У селі Світлогірське Кобеляцького району, що на Полтавщині, урочисто відкрили швейний цех полтавської фірми «Ворскла». Тож тут з’явилися відразу 30 робочих місць, 27 із них уже зайняті місцевими жінками. А загалом за межами головного підприємства згаданої фірми презентували восьмий такий цех. Однак раніше їх відкривали тільки у невеликих містах і селищах-райцентрах, останній став першим у селі.
Для більшості працівниць нового цеху робота швачки знайома.
Фото автора.
Переселенці не байдикували
Як він тут з’явився? Про це власкору «Голосу України» розповіла директор Кобеляцького районного центру зайнятості Наталія Хейлик. Щоб, як то кажуть, зрушити з місця типову для сільської глибинки проблему дефіциту робочих місць, особливо для жінок, їй разом із колегами довелося пригадати... історію Світлогірського. Це велике село, де й сьогодні мешкає понад три тисячі осіб, створили на початку 60-х років минулого століття, переселяючи сюди затоплені Дніпродзержинським водосховищем осідки кількох громад.
Щоб на новому місці переселенці не байдикували, тут відкрили дві філії промислових підприємств райцентру. Тож тільки швачок у селі працювало до сотні(!), цей фах дівчата починали опановувати ще зі школи. Прикро, та все те залишилося у минулому. Але чому не використати той потенціал сьогодні? Тим паче що потреба у кваліфікованих представниках донедавна однієї із найпопулярніших жіночих професій відчувається досить гостро.
Адже згадана фірма «Ворскла» — колишня найбільша в області швейна фабрика — ось уже чверть століття працює за так званою давальницькою схемою, виконуючи замовлення кількох потужних виробників жіночого одягу з Німеччини, Франції та Італії. Така робота на чужі бренди не надто престижна, та вона дає стабільні зарплати понад 700 працівницям (400 із них торують стежки до прохідної головного підприємства у Полтаві, решта «приписані» до його філій), чималі відрахування до бюджетів усіх рівнів, опанування найсучасніших технологій тощо.
Нам потрібні тільки перукарі?
Причому обсяги реальних і потенційних замовлень із Західної Європи такі, що, відповідаючи на запитання власкора «Голосу України», директор «Ворскли» Віктор Чміль зазначив: «Хоч зараз готові взяти на роботу 150 чи 200 швачок, але їх просто немає сьогодні на ринку праці. При традиційно високій у жіночих колективах плинності кадрів останні 8—10 років фактично не отримуємо поповнення з профільних профтехучилищ. У нашому, полтавському, в дев’яти групах із десяти дівчат навчають на перукарів, і тільки в одній — на кравчинь-швачок. А раніше все було навпаки».
Саме тому ворскляни рухаються «на периферію» впродовж останніх семи років. Свою філію в Світлогірському вони відкрили за дієвого сприяння обласної й районної служб зайнятості, райдержадміністрації та місцевої сільради. Повпреди держави та громади, звісно, добре усвідомлюють, що три десятки легальних робочих місць (у перспективі саме в цьому цеху їх може з’явитися до півсотні), як то кажуть, на дорозі не валяються. Причому йдеться про місця, що на вимогу іноземних партнерів сертифікуються за міжнародними стандартами. Тож у сільському цеху, як і на головному підприємстві у Полтаві, є й кондиціонери, і кімната для прийому їжі з приладами для її підігріву, і гардеробна, і теплий туалет... Підприємство забезпечує своїх працівників повним соціальним пакетом і на початку роботи мінімальною зарплатою.
Протягом першого місяця роботи їхньою нормою буде половина плану, її планка з кожною наступною тридцятиденкою підвищуватиметься на 10 відсотків.
Жінки роботи не бояться...
Той план без проблем «конають» і перевиконують тільки досвідчені швачки. Тож на головному підприємстві «Ворскли», за словами її директора, середня зарплата становить 6300 гривень, а на «периферійних» філіях — 4900 грн. Остання для невеликих міст і сіл, погодьтеся, є також досить пристойною. Згодом можна буде заробляти й більше. Адже, як зазначали в розмові з автором цих рядків працівниці світлогірського цеху, роботи вони не бояться.
Тим паче що більшості з них вона знайома.
До речі, така сама філія «Ворскли» відкрилася в їхньому райцентрі раніше. А днями її представники разом із посадовцями районного центру зайнятості зустрілися з мешканками селища Білики, де також є умови й нагальна потреба зменшити кількість офіційно непрацевлаштованих жінок. Тож, як бачимо, перспективи позбавити сьогоднішнє безробіття сумного «жіночого обличчя» є. Причому не тільки у великих містах, а й у наших містечках та селах.
Полтавська область.
