибори за умов триваючої збройної агресії Російської Федерації та за наявності на території окремих районів Донецької та Луганської областей незаконних парамілітарних формувань перетворяться на фікцію та стануть способом легітимації маріонеткових структур самопроголошених «ДНР» та «ЛНР».
Відповідальність за ситуацію на окупованій території згідно з міжнародним правом несе держава-окупант, яка зобов’язана забезпечити дотримання прав людини та створити умови для повноцінної життєдіяльності населення. У зв’язку з цим потребує чіткого правового оформлення позиція України щодо правового статусу цих територій як тимчасово окупованих.
У контексті безпекових питань вкрай важливим є людський вимір збройної агресії Росії проти України. Окрім численних жертв породженого агресією конфлікту (за даними ООН, з початку агресії 22 212 осіб поранено, 9 569 осіб вбито; із загальної кількості жертв понад 7 тисяч - цивільні особи), одна з ключових проблем - утримання заручників, полонених та незаконно ув’язнених громадян України на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, в окремих районах Донецької і Луганської областей та в самій Росії.
За даними Служби безпеки України, на непідконтрольній Україні території незаконно утримуються 109 заручників. За інформацією правозахисних організацій, на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і в Росії перебувають щонайменше 40 наших співвітчизників, які переслідуються російськими та окупаційними правоохоронними органами з політичних мотивів. Крім того, декілька тисяч громадян України, які перебували в місцях позбавлення волі на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, незаконно та всупереч їхній волі були вивезені на територію Російської Федерації, що є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права.
Росія використовує «фактор заручників» для досягнення власних політичних інтересів. У зв’язку з цим процес повернення зазначених осіб в Україну є вкрай складним і вимагає втручання демократичних країн світу та відповідних міжнародних інституцій. В умовах цілковитого нехтування Росією універсальними нормами міжнародного права у сфері прав людини та консульських зносин Україна здійснює заходи для захисту прав і повернення на батьківщину громадян України, незаконно утримуваних на території агресора. Зусилля на цьому напрямі є пріоритетом для українських дипломатів та Української держави загалом. І надалі постійний тиск на уряди демократичних країн світу з метою звільнення громадян України з полону чи незаконного ув’язнення має залишатися одним із пріоритетних завдань української дипломатії. Водночас варто враховувати, що зазначена проблема потребує передусім від українських інституцій вироблення системи ефективного реагування на кожне нове затримання, адже доки частина території України залишатиметься окупованою, доти проблема заручників існуватиме в тих чи інших формах.
На окупованих Росією територіях України відбуваються масові порушення прав людини.
Близько 2 мільйонів громадян України були змушені залишити загарбані Росією українські території і стали внутрішньо переміщеними особами, зазнавши величезних моральних страждань і значних матеріальних збитків. Внутрішньо переміщені особи обмежені у використанні можливостей, гарантованих загальновизнаними стандартами забезпечення прав людини. Організація допомоги внутрішньо переміщеним особам вимагає значних витрат з Державного бюджету України. Українська дипломатія постійно має спрямовувати зусилля на привернення максимальної уваги міжнародного співтовариства до породжених агресією Росії гуманітарних проблем та необхідності надання Україні допомоги для їх розв’язання.
Україною вжито ряд заходів, спрямованих на реалізацію міжнародно-правової відповідальності Росії за порушення нею своїх міжнародних зобов’язань у сфері боротьби з фінансуванням тероризму, ліквідації расової дискримінації та в галузі морського права, а також на використання механізму Європейського суду з прав людини.
Однак кінцевою метою зусиль України має стати повномасштабна реалізація міжнародно-правової відповідальності Росії як держави-агресора.
Росія своїми діями систематично порушує норми міжнародного права, свідомо руйнує міжнародний правопорядок і створює реальну загрозу міжнародному миру і безпеці. Зловживаючи своїм правом вето у Раді Безпеки ООН, Росія паралізує роботу цієї важливої міжнародної інституції і залишається безкарною за вчинені нею міжнародні злочини. Водночас переконливий результат, отриманий Україною на виборах до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на 2016-2017 роки, підтвердив високий рівень міжнародної підтримки нашої держави на фоні історичної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України» та ухваленого Третім комітетом 71-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН проекту Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Стан з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі».
