Найбільш утаємничена споруда Рівного — бункер Коха (на знімку). Що таїться в цій бетонній, на три поверхи в глибину, споруді, залишається загадкою уже більше півстоліття. А що в ній буде в майбутньому? Відповідь на це запитання намагається дати місцевий підприємець Сергій Шабалін, який узяв об’єкт, повністю затоплений, в оренду, плануючи відкрити там музей-кав’ярню.
Фото автора.
Колекцію бурштину рейхскомісар розділив на частини?
Із часів Другої світової війни в Україні у різній збереженості залишилися чотири масштабні бункери, що призначалися для фашистської верхівки. Це вінницька ставка Гітлера «Вервольф», житомирська — «Хегевальд» для рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера, вінницька — «Штайнбрух» для рейхсмаршала Германа Герінга та рівненський схрон Еріха Коха, рейхскомісара України і, до речі, єдиного гітлерівського високопосадовця, який не потерпав від Нюрнберзького трибуналу.
Сам по собі (принаймні зверху) бункер Коха не вельми привабливий. Він, до двох метрів підіймаючись над землею, постає у формі бетонованого ковпака з відокремленою вентиляційною шахтою. А от його історія за цікавістю явно перевершує зовнішній вигляд.
Найбільшу історичну прив’язку бункер має до згаданого Еріха Коха, резиденцією якого в Рівному було приміщення, де розміщений нинішній обласний краєзнавчий музей (за сотню метрів від бункера). Однак чи використовувалася і як саме під час війни захисна споруда — документальні дані про це не збереглися. А от міфи дійшли до наших днів. Один із них — про славнозвісну бурштинову кімнату, яка нібито тут захована.
Принаймні припускати таке дає підстави лист, датований 9 серпня 1941 року. У ньому директор художніх зібрань Кенігсберга і головний знавець-дослідник бурштину Альфред Роде звертається до Коха чи то з проханням, чи то з вимогою: «Необхідно вжити заходів для повернення цього шедевра в лоно батьківщини і, оскільки зроблена колекція з прусського бурштину, в Східну Пруссію, в Кенігсберг». Згодом частина колекції таки була направлена за призначенням, але лише частина. Бо левова частка залишалася саме в руках Еріха Коха, який планував осісти на українській землі надовго. Однак сталося не так, як гадалося. Кох змушений був тікати з Рівного. А відтоді й обірвалися всі ниточки, які ведуть до згаданої колекції... Хтозна, можливо, вона справді на дні рівненського бункера, але добратися до цього дна — справа, по суті, безнадійна.
Споруда «усамітнилася» на десятиліття
За однією з версій, перш ніж покинути Рівне, німці затопили ставку Коха. У повоєнний час, за радянської влади, воду пробували відкачати, але марно: вона ніби з якогось підземного джерела заново прибувала. Тоді у глибінь наказали пробратися водолазам. Утім, і вони нічого путнього не знайшли. Лише констатували, що вхід на нижні поверхи підірваний і завалений.
У 50-х роках минулого століття, коли в підземеллі пропало декілька дітей, днище в бункері між першим поверхом та нижніми залили бетоном, центральний вхід заварили металом, аби ніхто не міг проникнути всередину.
У такому стані споруда пробула фактично до початку нинішнього століття, коли з’явилися нові ентузіасти з бажанням дослідити та впорядкувати бункер. Тоді було розблоковано основний вхід, відкачано воду з першого поверху, проведено георозвідку. Намагалися знайти вхід у два нижні яруси. Однак сенсації не сталося — входу не знайшли, пошук закинули.
У підземеллі — екскурс у минуле з чашечкою кави
Укотре увагу до загадкової споруди привернули нинішнього року, коли міськвиконком, у власності якого перебуває бункер, оголосив новий конкурс на здавання його в оренду. Охочих навести лад в бетонованому приміщенні виявилося декілька — і з України, і з Німеччини. Виграв цей конкурс рівненський підприємець Сергій Шабалін, якого знають ще і як пошуковця та колекціонера старожитностей. У його намірах, як він сам зазначає, — не щось знайти в підземеллі, бо це фактично нездійсненна справа, а створити, використовуючи доступну територію, своєрідну туристичну цікавинку для Рівного.
Як зазначає Сергій Шабалін, строк оренди 80 квадратних метрів на першому поверсі становить три роки, і за цей час треба виконати величезний обсяг робіт:
— Якби я сам не цікавився історією Рівного, то навряд чи взявся б за цей проект. Він доволі затратний, не менш як на три мільйони гривень, а окупиться нешвидко. Але мені хочеться зробити щось унікальне, що могло б стати справжньою цікавинкою міста. У нас і так небагато місць, які можна показати туристу. Палацу Любомирських вже немає, підземелля ще треба шукати, а бункер у всіх на виду. Він хоч і занедбаний, але має безліч міфів і вабить до себе людей. Деякі експонати, щоб відтворити історичну атмосферу, у мене вже є: гроші тих часів, документи, фотографії, посуд, різні цікаві речі. Водночас я не планую створювати аналог «криївки». Радше за все, це буде музей тоталітаризму. При цьому не хочеться, щоб він стосувався суто періоду нацистської окупації. На моє бачення, такий заклад має репрезентувати епоху і захоплювати значно ширші часові рамки. А як усе це реалізується, поживемо — побачимо.
Євген ЦИМБАЛЮК, краєзнавець.
Млинів
Рівненської області.
