Ми відзначили ще одну річницю нашої Конституції. Напевно, коли для громадян країни цей день стане не просто вихідним, а справжнім святом, зможемо впевнено говорити, що демократія і справедливість стали для України незворотними. У ставленні до Основного Закону після революції відбулася кардинальна зміна. Раніше кожен Президент чи політичний лідер думав лише про те, як переписати Конституцію під себе, «перетягнути ковдру», втрутитися в розподіл владних повноважень. І от ми вже три роки живемо в країні, в якій про зміни політичної системи й балансу влад озиваються лише політичні маргінали.

На порядку денному зовсім інші правки, які повинні заповнити прогалини первісного конституційного процесу. Конституційної ночі в поспіху не доопрацювали декілька розділів, найперше щодо місцевого самоврядування та судоустрою. Також були недоречні компроміси, як от цілковита депутатська недоторканність чи територіальна автономія Криму. Рада успішно пройшла конституційний етап судової реформи, але, хоч як дивно, забуксувала на законодавчих змінах. Затрималася на старті реформа організації місцевої влади, яка мала б утвердити децентралізацію, на порядку денному інші точкові правки.
Стосовно нових конституційних змін, то цього разу Президент озвучив пріоритет — кардинальне скорочення депутатської недоторканності. В очікуванні майбутніх виборів депутатам таки доведеться віддати за це свої голоси. Та й щодо дати виборів чітко було сказано, що вони відбудуться у визначений Конституцією термін. Бо й щодо цього почалася політична інтрига — кожна партія, в якої тимчасово піднявся рейтинг, починає вимагати невідкладних виборів, лякаючи країну то хаосом, то сповзанням до тоталітаризму...
Маємо жахливий перелік трагічних подій, винуватцем яких традиційно стала путінська Росія. Московськими найманцями зірвано так зване «хлібне перемир’я», знову є загиблі й поранені. Але особливо цинічними стали терористичні акти в Києві та на Донбасі проти наших офіцерів контррозвідки. Підірвано за єдиним сценарієм два автомобілі: в одному перебували службовці розвідки СБУ, в іншому — полковник ГУР Максим Шаповал. Це вже абсолютно відвертий виклик не лише Україні, але й усьому цивілізованому світу — Росія ще раз доводить, що є державою-терористом. Зрештою, разом з Північною Кореєю, вона може заслуговувати на ще одне «горде» звання — держави-хакера. За найбільшою за всю історію України хакерською атакою теж проглядається російський слід. Схоже, що кремлівські ініціатори навіть не приховували цього, вибираючи цілі та демонстративну назву вірусної програми.
Однією з багатьох провокацій, яким вдалося запобігти, був намір вчинити напад на офіс опозиційної партії, яка очікувано стала б у всьому винити не Кремль, а нашу владу. Але в цьому контексті вартує згадати про одну особливість таких терактів, диверсій і провокацій — часто їх здійснюють руками деяких організацій, що називають себе націоналістичними. От тільки лідери таких «націоналістів» чомусь незабаром опиняються в Москві, чим підтверджують свою агентурну суть. Їх список уже доволі значний, серед найпомітніших: «Батальйонне братство», рух «Третій майдан» та нинішні диверсанти із групи «Наждак». Ще півроку тому вони разом з іншими псевдонаціоналістами пробували розкрутити масові протести зі зброєю в Києві, а нині вже відверто працюють з Москвою. Тому мусимо застерегтися — у нас є лише дві націоналістичні партії: КУН (бандерівське) та ОУН (мельниківське крило). Усі решта — або авантюрні самозванці, або російська агентура, оскільки імідж націоналіста є найкращим прикриттям для диверсійної діяльності.
Правоохоронні органи минулого тижня почали низку гучних процесів. Найголовніший з них — заочний суд над Януковичем за державну зраду. Скільки було заяв, що прокуратура програє в цій справі або й «зливає» її на догоду Януковичу. І де сьогодні всі ті «експерти», коли, чітко дотримавшись процедури, прокурори добилися заочного процесу в справі, в якій є неспростовні докази?
Традиційно маємо позитивні новини в міжнародній політиці. Найперше це успішний візит Президента Порошенка до Парижа та його переговори з французьким колегою Емануелем Макроном. Навіть «професійні скептики» мусили визнати — досягнуто повного взаєморозуміння й вибудовано тісні та дружні відносини. Нині французький лідер усе жорсткіше тисне на Путіна й вимагає невідкладних переговорів у Нормандському форматі. Проанонсований «План Макрона» — це, власне, перелік чітких кроків з тиску на Росію та «примушування її до миру». До речі, цікаво, як будуть далі висловлюватися доморощені противники Мінського процесу, коли всі наші союзники вже сказали, що Мінськ — безальтернативний, а проти лише Москва?
Підтримку Україні чітко проголосив Генсек НАТО Єнс Столтенберг, у відповідь на вимоги Кремля він теж акцентував, що нині навіть мову не можна вести про виконання Україною політичної частини домовленостей. Дипломатичною перемогою нашої парламентської делегації стала процедура принизливого імпічменту для пропутінського президента ПАРЄ Педро Аграмунта. Співпраця з Росією та її лідерами стає все більш «токсичною» для західних політиків. Маємо черговий економічний підсумок візиту Петра Порошенка до США — Дональд Трамп ухвалив рішення про поставки американського вугілля в Україну, чим завершується ще один етап диверсифікації енергетичної сфери.
І звично наостанок пара добрих новин від виконавчої влади. Епопея із львівським сміттям таки завершилася, місто поступово очищають силами державних органів, а не безпорадної місцевої влади. Міському голові залишилося лише скликати віча та придумувати пояснення. А ще ми наближаємося до однієї з найважливіших реформ — пенсійної. Після успішного захисту на Раді реформ законопроекти надійшли до парламенту. Упереджуючи спроби відомих популістів їх здискредитувати, на захист законодавчих ініціатив публічно виступили молоді реформатори на чолі з Максимом Нефьодовим та Оксаною Макаровою. Протиставлятися їхнім аргументам буде значно важче, а отже, зростає надія на успішне голосування у Верховній Раді й продовження курсу реформ.

Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.