Те саме стосується і ситуації в Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), оскільки рішення в усіх органах ОБСЄ ухвалюються консенсусом. Росія систематично використовує своє фактичне право вето для блокування конструктивної роботи ОБСЄ. Попри це, наразі ОБСЄ залишається єдиною міжнародною інституцією, що забезпечує постійну присутність в Україні та моніторинг виконання мирних домовленостей.
За таких умов конструктивно можуть діяти парламентські асамблеї ОБСЄ, Ради Європи, НАТО, які за активної участі парламентських делегацій України ухвалили ряд важливих рішень, спрямованих на підтримку нашої держави. Водночас останні події у Парламентській Асамблеї Ради Європи сигналізують про зростаюче бажання окремих посадовців відновити «політичний діалог з Російською Федерацією», попри історичні резолюції, ухвалені Парламентською Асамблеєю Ради Європи в жовтні 2016 року щодо російської агресії в Україні та її наслідків.
Збройна агресія Росії проти України виявила неефективність існуючих структур міжнародної безпеки. Їхні механізми не враховують те, що Росія у своїй зовнішній політиці керується «правом сили», а не «силою права». Її політичні декларації про прагнення до миру покликані слугувати маскуванню справжніх агресивних намірів щодо сусідніх держав та західних демократій.
Єдиною структурою, спроможною протистояти агресивним намірам Росії, є НАТО. Тому, поряд із зміцненням національного сектору безпеки України, першочерговим завданням для нашої держави є набуття повноправного членства в Північноатлантичному Альянсі. Відмова від статусу позаблоковості, внесення до стратегічних документів держави курсу на євроатлантичну інтеграцію, масштабні заходи щодо реформування сектору безпеки та оборони з метою набуття членства в НАТО стали поворотним моментом у безпековій орієнтації нашої держави.
На Варшавському саміті НАТО за участі делегації України відбулася консолідація союзників щодо оцінки безпекової ситуації у світі та шляхів протидії існуючим загрозам. У Спільній заяві НАТО вкотре зафіксовано підтримку України, засуджено дії Російської Федерації в окремих районах Донецької і Луганської областей, підтверджено політику невизнання анексії Автономної Республіки Крим та продовження політичного тиску на Москву з метою змусити її відмовитися від агресивних дій.
Схвалені під час засідання Комісії Україна - НАТО документи, зокрема Спільна заява та Комплексний пакет допомоги для України, стали потужними політичними сигналами і практичними рішеннями Альянсу щодо нашої держави. Важливим завданням посольств України у державах - членах НАТО є наповнення Комплексного пакета допомоги конкретним змістом.
Підсумки Варшавського саміту підтвердили обґрунтованість і практичну доцільність прискореного розвитку відносин України та НАТО, а також подальшого просування на шляху інтеграції у євроатлантичний безпековий простір. На цьому шляху важливо забезпечити належну координацію співпраці державних органів України і НАТО та держав - членів Північноатлантичного Альянсу, залучення допомоги Альянсу для розбудови оборонних спроможностей нашої держави та досягнення взаємосумісності збройних сил партнерів.
З метою підвищення ефективності виконання пріоритетних завдань щодо досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства в НАТО, у тому числі в рамках річних національних програм співробітництва, утворено Комісію з питань координації євроатлантичної інтеграції України при Президентові України.
Інтеграція з Європейським Союзом залишається пріоритетним напрямом політики України. Вибір нашої держави обумовлений не лише безпековими та економічними факторами, а й вибором європейських цінностей та моральних орієнтирів - це наш свідомий цивілізаційний вибір.
Активність політичного діалогу з ЄС повною мірою засвідчила його фактичний перехід на рівень політичної асоціації. Започатковано та продовжено роботу ключових двосторонніх органів асоціації, налагоджено регулярні робочі контакти на рівні керівництва України та ЄС.
