ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»
Микола ДЕРБАК народився 28 листопада 1968 р. у знаменитому опришківському селі Колочава Міжгірського району. Вищу освіту здобув на біологічному факультеті Ужгородського університету.
Служив у армії. Трудову діяльність розпочав з посади лісника у рідному селі. У 1997 р. призначений лісничим того ж Колочавського лісництва, у 2003 р. — головним лісничим, 2004-го — заступником директора — головним природознавцем національного природного парку «Синевир», а у 2010-му — директором.
М. Дербак — кандидат філософських наук, заслужений природоохоронець України, відзначений найвищою нагородою Закарпатської області — знаком «За розвиток регіону». Одружений, має двох синів.
Букові праліси Карпат — єдиний природний об’єкт України у списку ЮНЕСКО
Ось як можна відгодувати ще вчора знесилених бурих ведмедів.
— Миколо Юрійовичу, на початку липня надійшла приємна звістка: масиви пралісів «Синевира» площею майже три тисячі гектарів внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО...
— Внесення нових ділянок пралісів до списку Світової спадщини ЮНЕСКО — це справжній подарунок до нашого професійного свята — Дня працівників природно-заповідної справи, яке було сьомого липня. Саме цього дня й відбулася знаменна подія, до якої ми йшли впродовж останніх років. Хочу подякувати співробітникам НПП «Синевир» і науковцям з інших установ, які доклали багато зусиль для дослідження пралісів нашого парку і просування цих ділянок до авторитетного міжнародного визнання.
Якщо бути більш точним, то до номінації «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» приєднано нові українські масиви пралісів, серед яких 2865,04 га знаходяться у НПП «Синевир», а саме: Дарвайка (1588,46 га), Квасовець (561,62 га), Стримба (260,65 га), Вільшани (454,31 га). Для нас це знакова подія і результат, якому передувала багаторічна праця. До речі, букові праліси — єдиний природний об’єкт нашої країни, що перебуває у списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Визнання наших пралісів спонукає посилено дбати про ці об’єкти. Вони заслуговують на статус заповідності, тож заповідна зона парку за рахунок цих масивів має збільшитися. Нині заповідна зона становить майже чотирнадцять відсотків території парку, а в перспективі повинна сягнути до двадцяти.
Оберігаючи, не забуваємо й про людей, котрі живуть у зоні діяльності парку: потрібні дороги, більш доступне кредитування, залучення альтернативної енергетики чи встановлення пільг на електроенергію. Це все потрібно вирішувати на державному рівні, але мусимо про це говорити і висувати пропозиції. Врахування специфіки гірського краю — важлива складова сталого розвитку.
— Працюєте по-сучасному ефективно — встановили відеокамери для спостереження за дикими тваринами...
— Сучасні технічні засоби дають змогу науковцям парку ефективно проводити моніторинг за дикою природою. Це полегшує роботу, сприяє оперативному збору інформації та її аналізу. Відеокамери, що розміщені у різних урочищах парку, допомагають ще й охороні. Так, нещодавно завдяки відеопастці нам вдалося зупинити браконьєрів.
— Як підрозділ НПП відкрито туристично-інформаційний центр. Які сподівання на нього покладаєте?
— Цей центр ми спорудили в урочищі Остріки, обабіч шляху, що веде до найбільш відвідуваних у нашому краї об’єктів — Синевирського озера, Реабілітаційного центру бурих ведмедів, Музею лісу і сплаву. Будували з урахуванням особливостей традиційної дерев’яної архітектури, щоб привертав увагу мандрівників і був окрасою місцевості.
Сподіваємось, що туристично-інформаційний центр сприятиме розвитку туризму в національному природному парку «Синевир», Міжгірському районі та Закарпатській області загалом. Тут наші фахівці надають вичерпну інформацію туристам про рекреаційну інфраструктуру та можливості відпочинку. Крім того, центр поширює відомості про регіон і дбає про формування привабливого туристичного іміджу Верховини. Заклад відіграє важливу екоосвітню функцію. Серед гостей поширюємо екологічні знання і переконуємо бережливо ставитися до довкілля.
У подальшому плануємо створення туристично-інформаційних центрів в інших населених пунктах. Найближчим часом подібний центр відкриємо поблизу оліготрофного сфагнового болота Глуханя на околиці села Негровець.
Музей лісу і сплаву — під крило держави
— Легендарний Музей лісу і сплаву на Чорній Ріці нарешті бере під своє крило держава. Уже виділено на відновлення, наскільки знаю, майже шістнадцять мільйонів гривень...
