Єгор СОБОЛЄВ, заступник голови депутатської фракції Політичної партії «Об’єднання «Самопоміч», голова Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції:
— На початку каденції ми були майже молодці. Після Євромайдану, в умовах величезних очікувань суспільства, парламент ухвалив дуже революційні рішення, зокрема щодо протидії корупції, відкритості власності, щодо визнання незаконним збагачення, коли посадовець не може пояснити походження свого майна. Щодо відкритості майна всіх посадовців та їхніх родин, важливі закони, які закріпили незалежність суспільних медіа, підірвали вплив Росії на українське телебачення. До лютого 2015 року, коли Генпрокурором було призначено Віктора Шокіна, ми були молодці. Навіть звільнення Генпрокурора Віталія Яреми, який провалив розслідування справ Євромайдану, було дуже правильним кроком нового парламенту, який від імені суспільства почав стежити за виконанням законів.
Але з кожним днем роботи законодавчого органу імпульс, який дав Євромайдан, дедалі більше стихає. Кожне правильне рішення дається дуже складно і в умовах величезного спротиву. Нині ми потребуємо ухвалення закону про антикорупційний суд. Кому в Україні не зрозуміло, що потрібен такий суд, який почне топ-корупціонерів ув’язнювати, а не прикривати, як нинішні судді. Потрібен також закон про визнання окупованих територій окупованими, про покладання на Росію відповідальності за порушення прав людей, руйнування інфраструктури на Донбасі. Але закон і далі блокується. За таких умов вважаю, що народні депутати дедалі більше забувають, завдяки кому вони потрапили в ці стіни і для чого. Тож людям треба докладати більше сил, щоб управляти своїми представниками в парламенті.
Микола СКОРИК, член фракції «Опозиційний блок»:
— Є закони, які без голосування народних депутатів нашої фракції не були б ухвалені. Це законодавчі ініціативи щодо переселенців, дітей, захисту платників житлово-комунальних тарифів.
Для мене це перша каденція в парламенті. Я працював на різних державних посадах. На жаль, перебуваючи в опозиції, не можу себе реалізувати, тому що жодна з наших пропозицій не потрапляє до порядку денного. Тому в мене є почуття розчарування.
