Спільний проект телеканала «Рада» і газети «Голос України»
ПАРЛАМЕНТИ СВІТУ
Вищим представницьким і законодавчим органом Франції є бікамеральний парламент. Він виконує частину законодавчої влади і, відповідно до Конституції, частково контролює діяльність уряду. Двопалатність французького парламенту має тривалі традиції, історичні корені яких сягають XІV століття.
Історія Франції налічує п’ять республік. Починаючи з Великої французької революції 1789 року, однопалатний парламент існував лише двічі: 1790-95 років — у часи Першої Республіки. Та у 1848-51 роках вже під час Другої Французької Республіки.
Двопалатність громадяни підтримали на двох референдумах: спочатку 1946-го — у часи Четвертої Республіки. Потім 1969 року — це вже був період сучасної — П’ятої Французької Республіки.
Парламент Франції — вищий законодавчий орган — розташований у Парижі. Спільні засідання обох палат проводяться у Версальському палаці. Однак пленарні засідання кожної з них відбуваються у різних місцях.
Нижня палата (її називають Національні збори) засідає у Бурбонському палаці. До її складу входять 577 депутатів. Головує там, як правило, представник лідируючої партії. Обирають Нижню палату французького парламенту на п’ять років шляхом загального прямого голосування, за змішаною мажоритарною системою. Від кожного округу — по одному депутату.
У першому турі для перемоги необхідно одержати абсолютну більшість голосів виборців. У разі, якщо її немає — проводять другий тур. До нього допускаються кандидати, які набрали не менш як 12,5 відсотка голосів. Тактику другого туру визначає можливість об’єднання партій. Зблокувавшись, вони висувають одного — кандидата-лідера. Для перемоги у другому турі необхідно одержати відносну більшість голосів.
Вимоги до самих кандидатів нижньої палати досить ліберальні. Той, хто балотується, має досягти двадцятитрирічного віку і мати право голосу. А ось не мають права на депутатство ті громадяни, які перебувають під опікою; хто порушив законодавство про вибори або банкрути.
Особливістю виборчої системи у Франції є інститут заступника депутата. Приміром, якщо депутат з якихось причин — смерті, або ж призначенням на посаду в уряді — вибув із виборчих перегонів — його місце займає заступник, який обирався разом з ним на виборах. Прізвище заступника обов’язково друкується у бюлетені для голосування. Такий «раціоналізований» парламентаризм покликаний скоротити витрати на проведення повторних виборів.
Члени французького парламенту наділені представницьким мандатом і є представниками всієї нації. За правопорушення депутата можуть затримати, або ж заарештувати. Втім, лише за згодою Національних зборів.
Робочий тиждень народних обранців досить напружений: з вівторка по п’ятницю вони працюють у Національних зборах, а з суботи до понеділка — у своїх департаментах. Оплату за працю має кожен депутат. При цьому надбавка дорівнює чверті платні. Однак змінюється залежно від участі у роботі Національних зборів. Депутатам з інших міст обов’язково компенсують витрати на житло, також є пільги на оплату поштових, телеграфних і транспортних витрат.
Верхньою палатою французького парламенту є Сенат. Він засідає у Люксембурзькому палаці. До 2004 року членами були 321 сенатор. Їх обирали на дев’ять років. Нині термін скорочено до шести років, а склад поступово збільшився і становить 346 депутатів. Збільшення кількості сенаторів є віддзеркаленням демографічних змін у французькому суспільстві. Третина Сенату переобирається кожні три роки. Верхня палата парламенту є постійно діючим органом і не може бути розпущена президентом республіки. На відміну від Національних зборів сенаторів обирають шляхом непрямих виборів. Склад Сенату обирають майже 150 тисяч виборців. Це міські голови, місцеві депутати та депутати Національної асамблеї. Тому Сенат представляє інтереси винятково територіальних громад.
Мінімальний вік кандидата у сенатори — тридцять п’ять років. На відміну від Національної асамблеї, Сенат вирізняється відсутністю гострих дебатів та пильної уваги з боку засобів масової інформації.
