Попри «мертвий сезон» події в Україні й навколо нас розвиваються доволі бурхливо. Основною новиною тижня стали маніпулятивні натяки в New York Tіmes про можливе українське походження ракетних двигунів у КНДР. За ці дні вже було наведено вдосталь аргументів щодо неможливості таких поставок. Навіть сам Майкл Еллеман, на позицію якого посилалися журналісти, заявив, що його слова невірно потрактували, а головними підозрюваними залишаються Росія та Іран.
Однак тему продовжують підживлювати окремі західні й вітчизняні політики та журналісти. Якщо першопричиною інформаційної бомби могла стати й непрофесійна робота журналістів, то з першого дня в Росії тему перетворили на елемент інформаційної війни. Дуже шкода, що до цього долучилися й наші політики, і не лише маргінальні. Головним елементом атак на Україну стала бездумна заява декого з лідерів української опозиції про «катастрофу й санкції». Пізніше можна спростовувати заяву, наслідки вже відбулися — Україні доведеться доводити свою непричетність до злочину, в якому її ніхто напряму й не звинувачував.
З’явилися повідомлення про критичне падіння доходів низки корпорацій Росії — так прибутки Газпрому скоротилися в 11 разів. Теж фатально зросла заборгованість із зарплат. Путіну навіть довелося зробити заяву про скорочення витрат на оборону. Для України це ще не привід очікувати «умиротворення» агресора, але це доказ того, що санкції діють. За таких умов кожна безвідповідальна заява деяких наших політиків має розглядатися як відверта підтримка агресора.
Коли у фінансах діри, Російська імперія нарощує патріотичний угар. Путін полетів до окупованого Севастополя, прагнучи знову викликати приплив патріотизму. От тільки вийшло якось за Фрейдом: намагаючись оживити ідеї православного «русского мира», він назвав Севастополь «Меккою російської державності». Може, в його підсвідомості так відобразилася солідарність з терористами ІДІЛ? А Україна тим часом почала, хай і зі значним запізненням, мовлення наших телеканалів на окупований Крим. Нам своє робить.
Маємо ще один звіт ГПУ щодо Іловайської трагедії. Головний його висновок — основна вина лежить на російській вояччині, яка віроломно вторглася на українську територію, а опісля ще й здійснила розстріл наших частин, які виходили з оточення. Експерти застерігають, що не слід знімати відповідальність і з деяких вітчизняних командирів, які не все прорахували, допустили дезертирство й хаотичний відступ низки підрозділів. Але найпоказовіша реакція нашого політикуму: «Ми не хочемо чути про вину Путіна, нам потрібні лише наші винуватці!». Так і хочеться декого запитати: «Хлопці, а ви взагалі на чиєму боці?».
Дуже показово відбуваються події на суді щодо державної зради екс-Президента Януковича. Після визначальних для процесу свідчень колишнього постпреда України в ООН Юрія Сергєєва почалася справжня «мишача метушня». Спершу кілька проросійських експертів спробували дискредитувати свідчення, а потім адвокати вишукали спосіб для безкінечного затягування процесу. Мусимо нарешті, попри шалений опір частини депутатів, міняти КПК і робити судовий процес швидким та дієвим, бо так вироків у резонансних справах не діждемося й за десятиріччя.
Непристойний вигляд мали судові розгляди щодо запобіжних заходів для двох депутатів, попередньо позбавлених недоторканності. Схоже, що зверхність і неповагу до правосуддя може вилікувати лише остаточна ліквідація інституту депутатської недоторканності. Складніше з несприйняттям своєї рівності з іншими громадянами в деяких активістів. Справа Віталія Шабуніна та її обговорення вийшли далеко за правове поле. Який стосунок громадська діяльність може мати до тривіальної бійки, як Президент має впливати на суд у розгляді справи за позовом приватної особи? Це нікого вже не цікавить. Головне, що «наших зачепили», а отже: «репресії, диктатура, політична помста!». Справа проти Шабуніна має всі шанси розпастися в суді, і хай буде все по закону. Але нам треба зрозуміти, що злочинна нерівність перед законом є не лише в Конституції, вона в головах людей, які звикли мати «біліші кості й голубішу кров».
Деяку активність продемонстрували НАБУ й НАЗК. Детективи НАБУ прийшли з обшуком до НКРЕКП у справі про так званий «Роттердам+». Виходячи з природи ймовірного правопорушення, усе це було трохи театрально. Однак навіть у таких шоу є свій позитив — політики й чиновники мають звикати до того, що недоторканних більше не буде. НАЗК само-критично оцінило свою роботу на трійку, але й тут маятник поволі нарощує амплітуду, щоправда, аж надто повільно.
На тижні відбулося знакове засідання уряду. Обговорені на ньому питання матимуть значні наслідки. Найперше це узгоджене з МВФ рішення не підвищувати ціни на газ для населення. Головними компенсаторами мають стати зниження корупційних ризиків через усунення «цінової вилки» та зменшення соціальної норми споживання, що різко уріже надприбутки постачальників. Експеримент щодо кадрового наповнення держслужби в разі успіху зможе стати основою нової системи управління. Також акцентувалася увага на питаннях сприяння бізнесу та великих проектах із дорожнього будівництва.
Поточного тижня будемо святкувати головне свято своєї країни і входити в новий політичний сезон. Хоча після такого бурхливого міжсезоння різниця не видасться надто різкою.
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.
