Польський фахівець Маріуш ГУЙСКІ (на знімку) три місяці як очолив «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця». До цього багато років працював у Варшавському медуніверситеті, був радником здійснення в Польщі медичної реформи, має досвід побудови в країні системи громадського здоров’я. Імовірно, це саме той випадок, коли надбані ним знання послужать перебудові, що почалася в Україні, медичної галузі загалом та її відомчого сегмента зокрема.
— У мене з’явилося своєрідне дежавю: такий шлях небагато раніше ми проходили в Польщі, — каже Маріуш Гуйскі. — Я бачив і успіхи, і недоліки. Цей досвід дуже придасться. Нам в Україні потрібно багато чого змінити. передусім поміняти підходи до фінансового забезпечення охорони здоров’я. Сьогодні це дуже високотехнологічна галузь, що потребує інвестицій. Інших зарплат заслуговують і лікарі, всі, від кого залежить здоров’я, а найчастіше й життя людей. В іншому разі бажаного результату не досягти.
— Якою мірою реформа системи української охорони здоров’я, що, по суті, нині розкручується, стосується відомчої медицини, зокрема залізничної?
— В Україні, як мені відомо, про медичну реформу ведуть мову понад два десятиліття. Здебільшого це декларування намірів. Щоправда, є й результати, на жаль, у тому числі й сумні. Маю на увазі скорочення медичного потенціалу. Ця «пожежа» пройшлася й по нашій відомчій службі. Як наслідок, із 96 лікувальних установ у системі «Укрзалізниці» залишилося лише вісім — три в Києві, дві в Харкові, по одній у Дніпрі, Львові та Одесі. Важко зрозуміти, навіщо це було зроблено. Адже «Укрзалізниця» має складну специфіку, її працівники працюють у непростих умовах, які аж ніяк не позитивно позначаються на їхньому здоров’ї. Тому залізничникам притаманні професійні захворювання. Хотілося б мати більше лікарень. Добре ще, що розташовані лікувальні заклади, які залишилися, по залізничних лініях — це зручно нашим працівникам. Але в нинішній ситуації вони нарікають, що дістатися до лікарні, розташованої за 200—300 кілометрів, складно. Водночас слід зазначити, що збережені лікарні мають високий рівень. Хоча це не означає, що в нас немає проблем. Вони є — з оснащенням сучасним медичним діагностичним і лікувальним обладнанням. За кілька місяців роботи в Україні вдалося налагодити конструктивні ділові відносини з в.о. міністра Уляною Супрун — наші погляди на реформування медицини багато в чому збігаються.
— Наскільки відомо, в.о. міністра Уляна Супрун мала намір повністю ліквідувати відомчу медицину?
— Дуже важливо, що в.о. міністра відкрита до конструктивного діалогу, і ми змогли знайти порозуміння й у цьому непростому питанні. Навіщо ламати те, що побудовано й працює, має професійні кадри? З Уляною Супрун ми домовилися, що діятимемо спільно, дуже виважено. Це дуже важливо, бо я переконаний: в медицині потрібна тільки еволюція і в жодному разі не революція.
— Ви праві, ламати найпростіше.
— От-от. До того ж усе потрібно робити з розумом. Ознайомившись із ситуацією, я побачив багато проблем. З їх розв’язанням баритися не можна. Але й від безглуздого поспіху користі буде мало, а часом і більше шкоди.
— Ваші лікарні багатопрофільні. Чи є й спеціалізовані?
— Загалом маємо багато відділень. Серед провідних напрямів, які в нас діють у співпраці із профільними кафедрами, — терапія, хірургія, урологія, офтальмологія, перинатальні служби, кардіологія, неврологія й багато інших. Що не лікуємо, то це онкологічну патологію — це вже справа загальнодержавного рівня, вузькоспеціалізованої допомоги. Але і її будемо впроваджувати — розпочнемо з онкохірургії, далі перейдемо до хіміотерапії. Звичайно, це потребуватиме чималих коштів, але час і ситуація з онкозахворюваністю змушують їх знаходити.
— Чи актуальний для ваших лікувальних закладів підхід, за якого «гроші повинні ходити за пацієнтом»?
— Вважаю, що це справедливо, і так повинно бути. У Польщі такий перехід ми здійснили, і ефект наявний. До того ж необхідно виходити з того, що за хорошу роботу лікар повинен отримувати гідну зарплату. Така концепція прийнятна і для пацієнтів.
— Якщо брати сьогоднішній день, то скільки коштів у вашому відомчому центрі охорони здоров’я передбачено в середньому на одного пацієнта?
— 100 гривень на місяць. Це дуже мало. Але це проблема загального фінансування в Україні охорони здоров’я — держава в розрахунку на людину виділяє 200 доларів на рік. Але ж ми чудово розуміємо: інші європейські країни, особливо високорозвинені, мають тут зовсім іншу статистику, там вкладення часом у кілька разів вищі.
— Бюджет центру формується винятково за рахунок коштів «Укрзалізниці» чи він отримує кошти і з держбюджету?
— Отримує, але мізерно маленьку частину.
— Чи має «Укрзалізниця» свою систему медичного страхування?
— Так. І цим ми вигідно відрізняємося. Наш досвід роботи зі страховими компаніями налічує майже півтора десятка років. Розвинені в нас і лікарняні каси. Вони особливо значущі тим, що тут усі гроші, що збираються, йдуть на лікування.
— Нині, до речі, чиновники від медицини, ідейні натхненники реформи, невпинно повторюють, що пацієнти мають право вибирати собі лікаря. Але це може призвести до дисбалансу в наданні медичної допомоги й використанні кадрового потенціалу — хтось буде захлинатися від кількості бажаючих лікуватися в нього, їхня кількість перевищуватиме нормативні «4000», а хтось може навіть опинитися не при справах.
— Таке може статися: слабопідготовлені, недбайливі опиняться за бортом системи. Але я б тут звернув увагу на ще одну проблему. Лікар може мати кількість пацієнтів, що значно перевищує нормативну, і легко їх обслуговувати. У тому разі, якщо це будуть люди в 20—40-річному віці. Значно складніше буде тому лікарю, у кого контингент «прикріплених» становитимуть переважно пенсіонери. У такому разі їх буде цілком достатньо й 2,5 тисячі.
— Багато заяв і про систему електронного запису, електронізацію історій хвороби пацієнтів, що нібито дасть змогу лікарю легко користуватися даними під час призначення лікування тощо. Але ж перенести в комп’ютерну пам’ять медичні картки населення — справа не одного року.
— Згоден — це непросто. Але робити потрібно. І ми маємо намір узятися за це невідкладно, почавши зі створення потужної ІT-служби. Це буде добре і для лікаря, і для пацієнта. Побудова такої системи забезпечить чітку координацію лікувального процесу, істотну економію часу. Всі заплановані заходи дадуть можливість підвищити мотивацію медиків, поліпшити якість медичних послуг. Важливі завдання — поставити профілактику і навчання населення турботи про своє здоров’я. Адже, за наявними даними, наше здоров’я більш як на 50 відсотків залежить від нас самих, від нашого способу життя і звичок. Харчування, сон, відпочинок, спорт, паління, спиртне — все це має безпосередній вплив на якість нашого здоров’я й інших аспектів життя.
Бесіду вів Віктор КОЛОМАК.
Київ.