В основному завершено процедуру ратифікації парламентами держав членів Європейського Союзу Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію), яку, втім, не доведено до кінця. Проблемним питанням залишається ситуація з ратифікацією Угоди про асоціацію Королівством Нідерланди. Ключовим форматом взаємодії з ЄС залишався безвізовий діалог. Міністерство закордонних справ України та інші державні органи у повному обсязі виконали завдання з реалізації відповідних положень Національного плану з виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України. Відтак, перепон з боку України для запровадження ЄС безвізового режиму для України не існує.
Попри протидію з боку Росії, з 1 січня 2016 року розпочато імплементацію Угоди про асоціацію щодо створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною і ЄС, яка дозволить реалізувати потенціал торговельно-економічних зв’язків України та ЄС. За результатами першого півріччя 2016 року ЄС продовжує залишатися провідним торговельним партнером нашої держави.
Особливу увагу слід приділити пакету додаткових заходів торговельно-економічної співпраці ЄС з Україною, що покликані знівелювати негативні наслідки торговельно-економічної війни Росії проти України і продемонструвати українському бізнесу та суспільству, що зона вільної торгівлі з ЄС це не тягар, а можливість. Україні потрібні нова якість системи зовнішньоекономічних зв’язків і кардинальна трансформація органів державної влади, що регулюють діяльність експортоорієнтованих виробництв. Результатом має стати створення надійної та ефективної системи зовнішньоекономічної політики України, кожен сегмент якої буде спрямований на залучення іноземних інвестицій, а також на представлення і захист національних інтересів України за кордоном. Лише таким чином можливо поліпшити динаміку експорту вітчизняних товарів і послуг.
Україні потрібна справжня економізація зовнішніх зносин, що по суті означає концентрацію зусиль дипломатичної служби на забезпеченні економічних інтересів держави, їх лобіюванні на міжнародній арені, правовому і дипломатичному захисті національного товаровиробника.
Російська влада завжди використовувала передбачені у двосторонніх угодах механізми співпраці проти України, зокрема в економічній, енергетичній, військовій та гуманітарній сферах. Україна повинна прагнути до максимальної диверсифікації двосторонніх відносин з країнами світу з метою зменшення залежності від Росії у сферах і з питань, які мають критичне значення для забезпечення нашої національної безпеки. Відносини з Росією, доки триватиме її збройна агресія проти України, мають бути максимально «заморожені» і здійснюватися у режимі, притаманному режиму санкцій. Зокрема, Україна повинна не підвищувати існуючий рівень дипломатичного представництва в Росії, повністю припинити співпрацю в оборонній галузі та торгівлю товарами подвійного призначення, згорнути відносини з Росією в гуманітарній сфері, а також остаточно і назавжди припинити участь у Співдружності Незалежних Держав.
Варто також зазначити, що навколишні умови здійснення Україною зовнішньої політики змінюються. Результати виборів у Молдові, Болгарії, наслідки референдумів у Великобританії та Нідерландах, відновлення роботи спільної торговельної комісії Фінляндії та Російської Федерації, а також відновлення діалогу щодо торгово-економічної співпраці Норвегії з Російською Федерацією, ратифікація Туреччиною угоди з Росією щодо будівництва газопроводу «Турецький потік», невизначена позиція Адміністрації Президента Сполучених Штатів Америки вимагають від України розроблення нової стратегії дій.
