Чи замислюємося ми, в який жорстокий стосовно нашого здоров’я час живемо? Виснажливий темп, напружена конкурентність стосунків, низький рівень соціальної захищеності, емоційна нестабільність, перевага прагматизму й механістичного ставлення до свого душевного стану — всіх негативів, мабуть, не злічити. І як наслідок — широкий спектр розладів, починаючи від незадовільних сімейних відносин і професійного вигорання до зловживання алкоголем, від почуття непевності, спустошення і втрати орієнтирів до клінічно значущих порушень сну, проявів тривоги, страху, нав’язливостей і пригноблених настроїв. За твердженням медиків, душевне занепокоєння часом проявляється під маскою тілесної недуги як і навпаки — тілесні хвороби позначаються на душевному стані. Перерахована проблематика — професійне покликання співбесідниці кореспондента «Голосу України» лікаря-психіатра, психотерапевта вищої категорії, кандидата медичних наук Ольги АВРАМЕНКО (на знімку), котра вже багато років очолює Центр психотерапії і психосоматичних розладів клінічної лікарні «Феофанія».
— Ольго Миколаївно, що найбільш характерно для психосоматичних захворювань, у чому вони проявляються?
— Серед причин, які сприяють виникненню психосоматичних розладів, найбільш значущими є стреси, психотравми й особливості особистості, а надалі захворювання розвивається за своїм соматичним механізмом. Як правило, пацієнт звертається по допомогу до терапевта, гастроентеролога, невропатолога, кардіолога та інших фахівців зі скаргами на серцебиття, головні болі, запаморочення, відчуття нестачі повітря, порушення з боку органів травлення, безсоння тощо. Часто за всім цим криється саме психологічний підтекст. Люди, дуже важко переживаючи життєві зміни, соматизують їх у хворобливі відчуття, а далі у хворобу. Найуразливішими є молоді сім’ї, які щойно створилися, які вступають у велике самостійне життя і стикаються із труднощами, пенсіонери, люди з обмеженими можливостями, трудоголіки. Людина виснажується, у неї з’являються тривожні думки, переживання, безсоння, головні болі. Як правило, вона йде до терапевта й дуже рідко, як показує практика, заглядає до психіатра. Річ у тім, що не тільки в нашій країні, а й на всьому пострадянському просторі існує така стигматизація нашої професії: людина боїться, що дізнаються про її хворобливий стан, і не звертається по спеціалізовану допомогу. Але психіатрія — це не тільки важкі психічні розлади, а й прикордонні стани, такі як неврастенія, синдром хронічної втоми, адаптаційні, тривожні й депресивні, посттравматичні стресові розлади, — саме той шар психіатрії, яким займається наш Центр психотерапії та психосоматичних розладів.
— Людям якого віку це властиво насамперед?
— Виходячи зі свого 35-річного професійного досвіду, скажу, що тривожно-депресивні розлади дуже помолодшали — вони є не тільки в літніх пацієнтів, а й у молоді. Почастішали, зокрема, посттравматичні стресові розлади, пов’язані з антитерористичною операцією, що триває. Наша лікарня відкрила двері для таких пацієнтів — вони мають можливість проходити курс безплатного лікування та реабілітації, до того ж із приводу всієї соматичної патології. У цій ситуації з кожним пацієнтом потрібно працювати індивідуально, використовувати різні підходи для того, щоб людина відкрилася й розповіла про свої проблеми. А вони часто закриваються й тримають їх у душі.
— І все-таки ваш напрям — це не серцево-судинні і не онкологічні захворювання, що є сьогодні джерелами найсумнішої статистики летального кінця. Проте вони, ймовірно, також мають певний ступінь небезпеки для людей і суспільства загалом. Яка вона?
— За статистикою ця група характеризується астенічними, тривожними, депресивними станами, має розлади адаптації. Їхньою причиною може бути, наприклад, втрата роботи, близької людини, відсутність життєвої перспективи, що спричиняє тривожні симптоми. Звичайно, це позначається на соціальному оточенні, сприяє підвищеній дратівливості, позначається на якості роботи й життя. І тут не можна обмежитися тільки медикаментозною терапією — лікування повинно бути комплексним, включаючи медикаментозну терапію і психологічну допомогу. Ще з часів Гіппократа вважалося, що успіх — коли ти вислухав людину. І якщо вона після бесіди з лікарем почувається краще, то не дарма ти носиш білий халат.
