Зазвичай для пересічного українця Полтавщина асоціюється з курортом Миргород, Полтавською битвою та вже трендовими полтавськими галушками.
А регіон насичений найрізноманітнішими туристичними об'єктами, в чому могли переконатися журналісти провідних українських ЗМІ, яких нещодавно запросила в прес-тур обласна державна адміністрація за сприяння Українського журналістського прес-клубу. Звісно ж, ми поласували галушками (щоправда, не традиційними, а з м'ясом), які, до речі, самі ж і приготували під час-майстер-класу. А ще був майстер-клас з виготовлення глиняного півника-свистунця, який засвистів, до речі, навіть будучи сирим. А ще... Але про все по порядку.
Поселили нас у передмісті Полтави в досить колоритному комплексі "Глухомань", де зовсім не звертаючи уваги на відпочивальників територією спокійно і розважливо прогулюються гуси, качки, лебеді й навіть кролики. Трохи далі пасуться кози. З місцевого ставка щоразу виринала ондатра, а потім і зовсім осміліла -- вона ставала на задні лапки й випрошувала щось смачненьке в перехожих. На території комплексу можна знайти й хатку Баби Яги. В цьому казковому номері на курячих лапках (на знімку), кажуть, дуже полюбляють зупинятися молодята. Та славиться комплекс не лише своїм зручними розташуванням, комфортними умовами проживання і власними зоопарком, а ще й тим, що це історичне місце. Саме тут 16 червня, на свій день народження, дістав поранення в ногу шведський король Карл ХII, про що розповідає пам'ятний знак, який встановили нещодавно на цьому місці.
А в самій Полтаві, на центральній площі, маємо пам'ятник гетьманові Мазепі. Зовсім поруч можна -- садиба автора неперевершеної "Енеїди" Івана Котляревського. До речі, будівлю відтворили за малюнком Шевченка. Свого часу Тарас Григорович, перебуваючи в місті, зробив замальовку хати Котляревського. Тож коли вирішили відновлювати обійстя письменника, взяли за основу саме цей малюнок. До речі, будівлі під солом'яною стріхою у центрі аж ніяк не дисонують із сучасними. А навколо хати автора "Енеїди", як і колись, квітнуть мальви й рута (на знімку).
З центру Полтави рукою подати до музею Короленка. Сюди родина письменника і публіциста, можна сказати, потрапила випадково. Главі сімейства, котрий сам родом із України, було рекомендовано переїхати з Петербурга, змінити клімат на більш сприятливий. Він почав вивчати карту, і вибір припав саме на містечко над Лтавою, яке згодом стало його улюбленим. Це й не дивно, адже вікна будинку Короленків виходять у чудовий сад, а зовсім поруч із ним величезний міський парк.
До речі, в Полтаві, за хоч і трохи задавненими дослідженнями, на кожного мешканця припадає по десять великих дерев.
Тим часом наукові працівники музею підійшли до представлення свого об'єкта досить креативно. Одразу на порозі вас зустріне "донька" письменника і публіциста (на знімку), а територією садиби організують квести та майстер-класи. Одне слово, все те, чого вимагає сучасне життя.
Проте справжньою "родзинкою" Полтави для багатьох може стати Музей важкої бомбардувальної авіації. Саме тут, на відкритій стоянці літаків, є унікальний і єдиний в Україні експонат -- стратегічний бомбардувальник-ракетоносець Ту-160 "Білий лебідь" (на знімку).
Якщо звернутися до історії, то таких літаків у Радянському Союзі було виготовлено 32, а загалом планували сотню. Як тоді наголошувалося: для завдання масованого ядерного удару по умовному противнику. Коли Радянський Союз розпався, в Україні їх було двадцять. Утім, експлуатувати такі літаючі велети не було потреби, а утримувати надто дорого. До слова, щоб заправити Ту-160, потрібно 144 тонни авіаційного палива, крейсерська швидкість його 920 км/год., а максимальна, яку міг розвивати літак, -- 2300 кілометрів на годину. Тож свого часу за так званим взаємозаліком нібито за газові борги літаки передали Російській Федерації, а єдиний екземпляр, що залишився, тепер можна споглядати на відкритій стоянці в полтавському музеї. І не просто споглядати, а в кабіну піднятися і все детально роздивитися (на знімку). До речі, як розповів наш гід, а за сумісництвом директор музею, Віктор Дейнега, квитки сюди мають дуже демократичну ціну, а для дітей і учасників АТО -- відвідини безплатні. Саме вони і є найчастішими та найвдячнішими екскурсантами. Тим часом пан Віктор вміє розказати так, щоби ви заслухались і не переставали дивуватись.
