Що є більш визначальним для майбутнього країни та нації, ніж освіта? Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що саме освіта поряд із наукою є запорукою розвитку в країні сучасних технологій та розквіту економіки, міцним фундаментом демократичної розбудови суспільства. А ще — як ми тепер знаємо — освіта відіграє роль своєрідної імунної системи, що стоїть на сторожі громадянського та духовного здоров’я нації.
З огляду на це освітня реформа стає одним із ключових інструментів тих довгострокових змін, що розпочаті в Україні, а тому потребує ґрунтовного і вдумливого підходу.
Цього четверга, 13 липня 2017 року, український парламент розглядатиме у другому читанні проект базового закону України «Про освіту» (р. н. 3491-д від 04.04.2016 року), який нарешті надасть українській освіті можливість перейти до нової системи координат та здійснити остаточний крок до цінностей європейської цивілізації.

Олександр СПІВАКОВСЬКИЙ.

Процес підготовки цього важливого законопроекту до другого читання тривав понад вісім місяців. Варто зазначити, що і в експертному середовищі, і в МОН, і в профільному парламентському комітеті були цілком свідомі того, що цей базовий документ не є законом суто про освіту, а є законом про наше з вами майбутнє. Саме через це усвідомлення до обговорення документа були залучені фактично всі стейкхолдери. Ми намагалися забезпечити максимальну прозорість і відкритість наших дій, апріорі виключивши навіть натяк на можливість кулуарних домовленостей.
Попри те, що формально склад робочої групи з доопрацювання законопроекту охоплював майже 80 осіб, на практиці до її роботи на різних етапах були залучені понад 150 фахівців та стейкхолдерів. Було проведено понад 120 засідань. Ретельному обговоренню піддавалися більше 1600 пропозицій парламентаріїв та експертів. Гострота дискусій іноді перевершувала очікування, але демократичний характер робочої групи дозволяв враховувати та інтегрувати думки всіх, спираючись на аргументи і колегіальність. Кожна пропозиція була критично проаналізована, і більшість із них в остаточній редакції документа враховані як мінімум редакційно.
Майже дев’ять місяців тривав процес безперервного пошуку здорових компромісів і філігранного відточування змісту законопроекту задля єдиної, найголовнішої, мети — сучасного розвитку української освіти та забезпечення інтересів її ключових учасників, Учня та Вчителя. Користуючись нагодою, хотів би щиро подякувати всім членам робочої групи за те, що майже щодня працювали до пізньої ночі, докладаючи титанічних зусиль для того, аби парламент зміг розглянути справді реформаторський, фундаментальний, максимально збалансований законопроект, який після його ухвалення покликаний увійти в історію.

Трохи про камені спотикання

Саме завдяки високому рівню підготовки остаточного тексту документа Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти на своєму засіданні 21 червня одноголосним рішенням рекомендував законопроект до ухвалення у другому читанні і в цілому як закон. На розгляд членів комітету було винесено лише п’ять контраверсій них питань, а саме:
1. встановлення нової назви — «заклади мистецької освіти» замість «мистецькі спеціалізовані навчальні заклади (школи естетичного виховання)»; 
2. віднесення позашкільної освіти до рівнів освіти та передбачення проведення ліцензування закладів позашкільної освіти;
3. врегулювання статусу Малої академії наук;
4. визначення ступенів наукових ліцеїв-інтернатів;
5. остаточне затвердження редакції статті 7 «Мова освіти».
Стосовно цих питань, на засіданні комітету розгорнулись гострі дискусії. Та, мабуть, найбільше суперечок точилося навколо статті про мову освіти. Одностайно підтримуючи ідею беззаперечного використання в освітній сфері державної мови, експерти висловлювали подекуди діаметрально протилежні погляди на застосування протягом освітнього процесу мов національних меншин. І все ж таки нам вдалося знайти компроміс. В остаточній редакції законопроекту чітко зазначено, що «мовою освітнього процесу є державна мова». Національним меншинам надається можливість вивчати предмети у школі рідною мовою поряд з українською. Тобто деякі предмети, які стосуються, наприклад, історії і культури гагаузів, чи то угорців або румунів, можуть викладатися відповідними мовами. Перелік цих предметів визначатиме Міністерство освіти і науки.
Філософія тут дуже проста: якщо ти живеш в Україні, то маєш знати українські мову, історію, культуру і традиції. Водночас для усіх меншин створюються умови для того, щоб знати і вивчати свою культуру і мову. Такий підхід руйнує ізоляцію національних меншин, освіта українською стає для них надійним інструментом доступу до всієї інфраструктури життя в Україні.
По кожному зі всіх спірних питань нашому комітету вдалося віднайти, на наш погляд, виважені рішення, в яких підтримані пропозиції робочої групи і враховані висловлені під час дискусій зауваження.
Проте в процесі обговорення остаточної редакції законопроекту була помічена ще одна суперечність. Державна служба якості освіти та її територіальні підрозділи виявилися неправомірно наділені повноваженням по ліцензуванню закладів дошкільної та середньої освіти. Оскільки це положення йде врозріз із принципом децентралізації, мною було запропоновано правку, згідно з якою органами такого ліцензування виступатимуть Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Колеги по комітету підтримали цю пропозицію. Сподіваюся, ця важлива правка знайде підтримку і в сесійній залі.

