У нинішній ситуації, спричиненій бойовими діями й поділом регіону на підконтрольну й не підконтрольну українській владі частини, луганських екологів найбільше турбує непередбачуваність. Коли немає повної інформації, можливості провести аналіз, зробити висновок, побудувати прогнози й створити заходи, які б допомогли локалізувати або зменшити той чи інший вплив.

— Природа не розділяє територію Луганщини на підконтрольну й окуповану, — каже заступник директора департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації Олександр Тарахкало. — Є басейни річок, територія, де ведеться розробка корисної копалини, проводяться сільгоспроботи. На кожну з них є певний техногенний вплив людини.
— Треба думати, що, незважаючи на складну ситуацію, спричинену бойовими діями, моніторинг постійно ведеться? Про що свідчать отримані дані? Про які ризики попереджають?
— На нашій території моніторинги проводимо постійно, а що стосується окупованої частини області — не скажу, не знаю. У нас моніторинг ведеться у різних середовищах. Якщо ми говоримо про вплив війни на екологію, то будь-яка бойова дія призводить до забруднення атмосфери. Вигарний газ, викид сірки, завислих речовин від наслідків вибуху. Проте спеціалізованих досліджень у відкритому доступі поки що не проводили. Далі — лісові пожежі, спричинені бойовими діями. Справа серйозна. Адже вогонь охоплює площу приблизно 7,5 тисячі гектарів. 
— Олександре Віталійовичу, як відомо, до початку війни найскладніша екологічна ситуація була у промислових регіонах області, які сьогодні опинилися в окупації. Палаючі вугільні терикони, вихід шахтних вод на поверхню... Лихо залишилося там?
— Що таке Донбас? Це взаємодія вугільних родовищ. Окремі шахти «збиті» одна з одною. Якщо підземні води наповнюють одну, то починають перетікати в іншу. Такий процес ми нині спостерігаємо на шахті «Золоте» Попаснянського району. До того ж потік збільшується і тягне за собою катастрофу. За даними геологорозвідки, наприклад, надходження води обіцяє бути до 800 кубів на годину. Це дуже багато. Підземний природний процес непередбачуваний. Може статися просто прорив і піде навіть не 800, а дві тисячі кубів води, після чого все заспокоїться. Можлива й інша картина. Усе це нині прогнозується, але потрібно бути до всього готовими. Отже, лихо це прийшло з того боку: шахти закрили, унаслідок чого їх затопило, а оскільки вода не відкачується, вона заповнює й наші вугільні підприємства, виходить на поверхню. Поверхневі й підземні води пов’язані. Річка, як відомо, починається із джерел, тож не можна виключати забруднення Сіверського Дінця, правобережних притоків Лугани, Білої.
— А є якісь дані про нинішнє «здоров’я» Сіверського Дінця в тих місцях, де проходить АТО?
— До деякого часу за ситуацією ми стежили за даними відкритих джерел тієї сторони. Однак після того як закрили російські сайти, стежити за процесами стало складніше. Скажімо, ОРЛО контролює вихід річок Сіверський Донець, Кундрюча, правої притоки Міусу, що проходить півднем області й виходить в Азовське море. Як повідомляли сепаратистські сайти, у результаті досліджень гранично допустимі концентрації щодо сульфатів перевищили норму в 4,3 разу, щодо сухого залишку — в 1,9 разу, щодо марганцю — в 3,5, щодо магнію — 1,9, кобальту — 4,3.
— Про що це свідчить? Адже промисловість окупованої частини області не працює.
— Це продукт промислово-природний. По-перше, нагадаю про затоплення шахт, по-друге, ми не знаємо, що відбувається з очисними спорудами на тому боці. Як вони працюють, наскільки ефективно ведеться очищення. Можна припустити масу всього, як від техногенного навантаження, так і до... Навіть боюся припустити.
— А що робиться для запобігання катастрофі на шахті «Золоте»?
— Для ліквідації ситуації бюджет України виділяє майже 80 мільйонів гривень. Чи багато це? Для того щоб побудувати водовідлив на 800 кубів, повинно вистачити. Якщо розрахунки правильні, а цією роботою займалися спеціалізовані проектні інститути, то все буде добре. А взагалі, я вам скажу, що це не зовсім екологічна тема. Наслідки можливі, екологічні, але сама ситуація з водовідливом — це суто технічне питання.
— А які ви бачите ризики для підконтрольної території?
— Мені важко оцінити, наскільки ефективно тут працюють очисні споруди непрацюючих підприємств. Ще з 30—50-х років минулого століття тут склалася конгломерація міст-супутників. Є Рубіжанський «Барвник», поряд із ним — місто-супутник. Усе вибудувано так, що очисні споруди «Барвника» працювали й на очищення води для населення міста. Але «Барвник» закрили на початку 2000 років. Процес передачі й технологічного відновлення очисних споруд у громаду становить приблизно 70 відсотків. Така само ситуація й із Сєверодонецьким «Азотом». Технологічна схема побудована так, що завод брав комунальні стоки, очищав разом із промисловими й отримував якийсь більш прийнятний залишок. Із зупиненням «Азоту» така ситуація змінилася на гірше. Якщо «Азот» запрацює — проблема зніметься, якщо ні, то її доведеться розв’язувати або через будівництво локальних очисних споруд, або через створення таких споруд окремо для міста.
У Лисичанську картина інша. Там кілька очисних споруд, і вони працюють. Скажімо, «Лиссоду» закрили, але ці об’єкти передали міськводоканалу, який намагається налагодити їх роботу на очищення комунальних стоків. Проблеми принципові, і їх розв’язання потребує дуже великих фінансових вкладень.
— Обласна влада готова до цього?
— Так, наскільки це можливо. Якщо в 2016 році з екологічного фонду й обласного бюджету на екологію виділяли майже 10—12 мільйонів, то цьогоріч — вже десь 32 мільйони гривень. Це сума, що її виділяє область саме на очисні споруди.
— Скажіть, а Міністерство з питань тимчасово окупованих територій у зв’язку з бойовими діями й забрудненнями передбачає фінансування заходів стосовно екології нашої області?
— У принципі, так. Міністерство з питань тимчасово окупованих територій розглядає такі питання на лінії розмежування, у сірій зоні, у зоні мінімальних ризиків. Як ви знаєте, для проведення робіт із відновлення природних умов необхідно насамперед здійснити розмінування. Крім того, увага області зосереджена сьогодні на розв’язанні проблеми твердих побутових відходів. Як відомо, з 2018 року вводяться нові законодавчі норми експлуатації полігонів твердих побутових відходів, і не виключено, що до 90 відсотків таких об’єктів може бути закрито як такі, що не відповідають вимогам законодавства. Це дуже серйозна проблема, і її розв’язання є першочерговим.
Нині вибираємо місце для центрального полігона, а також майданчиків із збирання й сортування сміття.  Такий проект потребує 3,5 мільярда гривень. 

Павло ВОРОНЦОВ.
Фото Юрія ХРОМУЩИНА з архіву автора.

Луганська область.