У Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського у рамках проекту «Карлаг: пам’ять заради майбутнього» науковці з Казахстану презентували серію нових книг, присвячених темі масових сталінських репресій та долям тисяч людей, у тому числі й українців, що перебували у казахських таборах ГУЛАГу.

 

Науковий керівник проекту «Карлаг: пам’ять заради майбутнього», доктор юридичних наук, член-кореспондент НАН Республіки Казахстан Нурлан Дулатбеков презентує нові видання з історії сталінських репресій.

Фото Георгія Лук’янчука.


Серед видань — «Особлаги: Степовий, Піщаний, Луговий, Дальній», «Особлаги: Мінеральний, Гірський, Дібровний, Береговий», «Карлаг: ОГПУ-НКВС: від Столипіна до ГУЛАГу», «Доля в’язнів піщаного табору», «Степлаг», «Дружина ворога народу» та низку інших. Є книги присвячені в’язням-митцям з різних куточків «страни совєтов» — «Караганда в долі художників», «Карлаг — творчість в неволі»; релігійним діячам різних конфесій — «Священнослужителі — в’язні Карлагу» чи солдатам — «Японські військовополонені в Карагандинській області» та «Угорські військовополонені в Карагандинській області». Особливе місце в переліку видань, підготовлених науковцями Карагандинського університету «Болашак» при допомозі правозахисників московського «Меморіалу» за останні десять років, посідає книга «Мамчине кладовище», яка містить списки дітей, що, як і їх батьки, стали жертвами сталінських репресій, були заслані в концтабори, де й закінчили своє життя.


Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Казахстан в Україні та Республіці Молдова Самат Ордабаєв під час розмови у бібліотеці імені Вернадського з українськими істориками, співробітниками Українського інституту національної пам’яті, священиками та журналістами зазначив: «Сьогоднішня зустріч важлива тим, що історія казахстанського та українського народів дуже пов’язана. Багато українців були безневинно репресовані і опинилися в таборах у Казахстані. Найстрашніший табір на території Казахстану — Карагандинський, де викосили цвіт інтелігенції. Майже кожну родину торкнулася ця трагедія. Велику роботу наші вчені роблять з позиції зближення відносин між нашими народами. Для нас важливо реалізовувати цей проект для збереження пам’яті».


Доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал додав, що історія демонструє тісний зв’язок між двома народами — українським та казахським, що стали учасниками легендарного Кенгірського повстання політв’язнів у Степовому таборі, відділенні Кенгірлагу, яке вибухнуло 16 травня 1954 року і тривало до 26 червня. Умови утримання в Степовому, в’язні якого працювали на будівництві заводів — цегельного, хлібного та деревообробного, збагачувальної фабрики та об’єктів соцкультпобуту селища Кенгір, добували руду у шахтах і кар’єрах, були нестерпними. Одна із форм знущання — нагодувати людей пересоленою рибою та не давати води, знайти її можна було лише в калюжах, після пиття з яких каторжани масово вмирали від інфекційний захворювань.


Як свідчив один із в’язнів Ярослав Гомза, у 1944 році з 7 500 етапованих каторжан через рік живими тут залишилося усього 300 чоловік. Після смерті Сталіна більш як мільйон в’язнів було звільнено з таборів, амністія не стосувалася лише так званих антирадянських елементів, зокрема українських націоналістів. Їх утримання, навпаки, стало ще жорстокішим. Українців у Степлагу було більше 46 відсотків — 9 596 осіб, серед яких багато колишніх членів ОУН та УПА. Утримувалися тут і балтійські «лісові брати». Литовці, наприклад, становили 13%, трохи менше росіян. Були у таборі китайці, японці, чеченці, німці, представники інших національностей.


Та саме українські націоналісти очолили Кенгірське повстання проти диктату карателів й нелюдських знущань, визначили його ідейну і політичну складову. Влада, проігнорувавши вимоги каторжан, жорстоко придушила повстання силою зброї. Коли в табір зайшли танки, дівчата й жінки, одягнені у вишиванки, за різними даними від 200 до 500 осіб, взявшись за руки, вийшли назустріч карателям. Тоді під гусеницями танків та від куль загинуло майже 700 в’язнів табору.


Про ці та інші факти йдеться у презентованій книзі «Карлаг: Кенгірське повстання».


Юрій Шаповал зазначає: «Карлаг — це один трагічний, значимий, але все ж епізод у системі таборів, які почали закладатися у більшовицькій Росії у 1919 році. До кінця 1938 року у СРСР було заарештовано 1,5 млн. осіб. З них 800 тис. було знищено. В Україні в ті роки за статистикою НКВС заарештували 190 тис. і розстріляли майже 121 тис. Ці події змушують нас замислитися, що таке тоталітаризм і що таке демократія».


Усі презентовані книги учені з Казахстану передали до книгозбірні бібліотеки імені Вернадського. Проректор із наукової роботи та міжнародного співробітництва Академії «Болашак» професор Тетяна Смольнікова (родом з України) зазначила, що у Казахстані, де взято курс на модернізацію суспільної свідомості, нові дослідження історії сталінських таборів активно використовують для формування громадянської позиції молоді та при підготовці педагогічних кадрів. Адже від майбутніх учителів та викладачів вишів залежить, яким виросте нове покоління і чи буде воно свідомим своєї ролі у розбудові країни.


Вл. інф.