Коротко про головне

У проекті базового закону «Про освіту» закладено чимало важливих постулатів, які формуватимуть абсолютно нові, прогресивні засади розвитку нашої освіти. Деякі з них (компетентнісний підхід, педагогіка партнерства, профілізація школи, дванадцятирічка тощо) отримали доволі широке медійне висвітлення. Тому дозволю собі коротко зупинитись лише на тих важливих його нововведеннях, які вважаю справді «проривними».
Основним принципом державної політики в сфері освіти в базовому документі вперше проголошений людиноцентризм. Тобто, людина, її доля, її особистий успіх і щастя визначені первинною цінністю, від якої залежить добробут і розвиток держави. Окрім цього, в законопроекті вперше в історії нашої країни закріплюється по-справжньому гуманістичний підхід до навчання дітей з особливими потребами, їхньої оптимальної соціалізації і подолання їхньої хронічної стигматизації в суспільстві. І це є дуже важливим.
У цілому ж головним мотивом нового проекту закону «Про освіту» стало розширення можливостей для ключових гравців на освітньому полі. Адже не таємниця, що кожен із них має власні інтереси, між якими не завжди досягається відповідний баланс. Учень, студент прагне отримати якісну освіту, вчасно і з урахуванням своїх здібностей та потреб. Інтереси закладів освіти часто зводяться до того, щоб вижити, не закритися, зберегти робочі місця.
Цей специфічний «розрив» між інтересами здобувачів освіти і освітніх інституцій врегульований у законопроекті без командно-адміністративних методів, а виключно шляхом створення в освіті нових систем взаємовідносин, які мотивуватимуть суб’єктів освітнього простору до конструктивних змін. Пропоную трохи детальніше розглянути основні з них.
Інституційне зміцнення закладів освіти. Окремий розділ законопроекту присвячений закладам освіти саме в їхньому інституційному вимірі. Десять статей стосуються їхнього організаційно-правового статусу, управління, прав і обов’язків засновника та керівника, функцій громадського самоврядування та наглядової ради, а також прозорості та інформаційної відкритості закладу.
Окрема стаття закріплює автономію закладів освіти, що дозволить максимально зміцнити їх саме як інституції та демократизувати управління ними.
Відповідно до законопроекту, заклади освіти можуть вільно об’єднуватися між собою та з іншими юридичними особами, створювати освітні, освітньо-наукові, освітньо-виробничі та інші об’єднання.
Передбачено також посилення ролі громадського самоврядування в закладах освіти та відповідальності наглядових рад. Зокрема, до функцій наглядових рад належатимуть: участь у визначенні стратегії розвитку закладу освіти, сприяння залученню додаткових джерел фінансування, подання пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення роботи у сфері управління фінансами тощо.
Впровадження демократичних елементів корпоративного управління наблизить українську систему освіти до європейських стандартів, дозволить нашим освітнім закладам працювати значно ефективніше.
Стандарти, програми, кваліфікації. Регулюванню стандартів освіти, освітніх програм та кваліфікацій законопроект приділяє окрему увагу. Розроблятимуться вони відповідно до Національної рамки кваліфікацій, яка ґрунтується на європейських підходах. Орієнтація на результати навчання має призвести до перегляду і модернізації освітніх програм, а стислий перелік законодавчо встановлених вимог до програми відкриє більше можливостей для автономії закладів освіти та авторів програм.
Законопроект також пропонує краще врегулювати присудження кваліфікацій (освітніх і професійних, повних і часткових). Законодавчо створюється можливість для появи кваліфікаційних центрів, заснованих на засадах фахових об’єднань і уповноважених на оцінювання та визнання результатів навчання і присудження професійних кваліфікацій. Вони також зможуть здійснювати сертифікацію вчителів. Акредитацією центрів за встановленими критеріями займатиметься Національна агенція кваліфікацій, яка також опікуватиметься професійними стандартами.
