У Національному музеї літератури України відкрито виставку «Поет суворого життя», приурочену 110-й річниці від дня народження поета, автора збірок «Рінь», «Вежі», праці «Євген Коновалець», археолога, одного з керівників Організації Українських Націоналістів, сина видатного майстра слова Олександра Олеся — Олега Ольжича. 

На знімку: Ольга Кандиба під час прес-конференції у Національному музеї літератури України.

На ній широко представлено унікальні документи: нотатки, фотографії, археологічні замальовки, автографи з архіву літератора й ученого, які передала дружина його сина Ольга Кандиба Інституту літератури ім. 
Т. Шевченка НАНУ. В експозиції — дозвіл на в’їзд до Чехії Олега Ольжича і його матері Віри Кандиби, виданий 1923 року, свідоцтво про шлюб поета з Катериною Білецькою, донькою професора, проректора Українського Кам’янець-Подільського університету, обручка з надписом «Калина», альбом родинних фотографій, на яких є Олександр Олесь та усі члени родини, інший — з археологічних розкопок, дисертація «Неолітична мальована кераміка Галичини» з начерками, зробленими під час експедицій та в музеях Європи тощо. Окрім архіву, який родина Ольжичів-Кандиб, «будучи свідомою своєї ролі», під час переїздів з Праги до Німеччини, потім до Канади, «зберігала як найбільший скарб», пані Ольга передала речі, якими користувався поет, — наплічник, з яким він у 1941 році прийшов у Київ, ляльку в українському вбранні. «Її, зроблену на замовлення, як тоді казали, «українськими дамами», Олег Ольжич подарував дослідниці Етель Лессер під час свого перебування в США.
Як зазначив історик Олександр Кучерук, вперше постать Олега Ольжича у виставкому форматі представлено так масштабно. «За знімками, а в родині кожен рік фотографувалися, за листами можна зрозуміти атмосферу в родині, — каже Ольга Кандиба. — А за штемпелями на листівках — простежити пересування Олега Ольжича. Завдяки цьому архіву також можна простежити погодинно і навіть похвилинно життя поета. Втім, досі залишаються недослідженими обставини його арешту і смерті».
Поет Дмитро Павличко зазначив, що повернення архіву до Києва, де в 1941—1942 роках жив Олег Ольжич, налагоджуючи підпільну мережу ОУН, і де став одним із організаторів Української Національної Ради, — «це значна подія для нашого політичного мислення». З початком гітлерівських репресій поет переїздить до Львова, де 1944-го його заарештували і по-звірячому закатували гестапівці. Є версія, що до його знищення були причетні агенти НКВС. Як розповідає Ольга Кандиба, її родина тривалий час шукала документи в німецьких архівах, але ніде не збереглося, попри німецьку пунктуальність, свідчень і навіть протоколів допитів. За однією з версій, каже вона, арештанта утримували в тюрмі, з якої радянські війська вивезли усі архіви. Тож їх необхідно шукати в Росії.
Директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка 
НАНУ Микола Жулинський подякував Ользі Кандибі за збереження матеріальної пам’яті про видатного українця. Він зазначив, що науковці тепер мають упорядкувати архів, перевезення якого до України стало можливим завдяки сприянню Посольства України в Канаді, та підготувати його до друку.

Фото автора.