Історію та традиції русичів, наших пращурів, і їх могутньої держави — Київської Русі можна вивчати не лише за підручниками, а й на фестивалі середньовічної української культури «Ту Стань 2017: Як в кіно!», що відбувся за ініціативи і під патронатом Голови Верховної Ради України Андрія Парубія у селі Урич Сколівського району на Львівщині. Він, звертаючись до його учасників та гостей, сказав:

«Дванадцять років тому, коли починався фестиваль, ми ставили мету — відродити дух українського лицарства, який надихав наших дідів і батьків, і який надихає наших героїв на сході. Тут стань — казали русичі на західних кордонах Київської Русі. Тут стань — кажуть наші воїни ворогам на Донбасі. Цей фестиваль не лише популяризує українську середньовічну культуру, а головне — відроджуємо і плекаємо українську лицарську традицію. Тустань — місце нашої сили. Це місце українського духу!»

 

Під час фестивалю.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.

...Лиш тільки рано-вранці трембіта розбудила гори, біля підніжжя тустанських скель оживає «середньовічне» містечко — на варту виходять охоронці фортеці, до роботи стають ремісники, купці відкривають свої крамнички.

Над фортецею піднімають корогви, а зі сцени звучить державний гімн України. Фестиваль, у програмі якого лицарські бої — одиночні поєдинки і бугурти (битва загін на загін), стрільба з луків і арбалетів, кінні вправи, випробування каменеметальної машини (зробленої місцевим майстром без єдиного цвяха), огляд скельного комплексу, де з ІX до XVІ століття стояла захисна фортеця та митний пост на Великому шовковому шляху з Китаю до Португалії.


— За основу неприступної фортеці слугували унікальні природні скелі, яким 55 мільйонів років, — каже директор Державного історико-культурного заповідника «Тустань» Андрій Котлярчук. — У середині двох груп скель русичі й зводять місто-замок, мешканці якого охороняють кордони Київської Русі. Тут же, на битій дорозі з Галицько-Волинського князівства, стає і митний пост. Цим шляхом з Дрогобича, Галича, Жидачева в Угорщину та інші країни Європи возили сіль, яку добували на Прикарпатті та яку в сусідніх країнах у той час не добували.


— Тустань — унікальна, — підкреслює Андрій Парубій, що у тринадцятирічному віці долучився до польових археологічних досліджень комплексу, які з 1978 року проводив першовідкривач об’єкта, архітектор-археолог, краєзнавець Михайло Рожко. Учений вивчав Карпатську лінію оборони, шляхи заселення українських Карпат та дерев’яне будівництво пам’яток з наскельною забудовою. — На сивих скелях збереглися язичницькі символи (на одній із скель чиєюсь рукою вибито обличчя, яке тут називають Бог сонця, на інших картини переслідування вовками оленів тощо. — Авт.) сліди ранніх християнських вірувань.


Тисячі свідків високої матеріальної культури русичів та їх воїнської звитяги, знайдені під час польових досліджень давньоруської фортеці, тепер зберігаються в селі Урич, у музеї історії Тустані. Серед найцікавіших знахідок — бронзова булава, яку співробітники музею датують XІІ—XІV століттям (її знайшли у дитинці фортеці), декоровані кахлі, металеві застібки до книг, ножі, ключі, голки, фрагменти дерев’яної архітектури, свічники, сердечники від дзвоників, — загалом 25 тисяч археологічних знахідок.


Найперша документальна згадка про Тустань як фортецю датується 1390 роком. Тоді Папа Римський Боніфацій ІX згадав про форпост русичів в одному із своїх листів.


— Про давність фортеці Тустань свідчить і топоніміка, — розповідає співробітниця заповідника Світлана Данилович. — До цього часу збереглися назви доріг та скель, що розповідають про минувшину краю — Гостинець, так здавна у нас називають велику дорогу, Підгостинець, урочище Церківне. Тут, ймовірно, у середні віки стояв християнський храм, втім, під час розкопок його слідів не знайдено.


Фортеця, що була оточена двома лініями оборони, пережила п’ять етапів дерев’яної забудови і мала дев’ять рівнів з галереями, житловими приміщеннями, — продовжує розповідь Світлана Данилович. — З бойових площадок, а їх було щонайменшу три, добре проглядалася навколишня місцевість.


