У сейфі сільського голови на Вінниччині «загубився» орден фронтовика, яким він був нагороджений ще у 1999 році. Тепер вручати пізно — чоловіка вже нема на світі. Чому так зневажливо поставилися до ветерана? І не тільки до нього...
Орден «За мужність» і 18 ювілейних медалей «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні» виявив у сейфі новообраний староста села Ганнопіль Тульчинського району Михайло Цюпра. У травні нинішнього року його обрали на цю посаду. Чоловік почав розгрібати папери, залишені попередником, і знайшов серед них орден і медалі. Нагороди мали бути вручені тим, хто воював проти фашистів, але багато літ залишалися у сейфі. Ще в 1999-му Президент України нагородив 76-річного фронтовика Івана Мазура орденом «За мужність». Через п’ять років після того чоловік залишив цей світ, так і не отримавши його. Рідні фронтовика кажуть: ні він, ні вони навіть не знали про нагородження.
Перевірив у військкоматі
— Мені зателефонував нинішній керівник села Михайло Цюпра, — розповідає Володимир Ясько, родич фронтовика Івана Мазура, який за віком йому майже як онук. — Повідомив, що знайшов серед документів нагороду нашого діда. У той час я був на роботі. Пообіцяв заїхати у сільраду, коли повертатимуся додому. А в голові вже роїлися думки: що це за нагорода? Діда не стало у 2004 році. Відтоді спливло майже 13 літ, і раптом тепер чую про якусь нагороду. Звідки вона взялася?
Проминула година-дві, староста зателефонував пану Володимиру ще раз. Попередив, щоб у сільраду не заїжджав, бо він везе орден їм додому.
— Вдома були теща Марія Іванівна Григорець і моя донька Вікторія, — веде далі Володимир Ясько. — Вони здивувалися не менше за мене. Але в посвідченні до нагороди значилося прізвище нашого діда — Мазур Іван Сергійович, 1923 року народження. Орден та документ, що посвідчує нагороду, їм передали по акту.
Того вечора у родині не переставали згадувати фронтовика. Наступного дня Володимир Ясько звернувся у військкомат. Поцікавився, чи справді діда нагороджували орденом «За мужність». Каже, йому підтвердили цей факт. Попросив засвідчити письмово. Йому видали відповідну довідку.
«Вам не вдасться мене скомпрометувати...»
Володимир Ясько каже, що в той час, коли діда нагородили орденом, сільським головою працювала Валентина Плаксій. Жінка керувала громадою багато років. Після неї старостою став Михайло Цюпра.
— Ми звернулися до пані Валентини, щоб дізнатися, як таке могло статися, — каже Володимир Ясько. — Її відповідь здивувала настільки, що я не знав, що сказати. Тодішній сільський голова повторювала, що всі нагороди вона вручила ветеранам. На завершення сказала, як відрубала: «А може, це ви спеціально повернули орден у сільраду, щоб тепер мене в цьому звинуватити (?!). Але вам не вдасться мене скомпрометувати».
— Медалі доставили в село ще до того, як Плаксій була головою, — уточнює староста Ганнополя Михайло Цюпра. — Вони не іменні. До них нема документів. Тому не знаю, кому їх вручити.
Будемо судитися
— Голова образила не нас, — наголошує Володимир Ясько. — Вона зневажила ветерана. Добиваємося справедливості з пошани до нього.
Іван Сергійович мало розповідав про війну. Не любив хизуватися. Про те, що був сміливий, свідчить бойовий орден Червоної Зірки. Люди в селі згадують і поважають його за доброту у ставленні до інших, за скромність і щирість.
Як пояснили у Ганнополі, Іван Мазур після повернення з фронту працював їздовим. Обслуговував колгоспну їдальню. Доставляв харчі механізаторам на тракторний стан, а також трудівницям у ланку, коли ті працювали на полі.
Разом із дружиною Ольгою виховали двоє дітей. Вони також виросли працьовиті і людяні. Через декілька років після смерті фронтовика не стало його жінки.
Володимир Ясько звернувся у Пенсійний фонд Тульчинського району. Цікавився, чи не надходили відомості про другий орден Івана Мазура. Там сказали, що доплату ветеран отримував тільки за орден Червоної Зірки. Про орден «За мужність» даних немає. Чоловік попросив підтвердити це письмово. Готує документи до суду.
— Спочатку пошили в дурні шановну людину, а тепер роблять дурними нас, — каже співрозмовник. — Щоразу на День Перемоги дід одягав святошне вбрання і йшов разом із іншими ветеранами на урочистості. Їх проводила, зокрема, і тодішній сільський голова Валентина Плаксій. Ну як вона могла за 17 років(!) не вручити нагороду? Знаю, що вже й поліція зайнялася цією справою.
Почути думку колишнього сільського голови Валентини Плаксій, на жаль, не вдалося. За номером телефону, який журналісту повідомили у Ганнополі, ніхто не відповів, оператор повторює, що абонент поза зоною досяжності.
Вінницька область.
Коментар
Ветеран отримав би доплату до пенсії
Заступник керівника Пенсійного фонду у Вінницькій області Лариса Дика:
— Якби ветеран надав у Пенсійний фонд документи про нагородження його орденом «За мужність», то отримував би доплату до пенсії. Після його смерті гроші виплачували б удові ветерана. Але він до нас не звертався, тому розмір пенсії йому не збільшували. Схоже, що й дружина після смерті чоловіка нічого не знала про нагороду, бо від неї також не було звернень. Законодавством не передбачено виплату втрачених коштів дітям учасника бойових дій. Вони й не наполягають на цьому. Кажуть, для них важливіше встановити істину.
На знімку: Володимир Ясько, родич фронтовика Івана Мазура, через суд з’ясовуватиме, чому сільський голова не вручила державну нагороду.
Фото надано автором.
