Минулий тиждень гарантовано увійде в новітню історію України завдяки запровадження Євросоюзом безвізового режиму для українських громадян. Це підтвердження нашого цивілізаційного вибору, тому пафосні висловлювання з цієї нагоди не можуть бути зайвими. Усі заяви скептиків про те, що безвіз українців не цікавить, з ним лише ускладниться ситуація на кордонах, це тільки піар влади, зруйновані реальністю — ми стали ще на крок ближчими до Європи й усього цивілізованого світу та трошки дальшими від країни-агресора. Показово й те, як збіглися аргументи частини політиків усередині країни з жовчними випадами з Москви. Але нам своє робить.
Безвіз став своєрідним маркером взаємної відкритості України та Європи, але для незворотності цих змін потрібні ще й інші заходи. Найперше — це реалізація Угоди про асоціацію України з ЄС, тривала епопея з ратифікацією якої нарешті закінчена, символічно, що майже синхронно з падінням візових бар’єрів. Вже діюча частина Угоди щодо зони вільної торгівлі дає непоганий результат для українських виробників — за перший квартал зростання експорту до ЄС на чверть. Минулого тижня появилася надія на часткову лібералізацію єдиного обмеженого квотами сектора — аграрного. Але завдання усієї Угоди — це не лише оптимізація якихось окремих зв’язків, це допомога нам побудувати справжню Європу з усіма її принципами й стандартами в самій Україні. І на довшу перспективу це найамбітніше завдання для країни.
Ще однією гарантією незворотності нашого цивілізаційного вибору мало б стати питання міжнародної безпеки. Парламент минулого тижня виправив фатальне зловживання попереднього режиму — в основоположних документах українського законодавства знову чітко визначено, що кінцевою метою України є набуття повноцінного членства в НАТО. Президент повідомив, що невідкладно підпише закон, але попередив, що шлях до НАТО не буде коротким, а країні ще багато доведеться попрацювати в себе вдома. Україна вже досягла стану готовності до вступу в Альянс навіть вищого, ніж деякі інші країни на момент набуття членства, але увага до нас значно прискіпливіша. Фактично, основним трендом наступних років буде виконання двох великих програм: Угоди про асоціацію з ЄС і програми адаптації до всіх стандартів країн-членів НАТО.
Ще одним цивілізаційним вибором могло б стати запровадження візового режиму з країною-агресором. Реально про це поки не йдеться, а потенційна постанова Верховної Ради матиме лише рекомендаційний характер, але дуже синхронно заговорили на цю тему керівники державних органів, які не схильні до голослівних заяв. Уже з певністю можна твердити, що візовий режим з Росією таки буде введено в середньостроковій перспективі. Сьогодні Україна ще остаточно до цього не готова, але рівень загроз уже незрівнянно нижчий, ніж рік тому. Головна перешкода — це мільйони наших громадян, які, попри війну, продовжують працювати на агресора на його ж території. Керівники держави зобов’язані враховувати всі соціальні й політичні ризики, якщо Росія, провівши симетричні дії, поверне частину цих людей в Україну. Чи ви звернули увагу, що наші посадовці заговорили про можливість введення віз для росіян лише після набуття безвізу з ЄС та ратифікації Угоди про асоціацію? Візовий бар’єр з Росією виникне тоді, коли буде змога легально працевлаштувати заробітчан у себе вдома або в сусідніх країнах ЄС, про що зараз теж ведуться переговори.
Стосовно діяльності Верховної Ради, то відчуття двоїсті. З одного боку, парламент зумів подолати популістську істерію й розпочав базові реформи — минулого тижня в першому читанні стартувала медична реформа. І це безумовний аргумент на користь того, що чинна Рада має потенціал для реформаторської діяльності. З другого, дисципліна й ефективність бажають бути кращими. Сумно не лише через провал чергової спроби реформування конституційного судочинства чи відмову розпочати реформу самого парламенту, але й тому що сотні актуальних рутинних питань взагалі не доходять до розгляду. Наведу дрібний, але знаковий приклад — минулого тижня руки знову не дійшли до проекту, за яким місцеві ради мали б право обмежити торгівлю алкоголем у нічний час. Ніби дрібничка, але тема суспільно значима, а закон укотре не розглянутий.
Цього тижня депутати повинні працювати в комітетах. А Голова Верховної Ради Андрій Парубій вирушив з офіційним візитом до США. Візитів такого рівня не було вже понад дев’ять років. А яке для нас значення має позиція американських законодавців — загальновідомо.
Звично активно велася робота на закордонному напрямку Президентом України. Головними акцентами його зустрічей і переговорів залишаються питання міжнародної безпеки та російської агресії, хоча зростає число позицій щодо реальних заходів з євроінтеграції. На правоохоронному напрямку ми якось уже звикли до гучних затримань і відкриття кримінальних справ проти корупціонерів, хабарників і розкрадачів, навіть перестаємо реагувати на нові повідомлення від Генпрокуратури. Скепсису додає неповоротка судова система, хоча й через неї «на вихід» уже підходять масштабні справи з реальними посадками. Але навіть приглушену увагу розбурхав арешт чиновниці Фонду гарантування вкладів за отримання хабара в сумі п’яти мільйонів доларів (це ж 130 мільйонів гривень — бюджет цілих галузей). Можна лише припускати, яких збитків зазнала б держава та обікрадені вкладники.
І наостанок — ще одна позитивна новина від Кабінету Міністрів. Уряд розпочав серйозну реформу в земельній сфері. Поки йдеться не про ринок землі, заблокований мораторієм, а про використання та оренду державних земель. Рівень корупції й втрат бюджету тут вимірюється мільярдами. Інтереси недобросовісних землекористувачів і їхніх лобістів відчутно постраждають, але публічно виступити проти нової стратегії буде вельми складно, адже вона чітко спрямована проти фінансових зловживань та збереження земельного ресурсу від виснаження, забруднення й екологічних катастроф у майбутньому.
Тарас ЧОРНОВІЛ,
політолог і незалежний експерт.