Інституціалізація діяльності у сфері кваліфікації покликана покращити зв’язок освіти з ринком праці та узгодити українську систему кваліфікацій з міжнародною.
Забезпечення якості — роль громадськості. Якість освіти є першочерговим завданням загальнодержавної ваги і значущості. Роль держави у процедурах забезпечення якості, звичайно, залишатиметься ключовою. Але важливим нововведенням цього законопроекту є те, що він фактично вводить в це поле нового гравця — громадськість. Проект передбачає існування громадської акредитації закладів освіти, що сприятиме зміцненню їхньої позитивної репутації. Така акредитація буде добровільною, але дасть змогу мобілізувати фахові спільноти для допомоги у підвищенні якості освіти. Результати громадської акредитації зможуть бути враховані під час державних процедур забезпечення якості, а в перспективі, цілком можливо, замінити їх.
Законопроект також вводить термін «академічної доброчесності» і надає чіткий перелік явищ, які можуть кваліфікуватися як порушення такої доброчесності. Це, зокрема, академічний плагіат, самоплагіат, фабрикація чи фальсифікація результатів досліджень, списування, обман, хабарництво та необ’єктивне оцінювання. За такі порушення передбачається впровадити академічну відповідальність, яка може мати різні види і форми, але відрізнятиметься від кримінальної чи адміністративної відповідальності. Завдяки цьому заклади освіти у своїх внутрішніх регламентуючих документах можуть звернути більше уваги на питання академічної доброчесності, і таким чином наблизитися до їх вирішення.
Диверсифікація джерел фінансування і дерегуляція. Очевидно, що вимагати від навчальних закладів оптимально задовольняти потреби студентів, не забезпечивши при цьому для них доступу до необхідних ресурсів, було б неправильно. Тим більше, що держава вже не може бути єдиним джерелом таких ресурсів. Державного фінансування у нас вистачає лише на базові потреби. Для ефективного фінансування потрібна диверсифікація джерел — поєднання державних, комунальних та приватних коштів. Законопроект відкриває всі можливості для цього.
Водночас є необхідність у певній дерегуляції, яка дає закладу освіти право витрачати зароблені ним кошти на статутну діяльність без зайвих вказівок ззовні. Скажімо, зараз заклади освіти, що мають статус бюджетної установи, можуть залучати приватні кошти, але, потрапляючи до бюджету закладу, такі кошти йдуть до спецфонду і вже трактуються як державні. Це значить, що на витрачання цих коштів поширюються ті самі правила фінансової дисципліни, що і загалом на бюджети таких установ. До того ж в Господарському кодексі України дотепер є норми, які фактично створюють штучні запобіжники участі приватних інвесторів у діяльність державного навчального закладу. Тому така зарегульованість потребує виправлення.
Новий проект закону вперше дозволяє таку форму закладу освіти, як «громадський заклад», передбачений у системі загальної середньої освіти. Громадські заклади загальної середньої освіти зможуть існувати поруч з державними, комунальними, приватними. У законопроекті введена відповідна стаття.
Щоб розвиватися, залучати інвестиції та майно ззовні і мати можливість розпоряджатися цими ресурсами на власний розсуд, освітнім закладам необхідна справжня фінансова автономія. Звичайно, ці витрати мають бути обґрунтованими і здійснюватися прозоро, самостійно, відповідно до стратегічних планів розвитку закладу освіти, але — не за вказівкою чиновників чи контролерів.
Проте ми й досі практично не маємо механізмів долучення держави до фінансування приватних закладів освіти. Держава не підтримує їх взагалі. Це не стимулює до зростання якості освіти, оскільки на ринку освітніх послуг фактично відсутня чесна конкуренція.
Державницький підхід, якого вимагає, зокрема, Конституція України, передбачає рівне ставлення держави до організацій різних форм власності. На наш погляд, сприяння розвитку всіх в однаковій мірі має здійснюватися за принципом: «слабким — допомагати, сильних — заохочувати». Великою мірою саме на це і спрямований новий проект закону «Про освіту».

