Упродовж останнього часу в Інституті законодавства Верховної Ради України проведено низку науково-практичних заходів, спрямованих на подальше удосконалення вітчизняного законодавства з найактуальніших проблем суспільних відносин. На цих заходах, як правило, органічно поєднується творчий потенціал трьох сторін: народних депутатів України, що приймають закони, представників різних сфер економіки та громадянського суспільства, де закони мають виконуватися, та науковців, які покликані допомогти у пошуку ефективних механізмів законодавчого забезпечення реформування держави.

* * *
На початку червня Інститутом проведено круглий стіл «Сучасні проблеми упорядкування законодавчого поля у сфері розвитку вищої освіти». Відкриваючи зібрання, директор Інституту, член-кореспондент НАН України Олександр Копиленко акцентував увагу на тому, що в постіндустріальну епоху головною рушійною силою суспільного розвитку стають знання. Відповідно, зростає роль і значення вищої освіти як вирішального чинника формування людського капіталу, забезпечення конкурентоздатності України.
Учасники круглого столу — науковий консультант Інституту законодавства, д. е. н. Валерій Сергієнко, старший науковий співробітник Інституту вищої освіти НАПН України, к. пед. н. Вікторія Ворона, заступник директора Інституту економіки та прогнозування НАН України, член-кореспондент НАН України Андрій Гриценко та інші наголошували, що якість підготовки спеціалістів із вищою освітою значною мірою залежить від дієвості законодавчих норм. Зазначалося, що модель економічної діяльності у сфері вищої освіти України передбачає «утримання» вищих навчальних закладів, а не фінансування надання ними освітніх послуг. Висловлювалися думки про те, що перспектива полягає у підготовці фахівців для загальносуспільних потреб на конкурсній основі; забезпеченні права здобувачів вищої освіти на відшкодування збитків у разі одержання відповідних послуг неналежної якості; наданні ВНЗ економічної самостійності (фінансової автономії). Порушувалися й питання щодо джерел фінансування надання освітніх послуг та можливості одержання їх «у кредит», тобто оплати спеціалістом свого навчання упродовж декількох років після його завершення. Разом із тим є ряд спеціальностей, підготовка за якими не становить бізнесового інтересу (космічні дослідження, теоретична математика, фізика тощо). Тож витрати на це має взяти на себе держава.
* * *
Згодом в Інституті відбувся ще один круглий стіл — «Розвиток законодавства України у сфері житлової політики та комунальних послуг», в якому взяли участь співробітники апарату Верховної Ради, науковці, представники міжнародних організацій та громадськості.
На початку засідання директор Інституту наголосив, що після здійснення приватизації житлового фонду до мільйонів власників житла потрапили величезні матеріальні ресурси, частина з яких здається в оренду, однак орендні відносини переважно не реєструються, а податки не сплачуються. Серед інших актуальних проблем він назвав забезпечення житлом вимушених переселенців, а також комунальні платежі.
Модератор круглого столу, 
д. е. н. Юрій Манцевич звернув увагу на те, що нині діє понад сорок законів, які регулюють надання пільг при отриманні житла або встановлення іншого порядку, відмінного від закріпленого в Житловому кодексі. Враховуючи зазначене, він запропонував створити міжвідомчу робочу групу із фахівців конституційного, цивільного та господарського права, економістів, демографів для розроблення Концепції реформування житлового законодавства. При цьому заступник керівника Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України Ігор Зуб наголосив, що переважна більшість законопроектів спрямована на вирішення локальних проблем і не носить комплексного характеру, тож експерт висловився за розроблення Житлового кодексу України.
Ідею розроблення Житлового кодексу підтримав і перший заступник директора Інституту законодавства Верховної Ради України, член-кореспондент НАН України Євген Бершеда, який значну увагу приділив питанням необхідності підвищення якості надання житлово-комунальних послуг і посилення відповідальності посадових осіб за неналежне утримання й ремонт житлового фонду та інженерних комунікацій. Натомість старший науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, д. ю. н. Інна Севрюкова висловилася за розроблення законопроекту «Про основи житлової політики». У такому законопроекті, на її переконання, мають знайти місце врівноважені норми всіх гілок права, але тільки ті, які регулюють особливості житлового законодавства, а не дублюють вже існуючі норми.
У свою чергу, виконуюча обов’язки директора департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Світлана Старцева повідомила, що Міністерство у своїй роботі зосередилося на трьох основних напрямах: 1) ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження; 2) житлова політика; 3) житлово-комунальне господарство. Ключова роль відводиться імплементації положень галузевого законодавства ЄС у сфері енергетичної ефективності будівель та запровадженню системи сертифікації рівня споживання енергії будівель.
* * *
Результати діяльності Інституту законодавства на регулярній основі передаються до профільних комітетів Верховної Ради України для практичного використання, а також публікуються окремими виданнями. Зокрема, нещодавно вийшла друком робота під назвою «Ефективність законодавства України (питання моніторингу колізій)» (К., 2017). Це видання є продовженням започаткованої Інститутом законодавства платформи для проведення науково-експертного діалогу щодо методології виявлення неузгодженостей і суперечностей у законодавчих актах та вироблення на цій основі конкретних пропозицій і рекомендацій.
Новий напрям науково-прикладної діяльності Інституту побудований на впровадженні галузево-блокового підходу у проведенні аналітичних досліджень сучасного стану законодавства й правової практики. Відповідно, аналіз здійснювався за тематичними блоками, кожен з яких включає перелік актуальних питань, що сприяло охопленню різних сфер законодавчого регулювання. Зокрема, у пропонованому виданні виокремлено такі змістові частини, як: конституційна реформа та верховенство права (розвиток парламентаризму, удосконалення виборчого законодавства, реформа державного управління, забезпечення прав і свобод людини, судова реформа, реформування правоохоронної системи, регіональна політика та децентралізація); реформа системи національної безпеки та оборони (Збройні Сили України, оборонно-промисловий комплекс, боротьба з тероризмом, інформаційна безпека); міжнародні зобов’язання України (питання ратифікації універсальних, регіональних та двосторонніх договорів); стабілізація макроекономічної ситуації та реформування економіки (податкова, митна, бюджетна, кредитно-грошова, інфраструктурна, регуляторна, промислова політика, галузеві економічні реформи); соціальна сфера (зайнятість та трудові відносини, система соціального захисту, пенсійна реформа, реформа системи охорони здоров’я, молодіжна політика та охорона дитинства); охорона довкілля та природокористування (збереження навколишнього природного середовища, природокористування, санітарні та фітосанітарні заходи); національний діалог і гуманітарна політика (національна єдність, міграція, розвиток інформаційного суспільства, реформа освіти і науки, медіа, розвиток спорту і туризму).
Результати проведеного дослідження подані у вигляді таблиць з метою забезпечення доступного викладу й узагальнення за джерелами пошуку наявних правових колізій та прогалин. Подібний спосіб викладу дозволяє не лише зафіксувати сучасний стан існуючих проблем у регулюванні суспільних відносин, а й сприятиме прогнозованості законодавчого процесу з подальшим утвердженням верховенства права та демократії в Україні.