«Хай буде Україна вільною»! Такий найперший постулат містив Універсал, що його було проголошено 100 років тому, 23 (10) червня 1917-го Українською Центральною Радою. Фактично тоді на Софійському майдані Києва проголосили автономію України. Цим конституційним документом також визначалося, що порядок і лад в Україні даватимуть вибрані вселюдним, рівним, прямим і таємним голосуванням Всенародні Українські Збори. Вони ж мають і видавати відповідні закони, бо, як сказано в Універсалі: «Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба і які закони для нас луччі».
Варто зазначити, що на початку 1917 року український національний рух набув значного успіху, і в травні 1917-го для переговорів про правове визнання автономії України Центральна Рада відрядила до Петрограда делегацію на чолі з В. Винниченком. Проте Тимчасовий уряд відхилив вимоги Центральної Ради, посилаючись на те, що вона не обрана всім населенням краю і не уповноважена звертатися від його імені. Так само до українських вимог поставилася і Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів.
Однак владні структури Петрограда недооцінили рішучість української національно налаштованої демократії. Вже 17 (4) червня на закритому засіданні Центральна Рада констатувала, що актом відхилення вимоги про автономію України Тимчасовий уряд порушив інтереси українського народу і принципи права націй на самовизначення. Тоді ж вирішують безпосередньо звернутися до народу, тобто видати Універсал. Снаги і натхнення Центральній Раді додав і ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд. Майже 2000 делегатів повністю підтримали вимоги Центральної Ради і в категоричній формі звернулися до Тимчасового уряду із закликом задовольнити їх. Центральній Раді з’їзд запропонував самостійно перейти до встановлення автономії і визнав за необхідне українізацію армії та школи, водночас запропонувавши скликати українські територіальні збори.
У таких умовах і прийняли І Універсал, а вже через п’ять днів було обрано Генеральний секретаріат зі статусом крайового уряду на чолі з Володимиром Винниченком. Генеральним секретарем з військових питань став Симон Петлюра. Наступним кроком у закріпленні української державної незалежності було проголошення ІІ Універсалу в липні 1917 року. На жаль, він став своєрідним компромісом із російським Тимчасовим урядом і проголошував, що остаточно форма автономії України буде вирішена Установчими зборами Росії. Звісно ж, Росія не могла допустити, аби Україна вийшла з-під її впливу.
Після більшовицького перевороту в Петрограді Центральна Рада ІІІ Універсалом 20 листопада 1917 року проголосила створення Української Народної Республіки (УНР) з визначенням її у федеральних зв’язках із Росією. Проте подальша діяльність Центральної Ради значно ускладнилася протидією місцевих більшовиків і уряду Радянської Росії.
«Народе Український! Перед твоїм вибраним органом — Українською Центральною Радою — стоїть велика і висока стіна, яку їй треба повалити, щоб вивести народ свій на вільний шлях. Треба сил для того. Треба дужих, сміливих рук. Треба великої народньої праці». Це слова з I Універсалу, що, як ніколи, актуальні й нині.
Марина КРИВДА.
Фоторепродукція Андрія НЕСТЕРЕНКА.
