Ми пережили тиждень, по вінця переповнений знаковими для України подіями, та входимо в нову семиденку, яка поки що сповнена лише «наполеонівськими планами». Дуже хочеться, щоб реалізація цих намірів, яку має здійснити парламент, хоч частково відповідала масштабам попередніх подій на міжнародній арені. Від Верховної Ради під час останнього тижня сесії ми та наші міжнародні партнери очікуємо дуже багатьох знакових рішень.

Необхідно дати старт пенсійній реформі, відповідні законопроекти вже зареєстровано, й на їх підтримці наполягають навіть посли країн «Великої сімки». Не можна затягувати з остаточним схваленням медичної реформи — тут кожен день коштує людських життів. Може менш зримі, але не менш фатальні наслідки того, що досі не схвалена реформа освіти. Важко йтиме в залі в другому читанні об’ємний проект змін до кодексів, без яких не за-працює судова реформа.
Подібних планів, які озвучив Голова Верховної Ради Андрій Парубій, дуже багато, навіть фізично їх буде важко втиснути в короткий робочий графік пленарного тижня, а ще ж маємо відвертий саботаж з боку ряду фракцій і депутатів щодо реформаторських змін та різні політичні конфлікти й заяви. Для них буде вдосталь підстав — цього тижня має відбутися шість голосувань про зняття депутатської недоторканності. І якщо ще минулого тижня вбачалася монолітна міжфракційна кругова порука, то після розгляду справи Борислава Розенблата, жорсткого обурення громадян, активістів і журналістів, а ще виходу з «порочного кола» однієї з фракцій прогноз почав стрімко мінятися. Але збурення в парламенті й міра витраченого часу у зв’язку з розглядом цього питання меншими не стануть.
Завдяки тижневому «серіалу» з регламентного комітету парламент опинився перед загрозою стати антигероєм року, якщо голосування у сесійній залі не виправлять ситуацію. Минулий тиждень надто чітко показав, як частина депутатів може ігнорувати громадську думку й демонструвати свою зверхність і безкарність. Ми стали свідками відвертого нехтування конституційною нормою про розподіл гілок влади, коли невелика група політиків вирішила підмінити собою суд та маніпулювати правовими нормами. Добре, що цим спекуляціям уперше так чітко протистояла об’єднана позиція Генпрокурора Юрія Луценка та керівника Спеціальної антикорупційної прокуратури Назара Холодницького, котрих раніше сприймали як конкурентів. Завдяки цьому було зламано кругову поруку в комітеті, а тепер уже весь парламент має пройти тест на виживання.
Найбільше непересічних подій, що стосувалися нашої держави, відбулися за межами України. От тільки саме по собі в світовій політиці нічого не робиться. Коли в 2014 році під час страшних і кривавих подій, анексії, агресії, загрози масштабної війни ми апелювали до світової громадськості та підписантів Будапештського меморандуму, чули переважно лише про «глибоку стурбованість». Тільки титанічні зусилля привели до того, що російська агресія проти України сьогодні розглядається серед перших питань на всіх міжнародних форумах і переговорах. Кремлівський агресор може вільно займатися безчинствами лише в тіні, за відсутності уваги цивілізованого світу. Тому наші дипломатичні досягнення не лише перетворюють Росію на уособлення всесвітнього зла, а й урятували багато тисяч людських життів.
Навіть простий перелік основних форумів, де звучали слова схвалення та підтримки для України, вражає масштабністю. Найперше це засідання лідерів «Великої двадцятки» в Гамбурзі. Тема російської агресії в Україні була в порядку денному. Те саме стосується і перших переговорів президентів США й Росії. Конкретних повідомлень про їх зміст обмаль, але відсутність спільної заяви й надто відмінна інтерпретація обома сторонами свідчать, що зустріч пройшла не дуже гладко. Це відбилося і у вкрай нервозному випаді Путіна після саміту на адресу української влади стосовно «торгівлі русофобією». Хоча нам треба розуміти: Трамп таки зацікавлений вибудувати свої відносини з Путіним, але сьогодні вони вже не можуть формуватися коштом України. Підтвердженням цього можуть бути й гучні заклики Трампа до Путіна перестати дестабілізувати Україну, виголошені публічно у Варшаві.
Обставини варшавського візиту теж є прикладом того, як українська дипломатія готується до подібних заходів. Тривалі переговори Порошенка зі своїм польським колегою мали забезпечити саме такий результат. Те саме можна сказати й про успішний візит Прем’єр-міністра В. Гройсмана до Лондона напередодні саміту. Там голова уряду гідно представив Україну на інвестиційному форумі, відзвітував про реформи й мав важливі переговори з Терезою Мей. Керівники держави таки навчилися у міжнародній політиці діяти узгоджено й говорити одним голосом. Як нам цього бракувало в роки президентства В. Ющенка, коли були прекрасні перспективи й нульові результати!
Серед інших знакових подій варто відзначити жорстку резолюцію ПА ОБСЄ із закликом до Росії забиратися з Криму й Донбасу.
А ще відбулися кілька важливих візитів до Києва, серед них — Генерального секретаря ООН, який особливо переймається гуманітарною складовою війни на сході щодо України. Донбас відвідали євродепутати, які на власні очі змогли побачити масштаби й наслідки російської агресії. Але особливо цікавим став приїзд Державного секретаря США, важливі навіть не його заяви і явно позитивний настрій після зустрічі в нашого Президента.
Найважливіші дії — США призначили свого спеціального представника щодо України Курта Волкера. А це вже ознака того, що Штати безпосередньо входять в процес припинення війни й не будуть впливати тільки через учасників «нормандського формату».
І наостанок ще одна позитивна новина. Попри критику українських реформ нашими популістами, світові лідери дедалі частіше шкоду їх хвалять, лише шкодуючи, що процес так гальмується в парламенті. Наші реформи надихають держсекретаря США, задовольняють прем’єра Великої Британії, а Європейська бізнес-асоціація фіксує підвищення індексу інвестиційної привабливості України. То, може, нарешті почнемо прислухатися до світових лідерів, а не власних лузерів?

Тарас ЧОРНОВІЛ,
політолог і незалежний експерт.