Пам’ять десятків тисяч українців, знищених сталінським тоталітарним режимом, вшанували на Київщині члени їх родин, історики, громадські активісти. 5 серпня, у день, коли у 1937 р. за наказом НКВС СРСР розпочалися масштабні масові репресії, від яких постраждали селяни, інтелігенція, представники нацменшин, після панахиди у Покровській церкві на Подолі, біля поклонного хреста поблизу колишнього Жовтневого палацу, де були катівні НКВС, та у Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» відбулися меморіальні заходи.
Біля стели з викарбуваними іменами загиблих схиляє голову Володимир Малашенко, підполковник МВС у відставці. У 1938-му його діда Едуарда Врублевського разом з сином Віктором заарештували як «польських шпигунів» і розстріляли у Жовтневому. Поховали вночі на спеціальному полігоні у Биківні. Володимир Данилович отримав справу свого діда, якого було реабілітовано тільки після набуття Україною незалежності.
Доктор історичних наук Володимир Сергійчук, звертаючись до присутніх на мітингу, зазначив, що масові репресії проти українців розпочалися ще раніше, у роки Першої світової війни. Тоді російська армія, повертаючись з фронтів, на західних землях «брала ясир» — десятки тисяч українців переселили у Сибір. Вже у 1937-1938 рр. ці люди та їх нащадки стали в’язнями сталінських концтаборів.
— У 1937-му дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» було дано на найвищому рівні, ЦК ВКП(б), — каже голова громадської організації «Соловецьке братство» Георгій Лук’янчук (на знімку).
— Масові репресії, за задумом Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», а такими міг бути оголошений будь-хто. Нічні арешти, «пошук шпигунів та шкідників», розстріл підозрюваних за рішенням так званих трійок стали повсякденним явищем. До того ж у 37-му було введено ряд нормативних документів, які посилювали відповідальність членів родин репресованих — дружини та чоловіки «ворогів народу», засуджених до розстрілу, підлягали обов’язковому арешту, а їхні діти передавалися у дитячі будинки.
Гендиректор заповідника «Биківнянські могили» Богдан Біляшівський наголошує, що наказом НКВД були затверджені ліміти на знищення людей. Спочатку в Україні в різних областях мали розстріляти вісім тисяч «ненадійних» громадян.
— Але місцеві керівники партії та НКВС постійно зверталися у Москву з проханням збільшити ліміти, — каже Богдан Біляшівський.
Загалом у роки Великого терору було заарештовано 200 тисяч громадян України, а в СРСР до кінця 1938-го — 1, 5 млн. осіб. Більше половини з них закатовано. Про це на мітингу говорили історик, політолог Роман Матузко, правозахисник Василь Овсієнко, політв’язень Михайло Михалко, заступник голови Київської міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих Сергій Савицький та інші.
Тим часом
Меморіальні заходи, присвячені 80-м роковинам Великого терору, відбулися і в Росії. Як повідомила Лариса Скрипникова, почесний голова товариства українців у Карелії «Калина», представники московського і петербурзького «Меморіалу», української діаспори поставили свічки біля хреста «Убієнним синам України» в карельському урочищі Сандармох, де до 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно Соловецький етап — у його списку майже 300 наших співвітчизників, та побували у Красному Бору, на місці масових поховань жертв політичних репресій.
Фото надане автором.