Виходячи з необхідності послідовної реалізації ключових завдань зовнішньої політики України у контексті забезпечення національних інтересів України учасники парламентських слухань рекомендують:
Верховній Раді України:
1) продовжити докладати зусилля, спрямовані на протидію агресії Російської Федерації проти України та відновлення територіальної цілісності України у міжнародно визнаних кордонах;
2) ухвалити закон про тимчасову окупацію Російською Федерацією території України;
3) активізувати законотворчий процес, спрямований на реалізацію стратегічного курсу України на набуття членства в НАТО та ЄС;
4) забезпечити активну роботу національних делегацій України у парламентських асамблеях НАТО, ОБСЄ та Ради Європи у контексті захисту національних інтересів України;
5) ухвалити протягом півріччя з моменту внесення на розгляд новий Закон України «Про засади зовнішньої політики України»;
6) ухвалити нову редакцію Закону України «Про дипломатичну службу»;
7) разом з Кабінетом Міністрів України забезпечити здійснення в межах своїх повноважень усіх необхідних заходів для підтримання інформаційних та комунікаційних зв’язків з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також в окремих районах Донецької і Луганської областей;
8) скасувати вільну економічну зону «Крим».
Президенту України:
1) утворити міжвідомчий орган, відповідальний за підготовку консолідованої претензії України як держави, що зазнала агресії, до Росії як до держави-агресора;
2) розширити санкції проти Російської Федерації як держави-агресора шляхом перегляду існуючого комплексу двосторонніх відносин;
3) продовжити докладати зусилля, спрямовані на зміцнення міжнародної коаліції на підтримку України та на посилення санкцій міжнародної спільноти проти Російської Федерації до припинення її агресії проти України та відновлення територіальної цілісності нашої держави;
4) спрямувати зовнішньополітичні зусилля України на перетворення міжнародної коаліції на підтримку України в широку антипутінську коаліцію з метою примусу Росії до відновлення міжнародного правопорядку та поваги до міжнародного права;
5) ініціювати утворення окремого державного органу або уповноваження окремої особи на ведення переговорів з Російською Федерацією щодо звільнення громадян України, які утримуються в полоні або ув’язнені з політичних мотивів, а також на підтримання постійної комунікації між усіма сторонами таких процесів;
6) внести на розгляд Верховної Ради України протягом першого півріччя 2017 року проект нового Закону України «Про засади зовнішньої політики України».
Кабінету Міністрів України:
1) сприяти утворенню та функціонуванню міжвідомчого органу, відповідального за підготовку консолідованої претензії України як держави, що зазнала агресії, до Російської Федерації з метою практичної реалізації міжнародно-правової відповідальності за збройну агресію проти України;
2) активізувати військово-технічне співробітництво з іноземними партнерами з акцентом на надання Україні передових технологій у виробництві летальної та нелетальної зброї;
3) забезпечити наповнення запропонованого НАТО Комплексного пакета допомоги Україні конкретним змістом;
4) забезпечити належний рівень імплементації Угоди про асоціацію щодо створення поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС;
5) посилити в рамках ООН, ОБСЄ та Ради Європи роботу, спрямовану на відновлення територіальної цілісності України;
6) прискорити завершення досудових процедур щодо відповідальності Російської Федерації за невиконання своїх зобов’язань за Міжнародною конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму, Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенцією Організації Об’єднаних Націй з морського права;
7) продовжувати надавати сприяння міжнародному розслідуванню причин катастрофи малайзійського літака рейсу МН-17 і підготовці відповідної доповіді Радою з безпеки на транспорті Королівства Нідерланди, а також здійсненню зусиль, спрямованих на створення спільно з членами Міжнародної слідчої групи механізму притягнення винних до відповідальності;
8) посилити інформаційну роботу за кордоном щодо висвітлення ситуації на Донбасі та прогресу нашої держави на шляху реалізації реформ, нейтралізації російської пропаганди щодо України;
9) забезпечити застосування усіх можливих міжнародних політико-правових механізмів для захисту прав людини на тимчасово окупованих територіях;
10) застосувати всі можливі політичні та міжнародно-правові засоби для обміну військовополоненими та звільнення політичних в’язнів - громадян України, які незаконно утримуються в Росії та на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополя;