— Ці захворювання більше жіночі чи чоловічі?
— Я б розділила навпіл. Але є певні особливості. На тривожні, депресивні розлади більше страждають жінки. А чоловікам властиві іпохондричні переживання з нав’язливими думками. Розлади адаптації, швидше за все, можна розподілити рівномірно. Дуже небезпечна тенденція, коли людина намагається зняти стрес, нестійкість стану прийомом алкоголю і, зрештою, підсаджується на нього. Тому вилікувати цей стан допоможе знову-таки вчасне звернення до фахівців.
— Після курсу лікування таких людей можна вважати здоровими чи вони все одно піддані ризику?
— Курс лікування займає від 14 до 18 днів залежно від важкості стану. Всіх пацієнтів виписують на роботу. Деяким призначають певні медикаментозні препарати. Це ті засоби, приймаючи які, вони можуть, наприклад, їздити за кермом, у них немає ніяких життєвих обмежень. Просто, щоб у людини не стався «зрив», вона повинна пролонговано приймати певні препарати. Це може бути й два місяці, може й півроку. Ми вчимо людей жити з тим, що в них уже є. Адже природно: не всі піддаються стресовим ситуаціям. Є люди більш стійкі, що залежить від характеру, темпераменту, генетики, соціального оточення, домашньої підтримки, ставлення близьких. Це все ніби йде в облік, підсумується. Розладам більше піддані люди з тривожнішим характером, нестійкою психікою, зі слабкою нервовою системою. Тому для таких пацієнтів з першого дня ми передбачаємо психотерапію. Ще один момент. Є люди, котрі постійно перебувають у стресових ситуаціях. Наприклад, за характером роботи. Відгородити їх ми не можемо: пройшовши курс лікування, вони знову повертаються в ті само екстремальні для свого здоров’я умови. Таких пацієнтів ми намагаємося навчити правильно реагувати на стреси, не сприймати їх на себе.
— Ви намагаєтеся чітко визначити причини станів людей, про які ми говоримо?
— Так, тому що це дуже важливо для лікування. Депресивні стани можуть спричинятися психогенними причинами — катастрофами, травмами тощо. А можуть мати й ендогенний характер (генетична схильність). Людина періодично входить у стан зниженого настрою, небажання виконувати роботу, яка раніше подобалася, приносила їй задоволення, з’являється безсоння, людина худне, стає апатичною. У результаті страждають її якість життя, стосунки в сім’ї, робота. Такі люди мають потребу в більш тривалій підтримуючій терапії.
— На початку бесіди ви підкреслили, що кожна людина, а отже, всі ми, піддані впливу негативних чинників, які тією чи іншою мірою, залежно в тому числі й від нашої сприйнятливості, можуть негативно позначатися на нашому душевному, психічному стані. У цьому зв’язку що б ви нам порадили, як убезпечитися від психосоматичних захворювань? Чи можуть тут бути певні профілактичні заходи?
— Що стосується профілактики, то вона, безумовно, повинна бути. І в ній немає нічого дуже мудрого. Перше — здоровий спосіб життя, культура стосовно самого себе. Тобто обов’язково фізична активність, оптимальні навантаження, що сприяє гарним самопочуттю і настрою. Важливі також дотримання режиму дня, гігієна сну. У кожної людини є певні біоритми (неспання і сну). І якщо ми їх порушуємо, в організмі відбувається розбалансування, може розвинутися безсоння навіть без впливу стресових чинників. Тобто потрібно засинати й прокидатися в один час, незалежно від того, у відпустці ти чи ходиш на роботу. Також можна організувати виїзд із родиною або друзями на природу. Бажано також відвідування тренажерного залу, басейну хоча б двічі на тиждень. Це хороший спосіб для скидання негативу, що накопичився. Дуже важливо пам’ятати про відпустку: краще розбивати її протягом року на частини, по два тижні. Негативна інформація йде геть і під струменем холодної води із крана, якщо підставити під неї долоні рук. Дуже важливим є здорове, збалансоване харчування. Це прості речі, які кожна людина на своєму рівні, не вдаючись до допомоги лікаря, може щодня робити для підтримки якості свого життя.
Бесіду вів Віктор КОЛОМАК.
Київ.
