Михайло Павлович ДАШКЕВИЧ — Надзвичайний і Повноважний Посол, знаний український дипломат, якому випало долею стати першим послом незалежної України і відкривати посольства в країнах, що є ключовими гравцями у своїх регіонах. 1995 року Михайло Дашкевич очолив перше українське посольство в Японії. І, до речі, активно співпрацював із «Голосом України», розповідаючи нашим читачам про перші кроки української дипломатії у Країні вранішнього сонця. А коли роботу посольства в Токіо було налагоджено, Михайла Дашкевича відрядили до Алжиру... знову відкривати посольство України. Цього літа — 20 серпня Алжир та Україна відзначають 25-річчя встановлення дипломатичних відносин. Саме ця дата і стала темою нашою розмови з Михайлом Павловичем.

 

Під час вручення Вірчих грамот посла України Михайла Дашкевича (праворуч) президенту Алжиру Азізу Бутефліку.

— Михайле Павловичу, коли відкрито посольство України в Алжирі?
— У квітні 1994 року постало питання про призначення мене послом до однієї із зарубіжних держав, Анатолій Зленко запитав, у якій країні мені хотілося б працювати, я назвав три близькосхідні держави, де ще не було українських посольств, першою серед яких була саме Алжирська Народна Демократична Республіка.
Однак мене призначили послом до Японії, і відрядження до Алжиру довелося чекати ще цілих п’ять років.
— Пам’ятаєте свої перші враження після прибуття до алжирської столиці?
— Я прибув до Алжира одразу після завершення дипломатичної місії в Японії. Це сталося 1 листопада 1999 року, у день, коли АНДР відзначала національне свято — річницю Революції 1954 року. Я був один, без сім’ї, та жодного співробітника. Алжирська столиця мені здалась дуже красивим і, я би сказав, доволі екзотичним арабським містом.
— З чого розпочали?
— Перш за все відвідав МЗС АНДР і зустрівся з директором протокольного департаменту. Наступного дня я вручив міністру закордонних справ Ахмеду Атафу копію Вірчих грамот і запитав, коли матиму можливість вручити Вірчі грамоти президенту. Міністр відповів, що протокольний департамент формує групу послів, які мають вручати Вірчі президенту, і в групі очікування вже п’ять послів.
У неділю, 11 березня 2000 року було дано вказівку скликати до МЗС всіх послів, що чекали на вручення Вірчих грамот. Зокрема, й мене... Пам’ятаю, що, на прохання президента Бутефліки, детально поінформував його про плани як посла України щодо розбудови співробітництва з Алжиром, зокрема, у військово-технічній сфері, наголосивши на нещодавньому відкритті в Алжирі представництва «Укрспецекспорту», яке безпосередньо предметно займалося вивченням потреб алжирської армії в озброєннях і військових постачаннях. Згадав і 29-ту сесію ГА ООН 1974 року, в якій мені, ще молодому тоді дипломату, вперше випало взяти участь, і на якій, зокрема, Бутефліку, який був на той час міністром закордонних справ Алжиру, було обрано головою сесії. Я нагадав про його дуже вміле керівництво сесією, про допуск, завдяки його зусиллям, уперше в історії ООН, до участі у Генеральній Асамблеї Організації визволення Палестини (ОВП), про історичний виступ на цій сесії лідера ОВП Ясіра Арафата тощо, підкресливши важливу особисту роль Бутефліки у вирішенні всіх цих та інших питань порядку денного сесії, додавши, що здавна стежив за його діяльністю в ті часи, коли він був визнаним лідером країн Неприєднання. Своєю розповіддю мені вдалося розчулити Бутефліку, і він вдався у давні спомини, проговоривши зі мною майже годину. Пізніше, під час частих зустрічей з президентом Бутефлікою на протокольних заходах, які він влаштовував для іноземних глав держав і урядів, він завжди приділяв мені особливу увагу, неодмінно згадуючи 29-ту сесію ГА ООН у Нью-Йорку.
— Важко було починати по суті з нуля?
— Звичайно, було не зовсім легко. Але маю сказати, що алжирці створювали всі необхідні умови, щоб наше двостороннє співробітництво розвивалося динамічно і без всяких перешкод. Алжирська сторона, перш за все, була зацікавлена в розвитку військово-технічної співпраці з Україною. Ще навесні 2001 року відбувся перший візит до України алжирської військової делегації на чолі з начальником Генерального штабу Національної Народної армії Алжиру генерал-полковником Мохамедом Ламарі. А на 2002-й рік в алжирській столиці було заплановано проведення великого Міжнародного ярмарку, і багато країн виявили готовність взяти у ньому участь. Тоді у мене виникла ідея щодо участі у цьому ярмарку й української сторони... Відповідна пропозиція заздалегідь була надіслана до Києва. Наприкінці 2001 року мені вдалося встановити з цього питання контакт із київським Бюро ТОВ «ЕКСПО-2000», що займалося підготовкою виставок за кордоном, і, зокрема, з Олександром Пашкевичем, який відігравав тоді в ньому головну роль. Він позитивно сприйняв ідею, і ми розпочали підготовку до цього заходу. Маю зазначити, що саме завдяки його активним зусиллям нам вдалось уперше організувати українську експозицію в алжирській столиці!
Перша за десятилітню історію україно-алжирських двосторонніх відносин наша експозиція мала великий успіх: у день відкриття міжнародного ярмарку її відвідав президент Алжиру Азіз Бутефліка.
— Пане посол, на Вашу думку, що можна сказати про нинішній стан двосторонніх відносин, через 25 років після їх встановлення?
