Затримання й погрози. Під шаленим тиском репресивної машини кримські українці, однак, відсвяткували святий для всієї української нації День Незалежності України.
24 серпня почалося з покладання квітів до погруддя Тараса Шевченка, установленого біля входу в однойменний сквер у Сімферополі. Покладали їх рано-вранці, щоб уникнути ексцесів із російськими поліцейськими. Але не минуло й години, як квіти зникли з підніжжя постаменту.
Раніше, до подій березня 2014 року, коли півострів було анексовано, кримська влада демонструвала свою лояльність Києву. І до погруддя Кобзаря, яке подарувала в 1997 році Сімферополю міськрада Калуша, до важливих дат: дня народження, дня смерті Тараса Шевченка, до Дня Конституції й Дня Незалежності України — усі кримські чиновники дружно покладали квіти, одержували нагороди від Української держави. Багато хто з них залишився при владі в Криму й тепер, зокрема й повний кавалер ордена «За заслуги» нинішній спікер кримського «парламенту» Володимир Константинов, Герой України Олександр Баталін, який очолює військовий завод «Фіолент», що працює нині на російську оборонку.
Ще один Герой України, екс-спікер парламенту Верховної Ради Автономної Республіки Крим і колишній депутат парламенту України Борис Дейч, нині працює радником у призначеного Путіним «глави Криму» Сергія Аксьонова. Та багато хто із кримських депутатів, які ухвалювали рішення щодо проведення референдуму про відрив Криму від України, одержали звання заслужених, а також нагороди України.
Нині ситуація змінилася із точністю до навпаки. Усі вони раптом різко полюбили Росію й тепер отримують ордени й медалі з рук російської влади. Але чомусь не відмовляються при цьому від українських нагород і звань.
А справжні українські активісти, які є в Криму, продовжують традиції святкування Дня Незалежності нашої країни. Їх небагато, і практично всі вони перебувають під пильним наглядом російських спецслужб. Їх затримують, проводять «профілактичні бесіди». Так трапилося й цього року. Після покладання квітів до погруддя Шевченка на залізничному вокзалі в Сімферополі було затримано двох активісток Українського культурного центру в Криму Альону Попову й Галину Балабан.
Твердження, що практично всі діячі української громади в Криму перебувають під «пильним наглядом», не безпідставні. Жінок відстежували, імовірно, з моменту їх прибуття на півострів із Києва, куди вони їздили до рідних. Їх протримали більше трьох годин у відділі поліції Залізничного району Сімферополя й потім відпустили. Цікаво, що ніяких обвинувачень їм не пред’являли, а затримані вони були, за версією російських силовиків, оскільки «схожі на осіб, які перебувають у розшуку». От і все. Але обговорювали з ними не те, що вони «на когось схожі», а запитували конкретно, коли вони їздили в Київ і що там робили. Тобто це було не випадкове затримання за підозрою, а конкретне відстеження їхніх переміщень.
Активісти називають свої причини того, що сталося. Річ у тім, що до Дня Незалежності в Криму вийшла газета «Крымский Терен». Газетою це видання можна назвати з великою натяжкою, скоріше воно нагадує варіант самвидаву, який активно поширювався в часи тоталітарного СРСР.
У ньому наведено і вступні слова редактора Альони Попової. «Ми збираємося писати про те, про що не пишуть кримські ЗМІ, а якщо й пишуть, то з обов’язковою ідеологічною програмою. Основне наше завдання — ознайомити кримчан з альтернативною точкою зору», — йдеться у вступній статті.
Очікується, що газета стане цеглинкою в збереженні українського друкованого слова на півострові. Нині в Криму українського слова, і друкованого, і ефірного, практично нема, за винятком розташованих близько до адміністративного кордону з Херсонською областю Армянська, Красноперекопська й Джанкоя. Російські силовики також жорстко обмежують діяльність українських інтернет-сайтів на території півострова.
У першому випуску «Крымского Терена» опубліковані інструкція для вступу у вузи України, матеріал про блокування інтернет-ЗМІ в Криму, фрагменти останнього слова кримського політв’язня Володимира Балуха, а також історичне дослідження Леоніда Кузьміна про українські землі в прадавні часи.
Про обмеження права кримських українців навчатися рідною мовою свідчать дані «Кримської правозахисної групи». За інформацією експертів, у Криму з 2013 року в 36 разів скоротилася кількість учнів, чиє навчання здійснюється українською мовою. Так, 2013-го в АРК 13 589 осіб здобували освіту українською, тоді як 2016-го число таких учнів знизилося до 371. Відповідно кількість класів з українською мовою навчання за два роки скоротилася в 31 раз.
Експерти КПГ довели, що російськомовне населення півострова до початку окупації Криму РФ не відчувало проблем з використанням рідної мови. Це підтверджує той факт, що на момент окупації в Криму російською мовою навчалися 90,7%. А отже, прагнення Росії «захистити російськомовних» кримчан від «українізації» є міфом, створеним російською владою для виправдання незаконних дій на півострові.
Поки що для кримчан, серед яких не тільки українці, а й представники інших національностей, День Незалежності України — свято з гіркими сльозами на очах. Але справжні патріоти тут вірять у настання кращих часів і в те, що сьогоднішні гіркі сльози перетворяться на сльози радості.
Сімферополь—Київ.
Фото з сайту керівника Українського культурного центру в Криму Леоніда Кузьміна.