А в самому Військово-історичного музеї, який фактично є історією дивізії, яка тут дислокувалась, вам повідають про операцію "Френтік", що ще зовсім недавно майже не була відома широкому загалові. А насправді тут (щоб було ближче завдавати ударів по Німеччині) за домовленістю США і Радянського Союзу в червні 1944 року приземлилися американські бомбардувальники й винищувачі. До речі, це розвінчує ще один міф уже сучасної Росії про те, що виграли б війну без України, не кажучи вже про союзників. Вони ж тоді дуже суттєво вплинули на ситуацію, хоч потім і зазнали поразки. А спочатку німці дуже довго не могли второпати, звідки прилітають американські "літаючі фортеці". Загалом експозиція музею охоплює досить широку палітру подій, до якої були причетні безпосередньо військовики даної дивізії. Це і Друга світова, і період холодної війни, і Афганська, і, на жаль, уже теперішня, неоголошена, яку розв'язав проти України наш колишній союзник.
Ну, а будучи в Полтаві й не завітати до Опішні, було б просто несправедливо. Вражати тут починають ще на подвір'ї Колегіуму мистецтв (на знімку).
Ще цікавішим видаються експозиції місцевого музею, вироби для яких були зроблені не дорослими, а дітьми -- учнями цього навчального закладу. Вони, як на мене, цікаві своїм свіжим поглядом і незашореністю (на знімку). Тут під супроводом викладачів колегіуму й ми долучилися до нелегкої праці гончаря.
Що з того вийшло -- на знімку. Але все велике, як відомо, починається з малого. Можу лише сказати, що мій півник засвистів, навіть будучи сирим.
У Національному музеї-заповіднику українського гончарства свої роботи представляють уже маститі майстри. Там щороку відбуваються гончарські фестивалі, а по їх закінченні переможці залишають свої вироби для так званого Гончарського етнопарку. Неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм стоять тут просто неба. Є й скульптура гончаря (на знімку).
А якщо хтось забажає справжнього українського весілля, його вам влаштують у музеї з однойменною назвою, що в селищі Великі Будища, зовсім недалеко від знаменитої Диканьки. І хоч музей у нас асоціюється із тишею, акуратно розставленими експонатами, яких не можна чіпати, тут все з точністю до навпаки. І експонати можна чіпати, і вбрання приміряти, і наїдки та напої на "весіллі" справжні.
Ось така вона Полтава і Полтавщина. І це не кажучи про Сорочинці, Решетилівку, Миргород чи Гоголеве.
КОМЕНТАР
-- Ми пишаємося, що маємо такі об'єкти культурної спадщини, маємо всесвітньо відомих земляків, що з дуже позитивної точки зору позиціонує наш край, -- зазначив голова Полтавської обласної державної адміністрації Валерій Головко (на знімку) і наголосив, що нині область активно працює над тим, аби до таких об'єктів мати гарні під'їздні шляхи. -- Цим ми зараз зв'язуємо все: і реформу в медицині, і реформи в освіті та культурі. Тож робота триває велика, всеохоплююча і водночас цікава. Якщо все це зробимо, далі буде вже легше. Сьогодні ми перейшли на довготривалі програми. Це й зрозуміло, бо якщо робити щось швидко й локально, то результат буде хоч і швидким, але малопомітним. Тому ми поміняли філософію і перейшли на інший формат. Маємо розуміння, що повинно бути в нас, приміром, через п'ять років в медицині. Ми знаємо точно, що буде в освіті. У нас в рамках децентралізації створюються потужні й спроможні місцеві громади. І от кластер дороги, як ті судини, повинен все це зв'язати. Це дуже й дуже важка робота, але розуміння у нас є, а ще є порозуміння серед депутатського корпусу, а отже, обов'язково буде й результат.
Очільник області також зауважив, що нині Полтавська область краща в ЄС за органічними виробництвом продукції, зазначивши, що в них найбільші площі під такі культури і 35 країн світу сьогодні через Інтернет або на прямих зв'язках забирають продукцію, скажімо так, на стадії урожаю. Мають можливість ласувати такими харчами й українці, адже 12 тисяч гектарів землі відведено під органічне землеробство. На цій базі є також ферма з виробництва тваринницької продукції. Валерій Головко підкреслив, що понад 35 років ця земля не знає, що таке пестициди.
Марина КРИВДА.
Фото автора.