— Безумовно, виділення коштів на відбудову Музею лісу і сплаву — це вагома подія. Особлива подяка голові Закарпатської ОДА Геннадію Москалю, який доклав чимало зусиль, опікуючись питанням Музею. Нагадаю, що гребля на Чорній Ріці, над якою й перебував музей, була зруйнована катастрофічним паводком у 1998 році. Відтоді чимало води протекло, але тільки цього року мрії горян (чиї предки були бокорашами) про відбудову унікального закладу починають здійснюватися. Втім, цього прагнуть не лише верховинці, а й туристи, інтерес яких до бокораської тематики дедалі зростає. Відреставровану частину музею уже відвідують туристи, знайомляться з експонатами, які ми ретельно зберегли і виставили для огляду. Щоправда, від центральної дороги до музею пролягає ґрунтова дорога завдовжки 2,2 кілометра. Тут необхідно влаштувати асфальтне покриття.
Відбудова Музею лісу і сплаву має не лише важливий культурний, а й соціальний чинник для регіону: збільшення туристів, нові робочі місця, поповнення місцевого бюджету. Усе разом сприяє розвитку Верховини і добробуту місцевих жителів.
— Отже, як довідуємося з нинішньої розмови, діяльність «Синевира» багатогранна як з екологічного, так і наукового напряму. Але просив би ширше зупинитися чи не на найважливішій проблемі саме для тисяч тих людей, котрі проживають у зоні діяльності заповідника, — заготівлі на зиму дров...
— У межах національного природного парку «Синевир» знаходиться п’ять сіл, а саме: Синевирська Поляна, Синевир, Негровець, Колочава, Вільшана. Загальна чисельність населення — понад двадцять тисяч осіб. Це спонукає НПП «Синевир» до співпраці з сільськими радами і населенням. У цьому досить обширному регіоні немає газопроводу, тож для опалення житлових будинків люди використовують переважно дрова. НПП «Синевир» виписує паливні дрова тутешнім жителям за рахунок проведення санітарних заходів у лісах парку. Без тепла тут не залишиться ніхто. Щоправда, потреби населення більші, аніж можемо виписати в межах тих дозволів, які отримуємо. Частина мешканців привозять дрова з суміжних територій. Вважаю, що врахування специфіки гірського краю — важлива складова сталого розвитку. Щоб зменшити споживання паливних дров, варто впроваджувати проекти альтернативної енергетики (сонячні батареї, вітряки тощо), але це обходиться не дешево. Частково вирішити проблему може пільгове кредитування таких проектів...
— Тож напрошується висновок: все-таки дієте за принципом — аби й заповідній справі не зашкодити, і людям посприяти. Рішення, сказав би, Соломонове...
— Інакше й бути не може. Ми дбаємо про унікальну природу нашого краю, аналогів якій не так уже й багато у світі. Вся територія парку — цілісна цінність: природа, людина, культура.
Розводитимуть коней гуцульської породи і створюватимуть реабілітаційний центр для хижих птахів
— Ще один нинішній практичний і важливий в екологічному плані крок: майже чисте від пляшок, лісорубних решток і всілякого бруду Вільшанське водосховище, що живить потужності Теребле-Ріцької гідроелетростанції...
— Сміття стало болючою проблемою. Навколо тутешніх сіл немає обладнаних сміттєзвалищ, а про переробний завод уже зайве й казати. Це одна з причин забруднення Тереблі, адже дехто з місцевих використовує річку як... сміттєпровід. Національний природний парк «Синевир» спільно з Міжгірською районною державною адміністрацією вже не перший рік шукають вирішення проблеми, починаючи від широкої просвітницької роботи серед населення, закінчуючи пошуками інвесторів, які би займалися збором, вивезенням і переробкою відходів. Нам пощастило знайти інвестора, який вже встановив прес для ПЕТ-пляшок. Відтак, їх вивозять на переробку.
Перед цим ми провели масштабну екологічну акцію на водосховищі Теребле-Ріцької ГЕС. До заходу долучилися майже сто осіб, які зібрали понад шістдесят біг-бегів пляшок. Усі вони вже спресовані і вивезені на переробку. Є хороша перспектива зробити наші річки вільними від сміття. Але це лише початок.