11) вживати заходів для забезпечення прав і свобод кримськотатарського народу як корінного народу Криму, проводити на міжнародному рівні роботу щодо продовження політики визнання міжнародним співтовариством Меджлісу кримськотатарського народу повноправним представником кримськотатарського народу;
12) посилити співпрацю з іноземними партнерами для впровадження пакета реформ в Україні, насамперед у судовій, податковій, фінансовій сферах, боротьбі з корупцією та децентралізації;
13) поглибити діалог з ЄС для прискорення процесу набрання чинності Угодою про асоціацію;
14) вивчити можливість та доцільність ініціювання утворення та участі України у Балто-Чорноморському союзі;
15) активізувати роботу щодо диверсифікації торговельно-економічного співробітництва України, компенсації втрат внаслідок згортання економічної активності на традиційному ринку, сприяння виходу вітчизняного товаровиробника на нові перспективні ринки, зокрема ринки Африканського, Азійського континентів та країн Латинської Америки;
16) вивчити питання щодо проведення консультацій із створення зони вільної торгівлі з Китайською Народною Республікою;
17) вжити заходів з метою приєднання України до реалізації проекту Економічного поясу Шовкового шляху у рамках стратегії «Один пояс - один шлях», вивчити доцільність та розпочати переговорний процес щодо можливості залучення України до Формату співпраці Китайської Народної Республіки з країнами Центральної та Східної Європи «16+1»;
18) докладати ефективних політико-дипломатичних зусиль для посилення енергетичної безпеки держави, а також протидії послабленню ролі України як транзитного енергетичного маршруту і просуванню альтернативних шляхів енергопостачання в обхід України;
19) домогтися зміни позиції Європейської Комісії щодо виключення газогону OPAL зі сфери дії Директиви 2009/73/ЕС Європейського парламенту та Ради від 13 липня 2009 року («Третього енергетичного пакета»);
20) розробити та затвердити Енергетичну стратегію України з урахуванням зовнішньополітичних цілей та завдань національної безпеки України, внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про енергетичну безпеку;
21) забезпечити належні умови для макрофінансової стабілізації України і залучення іноземних інвестицій;
22) підтримувати належний рівень забезпечення дипломатичної служби України з метою подальшого посилення міжнародних зусиль з протидії агресії та реалізації пріоритетів зовнішньої політики України;
23) впровадити механізми активної співпраці з громадянським суспільством України для реалізації встановлених цими Рекомендаціями завдань, зокрема, але не обмежуючись, у розвитку народної та культурної дипломатії;
24) розробити додаткові інструменти тиску на Російську Федерацію з метою припинення російської агресії на Донбасі;
25) провести спільно з Радою національної безпеки і оборони України інвентаризацію запроваджених Україною санкцій проти юридичних і фізичних осіб, затвердити механізм контролю за їх дотриманням, налагодити механізм доопрацювання списків з метою включення до них осіб, причетних до міжнародних злочинів та фальшування кримінальних справ проти громадян України, та подальшого просування цих санкцій для запровадження їх на рівні окремих держав та ЄС загалом;
26) забезпечити належний рівень розвитку зв’язків із закордонними українцями, зокрема, шляхом реалізації Закону України «Про закордонних українців» у повному обсязі, та українською діаспорою, а також координацію заходів, що здійснюються органами виконавчої влади у зазначеній сфері;
27) розробити та затвердити Стратегію зовнішньої інформаційної політики, входження України до світового інформаційного простору, піднесення її міжнародного авторитету, популяризації, формування позитивного іміджу держави як надійного і передбачуваного партнера, протидії інформаційним кампаніям проти України;
28) розробити та затвердити Стратегію економізації зовнішньої політики.
Генеральній прокуратурі України налагодити належну співпрацю з Міжнародним кримінальним судом щодо притягнення до відповідальності представників Російської Федерації і незаконних збройних формувань за можливе скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, в окремих районах Донецької і Луганської областей, а також щодо доведення загального контролю Російської Федерації над незаконними збройними формуваннями на Донбасі. Водночас забезпечити належну підготовку та передачу інформації Міжнародному кримінальному суду щодо можливих злочинів проти людяності, скоєних під час Революції Гідності в Україні.