Про соціальні гарантії

Слід одразу зазначити: проект нового базового закону «Про освіту» не лише не скасовує соціальних гарантій для учнів та вчителів (порівняно з нині діючим законом), але великою мірою їх доповнює. Законопроект детально регулює і закріплює право на освіту всіх категорій суспільства. Окремі статті присвячені освіті осіб із особливими потребами та інклюзивній освіті.
Уперше в освітнє законодавство буде введений комплекс норм, що стосуються права на територіальну доступність як загальної середньої освіти, так і позашкільної. Це має відбуватися шляхом інституціалізації такого явища, як «освітній округ», в межах якого в обов’язковому порядку буде забезпечуватися підвезення дітей до закладів освіти. При цьому жодним чином не порушуватиметься право дітей та їхніх батьків обирати для себе найбільш прийнятний заклад. Право вибору закладу освіти та освітньої програми — одна з вагомих гуманістичних нововведень цього законопроекту.
Перелік необхідних соціальних гарантій для педагогічних та науково-педагогічних працівників також закріплений у законопроекті. Серед цього переліку варто звернути увагу принаймні на норми статті 61, яка передбачає низку надзвичайно важливих соціальних гарантій для наших педагогів. Зокрема, таке:
— посадовий оклад педагогічного працівника (найнижчої кваліфікаційної категорії) встановлюється в розмірі не менше чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб;
— посадовий оклад педагогічного працівника кожної наступної кваліфікаційної категорії підвищується не менше, ніж на 10 відсотків;
— найменший посадовий оклад науково-педагогічного працівника встановлюється на 25 відсотків вище від посадового окладу педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії;
— кожен наступний посадовий оклад науково-педагогічного працівника підвищується не менше, ніж на 10 відсотків від попереднього.
Схеми посадових окладів педагогічних і науково-педагогічних працівників державних і комунальних закладів затверджуватимуться урядом з урахуванням норм цього закону.
Але засновник приватних закладів освіти отримує право встановлювати для своїх працівників інші, ніж передбачено законом, розмір і умови оплати праці, винагороди та допомоги.
Педагогічним і науково-педагогічним працівникам встановлюються доплати та надбавки відповідно до законодавства. А також — щомісячні надбавки за вислугу років у розмірах: понад три роки — 10 відсотків; понад десять років — 20 відсотків; понад двадцять років — 30 відсотків посадового окладу.
Педагогічний працівник, який пройшов сертифікацію, отримує щомісячну доплату у розмірі 20 відсотків окладу пропорційно обсягу навантаження протягом строку дії сертифіката.
За рахунок власних надходжень та інших джерел, не заборонених законодавством, заклад освіти має право встановлювати педагогічним і науково-педагогічним працівникам доплати, надбавки, премії та інші види заохочень. Зокрема, за використання в освітньому процесі іноземних мов, сучасних технологій, реалізацію інноваційних проектів тощо. Можна також надавати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Умови надання такої допомоги визначаються установчими документами закладів освіти або колективним договором.
Звичайно, такі норми потребуватимуть від уряду України збільшення видатків на освіту хоча б до 7% (а в ідеалі — до 10% ВВП).

Прикінцеві положення

Ми цілком усвідомлюємо, що проведення освітньої реформи вимагатиме значних коштів. І до певної міри навіть поділяємо стурбованість цим Міністерства фінансів, яке щосили намагається збалансувати потреби суспільства з можливостями економіки. На тлі складної економічної ситуації, значного зовнішнього боргу, необхідності забезпечувати гідну обороноздатність Україні зараз справді не до забаганок.
Та освіта — не забаганка, бо саме вона закладає сенси нашого з нами майбутнього, дає країні шанс на прорив. Вкладаючи кошти в освіту сьогодні, ми зумовимо вже завтра кардинальний поштовх до якісно нового витку розвитку людського капіталу, який є базисом до розвитку інноваційної економіки. І саме це дозволить Україні посісти гідне місце серед найбільш розвинутих країн. Зекономимо на освіті зараз, відтермінуємо реформу — і вже ніколи не виборсаємося зі злиднів. Це потрібно усвідомлювати.
Як і те, що в основу будь-яких реформ має бути покладений системний підхід не тільки до побудови стратегії, а й до її реалізації. Досягнення балансу між правильно визначеною стратегією розвитку, яким і є наш законопроект «Про освіту», та чітко виваженим планом його реалізації (в частині організаційної, фінансової та юридичної складової) є нашою спільною метою. І комітет упевнений у тому, що Міністерство освіти і науки України забезпечить чітке і ефективне здійснення всіх необхідних дій, пов’язаних із впровадженням цього надважливого закону.
Наш законопроект підготовлений до другого читання таким чином, щоб після ухвалення і набрання чинності справді стати для ключових учасників освітнього простору законом розширення можливостей, який визначить на наступні десятиліття сталий розвиток не лише освітньої галузі, а й всієї нашої країни.
Зрозуміло, що цей документ навряд чи задовольнить абсолютно всіх, бо це неможливо. Проте дуже сподіваюся, що жодні ідеологічні суперечності чи особисті амбіції колег по парламенту не стануть перешкодою для ухвалення цього важливого закону. Надважливо, щоб з нового навчального року українська освіта почала жити вже в якісно новому законодавчому полі.
Маю велику надію на те, що 13 липня проект базового закону «Про освіту» знайде практично одноголосну підтримку у всіх членів українського парламенту. Адже це закон, який визначає наше майбутнє. І про це майбутнє маємо потурбуватися зараз.

Олександр СПІВАКОВСЬКИЙ, 
народний депутат України, 
перший заступник голови Комітету з питань науки і освіти
Верховної Ради України.