Крім того, НПП «Синевир» проводить спільну роботу з сільськими радами щодо поширення еколого-освітньої роботи з питань зменшення відходів, аби уникати зайвого пакування і не викидати побутові відходи у природне середовище. Ми також організували збір пальчикових батарейок, які відправляються на переробку до ДП «Аргентум» (Львів) відповідно до угоди, що діє з цим підприємством. Словом, робимо все, що нам під силу...
— Ви почали співпрацювати, окрім чеських, словацьких, польських колег з Європейським товариством дикої природи з Австрії. Які уже відчутні напрацювання на міжнародному напрямку?
— Перш за все — досвід. Не можна успішно розвиватися, не маючи уявлень про сучасні передові підходи до природно-заповідної справи. Тож за останні роки ми активно обмінювалися досвідом з низкою європейських національних парків і організацій екологічного спрямування. Укладено угоди про взаємодію з національними парками «Гортобать» (Угорщина), «Крконоші», «Шумава» (Чехія), «Бещадський» (Польща), «Словенський рай» (Словаччина). Співпраця спрямована на спільну реалізацію міжнародних проектів, здійснення природоохоронної, наукової, екоосвітньої діяльності, обмін досвідом тощо. Триває співпраця з Європейським товариством дикої природи (Австрія), об’єднанням «Machaon Іnternatіonal» (Словаччина).
Спільно з партнерами парк втілював міжнародні проекти «Збереження Карпатських пралісів», «Підтримка природно-заповідних територій України», «Дерев’яна архітектура в культурному ландшафті: виклики сучасності». А зараз із польськими партнерами ми розробили міжнародний проект з розведення коней гуцульської породи, який подано на розгляд Європейській комісії за програмою «Польща — Білорусь — Україна».
— Цього літа в «Синевирі» проходять науково-виробничу практику студенти з київських, криворізького, ужгородського і львівського вишів. З яким багажем покидають Карпати?
— Національний природний парк «Синевир» — дивовижна територія, яка сприятлива для проходження практики студентами найрізноманітніших напрямів: від ботаніків — до філологів. Укладено угоду про співпрацю зі столичним Національним педагогічним університетом імені Михайла Драгоманова. Тепер виш має у парку науково-навчальну базу, де щорічно проходять польову практику сотні студентів. Розглядаємо можливість подібної співпраці зі Львівським національним університетом імені Івана Франка. Вже намічені конкретні кроки щодо спільної участі у міжнародних проектах зі збереження рідкісних видів флори і фауни, розширення досліджень у напрямку рідкісних рослин. Досягнуто домовленості стосовно залучення науковців біологічного факультету до функціонування реабілітаційного центру бурих ведмедів та створення реабілітаційного центру хижих птахів.
Загалом цього літа на території НПП «Синевир» уже проходили практику студенти із семи вишів. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом з молоддю, тож практика була насичена екоосвітніми заходами, подорожами, цікавими зустрічами з працівниками парку — усім, що збагачує світогляд і відкриває нові горизонти науки.
— І на завершення розкажіть про досягнення Центру бурих ведмедів — єдиного в Україні.
— Головне — усі тварини, які потрапили у центр з неналежних умов утримання, пройшли реабілітацію і добре адаптувалися до напіввільних умов. Для них створено все, що необхідне для нормального життя. Зараз тут 23 бурі ведмеді. Громадські організації і просто небайдужі люди постійно звертаються до нас з проханням прийняти нових клишоногих, які утримуються у поганих умовах. Таких звернень на сьогодні маємо майже тридцять. На жаль, не можемо на всі ці звернення оперативно відреагувати, адже центр ще не до кінця добудований. Робота з клишоногими не проста. Тут потрібен ретельний підхід до кожної тварини окремо. Не можна всіх звірів зібрати і одночасно зачинити в одному вольєрі. Тож наразі очікуємо фінансування. А роботи багато. Серед іншого, потрібно добудувати споруду, у якій розміститься візит-центр, адміністративні кабінети, склад для харчів.
Клишоногі забезпечені належним харчуванням, постійно перебувають під наглядом ветеринара. Площа 12 гектарів дає змогу тваринам перебувати у середовищі, наближеному до дикої природи. На цих ділянках в цей час достигла чорниця, тож ведмеді ласують нею. Для клишоногих обладнано штучні водойми, у яких вони охоче купаються.
Спільно з Українським товариством охорони птахів розглядаємо можливість створення в НПП «Синевир» реабілітаційного центру для хижих птахів. Це був би дуже цікавий і корисний екологічний проект.
Вів розмову Василь НИТКА.
Фото автора.
Міжгірський район Закарпатської області.