Загалом функції французького парламенту не надто відрізняються від функцій центральних представницьких органів інших зарубіжних країн. Законотворення — пріоритет Національних зборів та Сенату. Парламент виконує й законодавчі, економічні, контрольні, судові та зовнішньополітичні функції. Збирається парламент на одну сесію в році. Вона відкривається в перший робочий день жовтня і закінчується в останній робочий день червня. Також може збиратися у разі надзвичайного стану.
Робота Національних зборів та Сенату здійснюється відповідно до Регламенту. Внутрішня структура обох палат подібна і складається з: Бюро, Конференції, Президента палати, політичних груп, комітетів та парламентських делегацій. Керівництво роботою кожної палати парламенту здійснює Бюро. До нього входять віце-президенти, квестори і секретарі, очолює його Президент відповідної палати. Бюро збирається кілька разів на рік і переважно організовує роботу французького парламенту.
Також роботу палат парламенту забезпечує апарат. Він формується на конкурсній основі. Кожна палата має окремий бюджет і власним коштом наймає для своїх членів особистого секретаря і двох штатних помічників. У Національних зборах працює понад 1700 помічників депутатів і 1260 державних службовців. У Сенаті дещо менше — 963 помічники і 1100 працівників апарату. Керівника апарату обирає парламентське Бюро.
Також у французькому парламенті діють робочі структури: такі як політичні групи, комітети (постійні комісії), парламентські делегації та підкомітети.
Комітети формуються парламентаріями на першій сесії кожного скликання. Їхня кількість не повинна перевищувати шести у кожній асамблеї. Один депутат може бути членом лише одного комітету. Для розгляду законопроектів і законодавчих пропозицій також можуть створюватись спеціальні комісії. Вони виконують переважно функції розслідування і контролю. Відповідно до власних політичних поглядів депутати можуть формувати фракції або політичні групи.
Голосування у парламенті відбувається у різний спосіб за допомогою підняття рук, вставанням з місць, відкритим поіменним голосуванням, за допомогою електронної системи, або ж таємним голосуванням бюлетенями. Цікаво, що депутат має право у виняткових випадках делегувати своє право голосу колезі, але про це необхідно повідомити Президента палати до початку голосування.
Парламент приймає три види законів: конституційні, органічні та звичайні. Зазвичай закони проходять три читання. Підготовку здійснює комісія палати. Законодавча ініціатива потрапляє на розгляд в один з шести комітетів. Після обговорення у ньому документ вноситься до порядку денного однієї з палат, де проходить два читання. Закон буде прийнятий — у разі схвалення обома палатами в ідентичному вигляді. Якщо цього не відбувається, то проект розглядається палатами доти, поки не буде вироблений єдиний текст. Ухвалені парламентом закони протягом 15 днів повинен підписати президент країни. Якщо він не згоден з нормами закону, то має право вимагати його повторного обговорення. Втім, президентське вето є малоефективним, оскільки для його подолання необхідна проста більшість голосів парламентаріїв.
Парламентський контроль за урядом у Франції обмежений, однак парламент має право висловити уряду недовіру.
Обидві палати французького парламенту наділені низкою кадрових повноважень: формують Конституційну раду, Вищу раду правосуддя, Суд республіки та Раду з питань грошово-кредитної політики. Водночас парламент ніколи не втручається у сферу призначання державних службовців — їх обирають на конкурсній основі.
Парламент має право змінювати Конституцію країни. У зовнішньополітичній сфері у повноваженнях парламенту — оголосити війну; право продовжити на термін більш як 12 днів введення воєнного стану в країні; право ратифіковувати та схвалювати міжнародні договори та угоди, визначені Конституцією.
Президент Франції має право припинити повноваження лише нижньої палати. Сенат не може бути розпущений.
Щодо статусу повноважень, то голова на третьому місці після президента і прем’єр-міністра в посадовій ієрархії держави. У разі, коли пост президента стає вакантним, голова сенату стає тимчасовим президентом країни.
