Після двох років простою нинішньої осені знову варитимуть цукор на Соколівському цукрозаводі на Вінниччині. У 2018-му планують запустити ще одне підприємство — Моївський цукрозавод (у його цехах третій рік поспіль панує тиша). Як вдалося вдихнути нове життя у «мертві» цукроварні та чому нинішній рік фахівці вважають не кращим для відновлення їхньої роботи?


Протягом двох років працівники зазначених підприємств домагалися, щоб їх повернули на роботу в заводські цехи. В обох підприємств — один власник. Своє небажання варити цукор він пояснював збитковістю виробництва. Над обома підприємствами завис дамоклів меч. Але спроби «порізати» обладнання зазнали фіаско — саме працівники завадили його знищенню.

 

 

Шукали нового власника, а повернувся старий


Керівництво області, куди зверталися по допомогу безробітні заводчани, обіцяло знайти нового власника. Час минав, а заводського гудка не було чути ні у Моївці Чернівецького району, ні в Соколівці Крижопільського. На початку нинішнього року ситуація несподівано змінилася. На обох підприємствах побував старий власник. Ще більшою несподіванкою стало його повідомлення про те, що на обох заводах знову запустять виробничий конвеєр. У 2017-му варитимуть цукор на Соколівському, а в наступному — на Моївському. Заводчани так і не знають, чи є в цьому заслуга чиновників від влади, чи то якісь інші чинники сприяли тому, що їм і їхнім селам солодко усміхнулася доля.


— Ми дослухалися до думки людей: хочуть працювати — нехай працюють, — розповів «Голосу України» директор Соколівського цукрозаводу Анатолій Катеринчук. — Нині завершуємо ремонтні роботи. На них зайнято приблизно 170 робітників. Старанно все роблять, немає претензій. Підприємство отримало квоту на виробництво і реалізацію цукру.


З відновленням заводу оживе село. З’являться кошти у місцевої громади. Депутати також не раз порушували питання про те, щоб зберегти цукроварню і дати роботу людям. Вся Соколівка з нетерпінням чекає заводського гудка, який сповістить про початок нового виробничого сезону. За словами співрозмовника, найскладнішим питанням виявився пошук сировини.


— Поруч з нами — солідний конкурент, — продовжує співрозмовник. — Маю на увазі Крижопільський завод-семитисячник. Наша цукроварня збудована ще польським поміщиком у 1874 році, її потужність значно менша — дві тисячі тонн буряків можемо переробити за добу. Втім, мова не про потужність. Мова про сировину. Зрозуміло, що забезпечити два заводи буряками в одному районі не просто. Але нам вдалося позитивно вирішити це непросте питання.


Виручили фермери


На зустріч з робітниками Моївського і Соколівського цукрозаводів їхній власник запросив фермерів, а також керівників сільгосппідприємств, де «закинули» вирощування цукристих.


— Власник так пояснив людям тактику своїх дій, — каже один з учасників розмови голова Чернівецької районної ради Василь Мельничук. — Соколівський завод менш потужний у порівнянні з Моївським. У Моївці за добу можуть переробити 3,5 тисячі тонн сировини, у Соколівці — дві тисячі тонн. Спочатку «назбирають» площ з буряками для забезпечення роботи «меншої» цукроварні, а в наступному році розширять коло партнерів уже для запуску двох заводів.


У чому не відчуватимуть дефіциту на обох заводах, так це у працівниках. Чимало колишніх цукроварів, хоч і знайшли роботу за межами села, готові повернутися до рідних місць.


— Мій батько працював токарем на заводі, — розповідає сільський голова Моївки Олександр Вівдич. — Після того, як підприємство зупинилося, тато перебрався виконувати таку само роботу на цукрозаводі у райцентрі Томашпіль. Не треба пояснювати, як це жити і працювати далеко від дому. Якби була робота, хоч зараз повернувся б у село.


За словами сільського голови, у виробничий період на Моївському цукровому працює понад чотириста трудівників. Завод має власний гуртожиток. Тих, хто приїжджає з інших населених пунктів, забезпечують місцями для проживання.


У Моївці, як і Соколівці, з нетерпінням чекають заводського гудка. Однак не зовсім вірять, що власник дотримає слова.


— Людей скільки разів обманювали, хто тільки не робив цього, що вони із застереженнями ставляться до будь-якої обіцянки, — продовжує Олександр Вівдич. — Власник це розуміє. Мабуть, саме тому він возив представників трудового колективу нашого заводу в Соколівку. Показав, як відбувається ремонт, щоб люди зрозуміли, що конкретно взявся за справу відновлення заводів. Тим паче що у розвиток нашої цукроварні вкладено значні кошти.

Раніше це підприємство також було двотисячником. Тепер потужність зросла до 3,5 тисячі тонн. З’явилося багато нового обладнання. Та й ґрунти на полях району мають чи не найвищу в області кадастрову оцінку. На таких полях щедро родять не тільки буряки...


Буряків буде значно менше, ніж торік


У минулому виробничому сезоні на Вінниччині працювало шість цукрозаводів. Буряки вродили щедро, переробляти їх довелося до середини січня. Фахівці висловлювали думку, що шість підприємств недостатньо для вчасної переробки сировини. Восени 2017-го роботу почнуть сім цукроварень. До шести тих, де варили цукор торік — Гайсинському, Іллінецькому, Крижопільському, Жданівському, Томашпільському, Юзефо-Миколаївському — доєднається згадане Соколівське підприємство.


А ось прогнози на врожай солодких коренів не тішать.


— Цукрових буряків нинішньої осені буде значно менше, ніж торік, — уточнив економіст Вінницької обласної асоціації «Поділляцукор» Леонід Козодой. — До такого прогнозу спонукають результати обстежень посівів цукристих. На середину липня, час максимального росту коренів, їхня вага майже на сто грамів менша, ніж у таку само пору минулого року. Торік середня вага корінців сягала понад 270 грамів, нині маємо тільки 176 грамів.

Менша і вага бурякової гички — 262 грами замість торішніх 422 грамів. Це означає, що корені недоотримають необхідної кількості так званих пластичних речовин, що надходять з гички, а в них є і цукри.


Співрозмовник не впевнений, що цукристі наберуть необхідну вагу. Пояснює це відсутністю дощів.


— Частково показники валу поліпшить розширення загальної площі коренів, але все одно вийти на минулорічну цифру, на жаль, не вдасться, — припускає фахівець.


За його словами, тенденція до відновлення роботи цукроварень викликана ще й тим, що солодкі кристали нині мають попит на зарубіжних ринках. Тому й ціна на внутрішньому залишається висока.

Вінницька область.

ДО РЕЧІ

Майже 55 тисяч гектарів цьогоріч на Вінниччині під цукровими буряками. Найбільші «солодкі» плантації у Крижопільському районі — 8230 гектарів. У Гайсинському — 5620, Томашпільському — 5301.

Істотно збільшили посіви у Ямпільському (3715 га), Хмільницькому (3580 га). Найменші площі відвели під цукристі у Могилів-Подільському і Тиврівському районах (по 50 га). Жодного гектара буряків немає у Вінницькому районі.


Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.