— Якщо говорити про динаміку товарообігу, то протягом 25 років він поступово збільшувався, хоча в окремі роки були й певні «провали». Наприклад, 2005 року загальний товарообіг становив трохи більше 623 млн. доларів і виявився показово рекордним, що стало наслідком активної системної роботи з цього питання, проведеної у попередні роки з моменту відкриття в Алжирі українського дипломатичного представництва. Приємно відзначити, що у той рекордний за багатьма показниками рік Україна за обсягами поставок товарів до Алжиру ввійшла до десятки основних його постачальників, навіть випередивши за цим показником Російську Федерацію.
У 2007 році товарообіг між двома державами помітно зменшився, склавши 445 млн. доларів, хоча, порівняно з іншими африканськими та близькосхідними країнами, де функціонують українські посольства, цей показник зовсім навіть непоганий.
Хотілося б також нагадати, що з 2003 року при українському посольстві в Алжирі почала активно працювати торговельно-економічна місія під керівництвом висококваліфікованого спеціаліста міністерства економіки Павла Рудобаби, яка, на жаль, за рішенням Києва, призупинила свою діяльність у 2007 році. Можливо, це також послугувало однією із причин появи з 2008 року тенденції до загального падіння двостороннього товарообігу, який у 2013 і 2015 роках досяг свого мінімуму (111,4 і 222,6 млн. доларів відповідно). Проте минулого року двосторонній товарообіг дещо зріс (243,6 млн. дол).
— Чи є зараз якісь чинники у двосторонніх україно-алжирських відносинах, які могли б викликати у Вас, як першого посла України в Алжирі, занепокоєння?
— Сьогоднішній Алжир є потенційно дуже важливим партнером України, оскільки структура алжирського попиту в цілому відповідає експортній орієнтації української економіки. У зв’язку з цим я повністю поділяю підходи посла Алжиру в Україні пана Хосіна Буссуара до подальшої розбудови торговельно-економічної співпраці з нашою державою, якими він поділився 7 березня 2017 року, виступаючи у Торговельно-промисловій палаті України. Тоді він особливо наголосив, що з огляду на те, що його країна має економіку, головним чином, орієнтовану на нафтогазовий сектор, більшість своїх внутрішніх потреб Алжир задовольняє за рахунок імпорту. А тому алжирський бізнес, наголосив посол, вкрай зацікавлений у закупівлі різної української продукції, зокрема металу і виробів із нього, електричних машин і обладнання, зерна, молочної продукції, ліків, цукру, деревини та інших товарів, які Україна вже давно експортує на інші ринки.
Беручи до уваги вищенаведене, виникає багато питань, передусім до української сторони, чому Алжирська Народна Демократична Республіка, за низкою показників дещо почала втрачати ознаки нашого головного партнера в регіоні Африки і Близького Сходу? Непокоїть і те, що українське дипломатичне представництво в алжирській столиці нещодавно вперше скоротилося до мінімального рівня: тимчасовий повірений, консул та військовий аташе, а наша торговельно-економічна місія в Алжирі, як відомо, вже взагалі не працює. А хто ж тоді займатиметься тут економізацією нашої зовнішньої політики, що є, як відомо, одним із пріоритетів у діяльності нашого МЗС? Зрозуміло, що oдному тимчасовому повіреному це точно не до снаги, якщо взяти до уваги той факт, що військовий аташе і консул займаються зовсім іншими питаннями... При цьому, не можна також не помітити, що з 2014 року занижено представницький рівень нашої держави в Алжирі, а наприкінці минулого року вже було призначено другого тимчасового повіреного у справах України у цій важливій північноафриканській державі, що не може, на мою думку, не позначитись негативно з часом і на наших двосторонніх взаєминах і, в цілому, на обсягах двостороннього торговельно-економічного співробітництва між нашими державами.
Алжирська ж сторона, з дня заснування свого посольства у Києві, завжди була представлена на рівні послів. Окрім того, як відомо, у дипломатії прийнято дотримуватися принципу взаємності, і це треба враховувати Міністерству закордонних справ!
Аналізуючи деякі, на мій погляд, останні негативні тенденції, що почали простежуватися у підходах української сторони до розбудови відносин із АНДР, мені, як людині, що добре знає Алжир, його потужний промислово-економічний потенціал, політичну вагу на міжнародній арені, чудове ставлення АНДР до України, і присвятила їй багато років, працюючи в т. ч. першим послом нашої держави в Алжирі, прикро спостерігати за цими тенденціями. Але я залишаюся оптимістом!
У зв’язку з відзначенням 20 серпня 2017 року 25-річчя з дня встановлення дипломатичних відносин між нашими державами, я вітаю з цією важливою річницею посла Алжиру в Україні пана Хосіна Буссуара і його співробітників, а також посольство України в алжирській столиці і бажаю всім подальших вагомих успіхів у справі розбудови двосторонніх відносин на благо наших країн і народів.

Інтерв’ю підготувала Наталя ФІЛІПЧУК.
Фото надано Михайлом Дашкевичем.

 

ДОВІДКА

Алжирська Народна Демократична Республіка (АНДР) визнала незалежність України 27 грудня 1991 року. 1992 року — 20 серпня   — між нашими державами були встановлені дипломатичні відносини. 16 листопада 1992 року Вірчі грамоти Президенту України вручив перший посол Алжиру Бельрамуль Камерзерман, відкривши посольство своєї країни в українській столиці.