Україна відзначила ще один, уже 26-й, День Незалежності. Ніби й не кругла дата, а все ж святкували своє головне свято ми якось натхненніше, щиріше, ніж у попередні роки. Можливо, це війна загострила почуття, а може, всі ми разом із країною стали трошки дорослішими, більш зрілими. Вперше за нашу історію свою підтримку участю у військовому параді виявили підрозділи військ іноземних держав-партнерів. А приймали парад разом із Президентом та міністром оборони України ряд іноземних міністрів на чолі із шефом Пентагону Джеймсом Меттісом.
Злобно-жовчна реакція Кремля цілком прогнозована, але цікавіше було спостерігати за деякими із наших політиків, політологів та журналістів. Виступали проти самого військового параду й критикували участь у ньому наших партнерів саме ті, хто були б не проти побачити на Хрещатику парад армії зовсім іншої держави. А нам такий вияв політичної підтримки був навіть важливішим за давно обговорювані «Джевеліни». Просто слід згадати цей день трирічної давнини, коли у нас розгорталася трагедія під Іловайськом, а світ демонстрував байдужість та «невтручання».
Дуже жорсткі заяви й не менш радикальні дії наших партнерів, особливо міністра Дж. Меттіса та спецпредставника Курта Волкера, не залишають місця для довільних трактувань. Характерно й те, що саме у ці дні США подарували росіянам свій жорсткий «безвіз», фактично урівнявши їх із громадянами країн-спонсорів тероризму, а держсекретар Рекс Тіллерсон прямо звинуватив РФ у спонсоруванні талібів. Німецький міністр З. Ґабріель визнав, що з вини Кремля розпочалася нова холодна війна.
Але ще знаковіші для нас заяви й дії керівництва нашої держави. І їх минулого тижня теж не бракувало. На засіданні Світового Конгресу Українців Президент чітко оголосив цілі — реальне членство в НАТО та ЄС. В обох структурах нас поки що бажають мати на відстані, тому плани здаються не надто реалістичними. Але за останні рік-два деякі неймовірні сценарії вже стали реальністю, а інші входять до порядку денного переговорів. Півтора роки тому побажання Президента про введення саме миротворчих військ ООН на Донбас скидалося на безнадійну мрію, навіть збройна поліцейська місія блокувалася Росією. Сьогодні паритет сил поступово змінюється, і найефективніший спосіб замирення агресора вже цілком серйозно обговорюють у Брюсселі та Вашингтоні.
Саме в День Незалежності було сформульовано ще одну формулу єдності держави в боротьбі за своє виживання. Вона містить три складові: визначення базових для національної безпеки питань, щодо суті та втілення яких більше не можна вести жодних дискусій; максимальна консолідація з нашими зовнішніми партнерами та своєрідні червоні лінії для опозиції, вихід за межі яких уже має трактуватися як пряме сприяння агресору. Про останню складову Президент часто говорив минулого тижня в контексті зовнішніх загроз. Згадував про небезпеку нової ескалації бойових дій на сході, синхронізовану з диверсійними загрозами в тилу. Символічно, що саме на День Незалежності ми отримали ілюстрацію нової терористичної доктрини від Кремля. Інцидент із вибухом у центрі столиці дедалі більше видається елементом цієї нової стратегії. Наші спецслужби навчилися вираховувати ворожих терористів і диверсантів. Тоді (і це не перший приклад) через низку посередників вибухівку та завдання стали передавати маргінальним чи заглибленим у власні образи й комплекси українським громадянам.
Спрацьовує це лише в частині випадків, але ворогу більшого й не треба, а довести причетність російських спецслужб украй важко. Одним із способів протиставлення такій злочинній тактиці має стати добра воля наших політиків не роздмухувати пристрасті й не примножувати кількість таких озлоблених громадян, готових у всіх своїх невдачах винуватити не ворога, а власну країну.
Уже цього тижня перевіримо на практиці, чи діятиме так зване шкільне перемир’я. Від першого дня ворог його неодноразово порушує, та й подальша перспектива теж сумнівна, але віднині кожен факт порушень уже стає частиною звинувачень проти путінського режиму та посилює міжнародну ізоляцію Росії.
Лозунг, що закон один для всіх, з якого довго підсміювалися українські політики, починає діяти дедалі невідворотніше. Серед фігурантів розслідувань ГПУ та антикорупційних органів дедалі частіше опиняються представники владних кіл, а приклад із звинуваченнями проти олігарха Димінського, який має шанс опинитися в розшуку Інтерполу, свідчить, що домовитися вже не вдасться.
Але все ж минулий тиждень більше був періодом підсумків та формулювання завдань. Цей, натомість, можемо порівнювати з останньою передстартовою позицією. Ранній старт влади в новому політичному сезоні дещо дезорієнтував опозицію, тому цього тижня гучних заяв і спроб збурити ситуацію буде менше, ніж у попередні роки, більше вестиметься переговорів та кулуарних політичних домовленостей. І не всі вони конче будуть спрямованими лише на деструкцію та шумові ефекти. Цю нішу так надійно зайняв Міхеїл Саакашвілі, що конкурувати з ним буде непросто.
Зате є пропозиція до іншого застосування накопиченої за літо партійної енергії. Переговори про це анонсують Голова Верховної Ради та Прем’єр-міністр. Ідеться про максимальну мобілізацію для законотворчості в процесі реалізації низки реформ. Прогнозовано, що дразлива для опозиції земельна реформа знову відкладається, але чотири інші стають реалістичнішими. Наступного тижня влада запропонує новий жорсткий дискурс через протиставлення таких критеріїв, як конструктив і деструктив. Наскільки їй вдасться закріпити цю логіку в інформаційному просторі, побачимо вже незабаром.
І традиційно наостанок кілька хороших новин. Надважливі для успіху в АТО об’єкти (міст в Ізюмі та телевежа в Бахмуті) нарешті здані в експлуатацію. Уряд анонсував, що внесе до Ради бюджет строго у визначені терміни, а отже, буде достатньо часу, щоб його адекватно опрацювати й не приймати наосліп. А ще після кількох років падіння авторитетне рейтингове агентство «Moody’s» підвищило суверенний рейтинг України та змінило прогноз на позитивний.
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.
