ХХІХ Міжнародна агропромислова виставка Агро-2017. Це ж треба — уже двадцять дев’ята. На 20 останніх я був у числі учасників, робив з них огляди й репортажі. Цікаво кинути оком назад, згадати, порівняти. Якщо хтось із колег робив репортажі бодай з трьох — відгукніться. Цікаво б поміркувати над змінами. А вони є. У своїх перших репортажах я порівнював агровиставки з дзеркалом агропромислової галузі. Пізніше поправив сам себе й порівнював агровиставки з дзеркалом цілої України. І це не було перебільшенням, метафоричним перехлюпом.

Пригадую перші агровиставки, що проходили в селищі Чубинському, під Борисполем. Почала з’являтися чудо-техніка з-за кордону: небачені досі трактори, комбайни, сівалки, борони, міні-техніка... Подивитися диковинки селян везли за сотні кілометрів. Часто на вантажівках у кузовах з дощаними лавками та сіном-соломою. На виставці серед кущів диміли два-три мангали для шашликів, але ціна на ці лакоминки була просто неприступною для селян, тож вони підобідували салом-хлібом-часником з ароматами від шашликів у прикуску. Зручності, по-літературному нужники — у посадках, за кущиками. Що ж бачимо цього року?

Європа може відпочивати. У прямому й переносному розумінні. Так смачно, ситно й комфортно, як на київській агровиставці ні в якій Європі чи «гамериці» пообідати не вдасться. Ціла виставка розташована у виставковому комплексі, що дістався в спадок від старого режиму: кухні, павільйони, столи, експозиції, стоянки техніки й приватних авто — усе під крислатими липами, каштанами, яблунями. Цього року було не холодно й не жарко, а саме так, як у раю. Якщо хтось не вірить, хай побуває там і там, а тоді заперечує. Тож європейців, американців та представників інших континентів на виставці було ну просто завізно. З’їжджаються в Україну купувати й продавати, а за нагоди й провести приємно час. Наприклад, цього разу німецька фірма Лемкен відзначала 20-ліття роботи в Україні. У дуже гарному ресторані, запросили півтори сотні гостей. Після гулянки кожному піднесли презент — пляшку українського віскі. Похвалилися, що минулого року продали в Україні різної машинерії на 20 мільйонів євро. Таке ось поєднання приємного з корисним. Маємо добру техніку з об’єднаної Європи й «на похід» розкрутку українського віскі. Мені сподобалося, з оригінальним смаком і ароматом.

А якщо без іронії, то на виставці показували й пропонували українським аграріям усе краще, що на сьогодні виробляють на різних континентах. Техніки було багато, як ніколи раніше. І що радує — цілий ряд українських підприємств представили техніку, що ні виглядом, ні якістю практично не поступається іменитим зарубіжним брендам. В Україні справді занепало виробництво тракторів, колишні гіганти індустрії ХТЗ і ЮМЗ практично щезли з ринку й з агровиставок, але багато підприємств, наприклад, Велес-агро, Лозівський машзавод, завод Кобзаренка й безліч інших налагодили виробництво цілком конкурентоспроможних на світовому ринку сільськогосподарських машин. А іноді й унікальних, що не мають аналогів.

Ще одна прикмета часу: на агровиставках уже немає явних лідерів, що представляли найбільше техніки, брали найбільше виставкової площі. Наприклад, зовсім непомітним став «Ростсільмаш», що в попередні роки заявляв себе як генеральний спонсор виставки, був у явному фаворі. І це вже прикмети змін не лише на ринку агротехніки, а великих геополітичних зрушень. Ростовчани донедавна тримали три чверті українського ринку зернозбиральних комбайнів. Наразі цей ринок росіяни втратили. Назавжди. Тож як за цієї нагоди не подякувати ВВП за те, що так рішуче об’єднав українців і повернув обличчям до Західної Європи й світу? І побачили українці, що це добре, й наразі на українських полях і фермах працюють найкращі в світі машини, а з кращими машинами прийшли й високі стандарти. Українці уже виробляють техніку й продукти харчування, що знаходять попит на світовому ринку. Хтось вважає, що ще мало, треба б більше. Може. Але рух угору, до вершин навіть цікавіший, ніж перебування на самій вершині, з якої всі стежки ведуть самі знаєте куди. Збіглося так, що саме зараз двері в об’єднану Європу розчинилися, можна без віз їздити. А там такі простори відкриваються для допитливих та енергійних!

Селяни на виставку вже не добиралися в кузовах вантажівок. А якщо хтось забув удома своє авто, міг купити прямо на виставці «Тойоту», «Міцубіші» чи «Фольксвагена»... Крім автівок, комбайнів, плугів і тракторів на ярмарку було багато різного товару: мед, вишиванки, сідла, хомути, миски, горщики, кочерги. От хіба рогачів, прядок і гребенів для мичок не помітив. Може, майстри цього профілю перевелися, а, може, попит на них поменшав.

Чимало й такого впадало в око, що не хотілося б і згадувати. Але промовчати — значить, не сказати правду. Ціна виставкової площі була понад тисячу гривень за квадратний метр. На відкритому асфальті, а то й просто на землі. Це вже не жадність, а, пардон за ізвінєніє, жлобство. Пацани, ви ж майже нічого у виставку не вклали, не збудували жодного сучасного павільйону, ніяк її не осучаснили відповідно до нинішніх потреб, просто гендлюєте рештками старої розкоші, що дісталася від обгавканого й обпльованого соцрежиму. Не зробили нових під’їздів. Навіть не зробили належної рекламної розкрутки, щоб виставку відвідало більше аграріїв. Внаслідок виставка хоч і була досить людною, але скільки там було зацікавлених гостей, фахівців-аграрників, а скільки звичайних зівак-відпочивальників, не відомо. Траплялися на виставці й ліктями роблені, квачами фарбовані вітчизняні машини.

Але все ж більше помітні позитивні зміни. Звертаю увагу хоча б на зміну виставкового гасла. Замість «Україна — аграрна держава» повісили простіше й доречніше «Аграрна політика — успіх через партнерство».

А головне — уся ця красива, розумна, продуктивна, рентабельна техніка уже працює, уже є звичайним засобом агровиробництва, знаряддям успішного бізнесу.

Микола ДИВАК.

Фото автора.