Перебуваючи на Буковині, не могла не заїхати в гості до сестри і хранительниці пам'яті про Назарія Яремчука Катерини (на знімку). Вона зустріла на ганку, була дуже схвильована. Каже, щоразу згадуючи брата, ніби гортає знову і знову їхнє спільне життя і переживає біль втрати.
Зайшовши до передпокою, помічаю східці, які ведуть до груби. Пані Катерина, каже, що це й була перша сцена маленького Назарчика (на знімку).
-- Він любив підніматися на цей подіум і співати, а батько чомусь дуже боявся, що дитина впаде.
Узагалі в родині Яремчуків, каже пані Катерина, всі були творчими особистостями. Хтось грав на скрипці, хтось на мандоліні, й усі гарно співали. Приміром, мати співала в церковному хорі. До речі, пані Катерина теж там співає. А ще мати грала в місцевому театрі, збереглися навіть знімки, один із них датується 1934 роком, де вона в образі. Вона також дуже гарно вишивала, ділиться Катерина, і її роботи навіть возили на виставку до Москви. Утім, звідти їх ніхто, на жаль, не повернув.
А саму оспівану Назарієм смерекову хату, де народився і зростав Назарій у 2008 році, зруйнувала страшна повінь. Довелося звертатися до всіх небайдужих, і допомога не забарилася (на знімку -- відновлений будинок Яремчуків). Виділила частково кошти і держава. Тепер родина Яремчуків має клопіт із відновленням пам'ятника. Старий і на думку сестри, дуже невдалий, уже руйнується. Коштів же на новий поки що немає. Але Катерина так, як і з відновленням будинку, сподівається на добрих людей.
Тим часом ми оглядаємо музей-обійстя, Воно містить багато світлин, афіш митця (на знімку), його костюми. Які все-таки вдалося не втратити під час повені. Є навіть скриня дідуся.
Зберігає пані Катерина і булаву. Її Назарій привіз із останніх гастролей в Америці. Тоді в Нью-Йорку після виконання пісні "Гей ви, козаченьки" до нього на сцену піднявся діаспорянин. Він і вручив булаву, яку йому привезли з рідної України, з Косівщини, фактично з батьківщини і Назарія. Вони й нині продаються на Косівському базарі народних ремесел.
-- Одного разу Назарій привіз сюди багато костюмів, платівок. Ми тоді з братом здивувалися, та коли побачили його хворобливий стан, все зрозуміли. В принципі, каже Катерина, цього слід було очікувати, адже Назарій кілька разів їздив до Чорнобиля, виступав там для ліквідаторів майже біля самого реактора. Ризикував життя співак і в Афганістані.
Останній же свій концерт уже смертельно хворий Назарій Яремчук дав на Співочому полі в Києві.
Так уже сталося, що 23 березня йому дали посвідку про пільги як учасника бойових дій і ліквідатора аварії, а 30.06.1995 року його не стало.
Із кожних гастролей, каже сестра, він обов'язково привозив усім подарунки. Та найбільше їй запам'ятався вчинок юного Назарія:
-- Коли батько відійшов у вічність, мати дуже тяжко захворіла і, мабуть, пам'ятаючи слова батька про те, що він тепер залишається головними в родині, Назарій намагався усіляко виконувати батьківську настанову. В дванадцять років він пішов із вівчарями в гори пасти отару. Мати не дуже хотіла відпускати: малий ще. Та він наполіг. І коли повернувся, був такий щасливий! Приніс аж цілих 68 карбованців, а ще сиру, сметани, бринзи.
Одне слово, тоді він відчув себе справжнім годувальником. Та й сам аж поправився, каже сестра. Але найбільше її вразило те, що брат виділив усім по 2 карбованці, стільки ж узяв собі, а решту віддав мамі.
Висить у кімнаті й годинник, стрілки якого показували 10.20. Його музею подарували школярі з Тернопільської школи, яка носить ім'я Назарія. Годинник справно йшов кілька років, а потім зупинився. Пані Катерина навіть одразу не помітила, але яке ж було здивування уже потім, бо стрілки зупинилися саме на 10.20, коли багато років тому перестало битися серце співака. Утім, містичні моменти трапляються досить часто, розповідає сестра. Якось приїздило Чернівецьке телебачення знімати сюжет. Усі разом вирушили до джерельця, яке любив Назарій.
-- Йдемо, а за нами маленьке кошенятко. Ми прийшли до джерела, зробили зйомки, сіли перекусити, нагодували й кицьку. Потім пішли, де було наше поле. Кошеня весь час мандрувало за нами. А вже коли поверталися, котик на тому місці, де приєднався, так само загадково й раптово зник. Коли був концерт-бенефіс Назарія, такий само котик пробігся по сцені, щойно відкрилися лаштунки.
А ще, каже Катерина, над хатою кожної весни просто заливається соловейко, і вона щиро вірить, що то душа їхнього і нашого з вами Назарія.
На прощання ж пані Катерина затягнула нам "Чому я не сокіл, чому не літаю". Цю пісню, каже, вони з братом дуже любили співати далеко в горах. Пісня своїм відлунням ще довго супроводжувала нас дорогою на Київ.
Марина КРИВДА.
Фото автора.