З XІІ століття сторожовий пост русичів стояв і на скелі Гострий камінь, що височіє над лісом неподалік і по рельєфу вищій за Тустань. Як зазначає Світлана Данилович, висота фортеці сягала 25 метрів, інші дослідники кажуть, що вона була ще вищою і сягала семиповерхового сучасного будинку.


Останню згадку про фортецю Тустань історики знаходять у літописах за 1565 рік. Поступово місто-замок втрачає своє стратегічне значення — кордони Київської Русі та її Галицько-Волинського князівства, його спадкоємця, пересуваються, до того ж у Європі починають видобувати свою сіль.


— Ще у 60-ті роки місцеві мешканці та туристи могли любуватися кам’яною стіною фортеці, — каже директор заповідника Андрій Котлярчук. — Тепер її можна побачити лише на фото. Від стіни залишилася невелика частина, нині музеєфікована. Та ще чотири (!) тисячі слідів від забудови — пази, вруби, лунки, характер яких дозволяє визначити вигляд фортеці в натуральну величину.


До наших днів збереглися вирубані у скелі житлові чи господарські приміщення — печери, удосконалені за допомогою інструментів, в одній з них є січені кути, висічена з каменю лава. А ще криниці та цистерни, куди набирали з цих криниць воду. Тож Тустань дійсно унікальний об’єкт, — наголошує директор. — Дерев’яні середньовічні фортеці, звичайно, ніде в Європі чи на території Київської Русі не збереглися. А ось у Карпатах маємо кам’яну історію оборонної лінії. Ніде нічого подібного немає не то що в Європі, ніде у світі!


Андрій Котлярчук наголошує, що варто попрацювати над тим, аби внести Тустань з її середньовічною автентикою до списку ЮНЕСКО.


На думку ініціаторів та організаторів фестивалю середньовічної культури, який, як зазначає Андрій Парубій, став одним із найпопулярніших на Львівщині, цей захід — це не розвага, а екскурс в історію, науковий експеримент з відтворення зброї, побуту часів Київської Русі тощо.


— По-перше, — каже один з реконструкторів Павло Зарічний, — ми нагадуємо всім учасникам, а їх цього року зібралося понад 700, та гостям, що приїхали з Польщі, Канади, Молдови та інших країн (їх нарахували майже десять тисяч), що ми нащадки русичів. Русичі жили на цій, на нашій території, а не десь за Волгою чи деінде. По-друге, ми розвінчуємо міфи про сірість та злиденність тогочасного населення давньоруської держави. Адже археологічні знахідки свідчать про те, що мешканці міста-фортеці були досить заможними людьми, які користувалися підсвічниками, своє житло декорували красивим кахлями з малюнками, читали книги, бо у дитинці фортеці знайдено металеві застібки від книг.


Інший реконструктор Ігор Климович з історичного клубу «Застава» із Стрия Львівської області звертає увагу на інший факт — під час розкопок на фортеці було знайдено велику кількість стріл. Більшість із них -75 із 116 — арбалетні, решта — лучні. Арбалет у ті часи був рідкісною, передовою і дорогою зброєю, що давала можливість стріляти на добрих півкілометра. Отже, русичі могли дозволити собі купувати дорогу зброю.


— Маємо знати, що Тустань не лише захищала кордони, а й керувала, — каже Світлана Данилович. — Королівська грамота від 1395 року засвідчує існування Тустанської волості.


Поки купці й ремісники розкладають свій крам у стилізованих ятках, конюхи виводять своїх гнідих на пасовище, а у збудованій на галявині поблизу скель дерев’яній фортеці чепуряться дівчата й жінки, готуючись до танців, які має змалювати художник, воїни перевіряють зброю. Розпочинається одне з найцікавіших на фестивалі дійств — ристалище. У бою, використовуючи середньовічну зброю — мечі та бойові сокири, що відрізняються від зброї часів Київської Русі лише тим, що сучасна не загострена і не наточена, сходяться загони русичів і войовничих угрів, що колись прийшли на сусідні землі з-за Волги. На полі бою викрешують іскри з шоломів та латів, у які вдягнені реконструктори, члени історичних клубів — «Орден Святого Миколая» (Ужгород — Мукачеве), «Золота шпора» (Львів), Київського фехтувального клубу, «Чорна галич» (Львів), «Тангар» (Одеса), «Застава» (Стрий) та інших. У результаті трьох поєдинків сміливі й сильні русичі перемагають «нападників».


Вітаючи переможців турніру, Андрій Парубій побажав усім гостям фестивалю лицарського духу та сил, та «набратися у Тустані лицарського духу».