Пацієнти, які очікують у коридорах поліклініки своєї черги на прийом до лікаря, про високі реформи медичної галузі мову не заводять. Здебільшого розповідають про свої хвороби, дорожнечу лікування, а головним чином про те, як вимотують їх ось такі походи до спеціалістів. Уже по обідній порі хтось розповідає, що з восьмої ранку ходить з одного кабінету до іншого. Хтось скаржиться, що ніяк не може потрапити на прийом. Когось украй дратують ті, хто пробивається до лікаря без черги...
Мало хто тішиться позитивними результатами лікування. Навпаки, чимало пацієнтів кажуть про те, що ще одного такого походу до лікаря, коли піднімається тиск і починає калатати серце, вони просто не витримають. Чому так відбувається?
Тим часом начальник Хмельницького міського управління охорони здоров’я Борис Ткач розповідає, які масштабні зміни чекають на місцеву медицину. У місті вже створено два центри первинної медико-санітарної допомоги. Поліклініки потроху перетворюються на сімейні амбулаторії. Хоча прийом у звичних для пацієнтів закладах ще триває, проте з часом акцент буде зроблено саме на амбулаторії.
Та з ними не все так просто, адже їх намагаються наблизити до пацієнтів. А для цього потрібні приміщення. Там, де вони є, хочуть зробити ремонти. Намагаються домовлятися із забудовниками, щоб ті виділяли квадратні метри в новобудовах... За два роки планують створити щонайменше зо два десятки нових амбулаторій. І для цього потрібні чималі фінансові та організаційні затрати.
А вже з липня хочуть почати укладання договорів між лікарями і пацієнтами. Кошти на утримання лікаря передаватимуть на первинну ланку. Але які суми це будуть, та й узагалі, в яку копійку має обійтись реформування, ще ніхто не знає. Все лише на словах і у проектах. Бо до місцевої влади нормативних документів згори ще не надходило.
Та поки кардинальне реформування лише на язиці, пацієнти не перестають хворіти. І хочуть не завтра, в реформованих амбулаторіях, а сьогодні, нехай навіть у старих поліклініках і лікарнях, отримувати належну допомогу.
Тож я запитую в міського медичного керманича, а чи не варто перш, ніж братися за такі масштабні зміни, розпочати ну хоча б із дотримання... трудової дисципліни. І розумію, що на тлі загальних проблем ці слова звучать щонайменше наївно. Бо й справді, хто востаннє вів мову про те, чи дотримуються лікарі елементарних трудових правил? Принаймні Борис Ткач каже, що на гарячу лінію скарг на це ніколи не надходило. Була, правда, одна, коли кардіолог не розпочав вчасно прийом пацієнтів. Але потім усе з’ясувалося: він був на комісії, тому й ніякої вини в тому, що пропустив кілька годин прийому, не було.
Та чи справді не було? Адже під дверима його кабінету сиділи хворі. Відповідь, що всіх перевірити дуже важко, звучить вкрай непереконливо. Адже для спеціальної перевірки нічого не потрібно, варто лише записатися на прийом у реєстратурі і вчасно прийти до кабінету. А потім...
— Я хотів сам перевірити систему електронного запису до спеціаліста в поліклініці, — розповів Олександр Сергійович. - До того ж зробив дві спроби. І в обох випадках в режимі он-лайн отримав відповідь, що о такій-то годині я можу прийти на прийом до лікаря. І це справді дуже зручно.
Справді, зручно і швидко. А головне — можна не сумніватися, що цього пацієнта приймуть точно в зазначений час. Чому? Та тому, що це — міський голова Олександр Симчишин. І до такого відвідувача у будь-якому закладі міста поставляться з особливою увагою. Але чи все так само добре трапляється із пацієнтом «без прізвища»?
Ось простий експеримент. Записуємося на прийом до кардіолога в реєстратурі. І там чітко вказують час прийому. Але люди під кабінетом одразу повідомляють, що діє «жива» черга. І вже неважливо, чи ти взяв паперовий талончик, чи записався в електронній системі. Не подіяв би жоден варіант. Бо лікар хоч і прийшов на зміну вчасно, однак прийом розпочав на... 40 хвилин пізніше. Весь цей час спілкувався з колегами, ходив із паперами, очевидно, до керівництва — одно слово, був зайнятий. Але чому цю роботу виконував тоді, коли за посадовими обов’язками повинен був приймати хворих? На жаль, поставити це запитання нікому. Бо колеги не вважають усе це порушеннями.
Потім через кожні два-три пацієнти до кабінету заходили люди з кейсами, а то й просто рекламними листками в руках. Здебільшого робили це, зайнявши чергу. Але всім було зрозуміло, що це зовсім не пацієнти. Та лікар все одно приймав їх, і час ішов.
Буває, без черги заходить хтось знайомий. Час від часу своїх пацієнтів приводять колеги-лікарі. Інколи хтось проривається, щоб «тільки спитати»...
У результаті все це виливається в довгі години очікування пацієнтів. Тож коли до дверей підійшла жінка і повідомила, що, відповідно до талона, зараз час її прийому, майже з десяток людей із черги просто вибухнули незадоволенням. Хтось почав відверто сваритися. Хтось укотре схопився за серце. Хтось потягнувся до пігулок у сумці...
Напруження ще більше зростає, коли потрібно побувати на прийомі у кількох спеціалістів. На це може піти кілька годин. І навіть тоді, коли ви точно знаєте час прийому.
Мова вже навіть не йде про рівень кваліфікації лікаря, його фаховість і знання. Хворим хочеться елементарного — уваги і поваги до них. Але саме цього і не знаходять у коридорах та кабінетах медичних закладів.
Кажуть, нові принципи організації їх роботи мають усе змінити. Але чи справді так буде? Адже прийом вестимуть ті самі лікарі. З тими самими знаннями, досвідом і звичкою саме так, а не інакше ставитися до пацієнта. Щоправда, як обіцяють урядовці, з новою зарплатою. Та чи зможе це допомогти хворому?
Хмельницький.
Фото надано автором.
