Що треба зробити, аби нарешті запрацювала українська економіка? Створити привабливі «правила гри» для всіх учасників ринку — інвестора, підприємця, роботодавця, знищити бюрократію, корупцію, надати податкові стимули та бюджетні преференції тим, хто створює робочі місця, втілює інновації, виробляє продукцію з високою доданою вартістю, платить тут податки. Зробити рівними всіх перед Законом, унеможлививши ручне керування правоохоронною та судовою системами. Ці складові є запорукою підвищення добробуту і якості життя українців, які пропонує Антикризовий план розвитку економіки, розроблений Радикальною партією. Про те, як його реалізувати, розповів в інтерв’ю «Голосу України» голова Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва, заступник лідера Радикальної партії з економічної політики Віктор Галасюк.
— Хотілось би почути вашу оцінку підсумків минулої сесії Верховної Ради? Над якими законопроектами працював очолюваний вами профільний комітет? І яке значення вони мають для розвитку економіки країни?
— Надзвичайно важливо, що нам вдалося зберегти мораторій на експорт лісу-кругляка, який ми запровадили раніше на десять років. І це, незважаючи на шалений тиск з боку чиновників Євросоюзу і закордонні обіцянки Президента. Ми обстояли ті позиції, які разом із Олегом Ляшком і однодумцями запропонували і обстояли ще кілька років тому: український ліс залишатиметься в нашій країні й тут перероблятися. Це надзвичайно важливо для екології та економіки. Важливо, щоб українці мали роботу і гроші.
Другий важливий галузевий здобуток — продовження дії «металургійного закону», прийнятого теж за нашою ініціативою влітку минулого року. Він підвищив вивізне мито на металобрухт з 10 євро до 30 євро. За рік закон приніс велику користь вітчизняній промисловості: забезпечив металургійні заводи сировиною, армію — технікою і зброєю, українців — роботою і зарплатою. Закон, що продовжує дію підвищеного мита, парламент ухвалив, але Президент України, на жаль, спочатку його заветував, пропонуючи скоротити термін його дії на рік. Із цією вимушеною поправкою закон було повторно схвалено Верховною Радою і Президент його підписав. Всетаки краще додатковий рік дії закону, ніж його непродовження взагалі.
Також нарешті ми домоглися ухвалення закону про експортно-кредитне агентство (ЕКА). Він зобов’язує уряд створити спеціальний орган, який підтримуватиме українських виробників-експортерів шляхом здешевлення кредитів — часткової компенсації відсоткових ставок, а також гарантування і страхування експортних контрактів. На створення ЕКА чекають українські підприємства машинобудівної промисловості, літакобудівники, вагонобудівники, військово-промисловий комплекс — всі, хто експортує за кордон не сировину, а готову продукцію. Агентство допоможе національним виробникам конкурувати на світових ринках і вигравати тендери за кордоном.
Закон набрав чинності 1 січня цього року. Кабмін мав півроку на створення агентства. Однак змушений констатувати: уряд порушив прикінцеві положення закону — експортно-кредитне агентство досі не створено, незважаючи на підтримку Прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом цієї ідеї. Як голова Комітету промислової політики і підприємництва, і як заступник лідера Радикальної партії та співавтор законопроекту, надіслав Прем’єр-міністру України депутатське звернення щодо припинення порушення законності та невідкладного створення ЕКА. Це потрібно, щоб ми остаточно не перетворили країну на сировинну колонію, на сировинний додаток світу, а навпаки — відновили свої позиції як виробник та інноватор.
— Це агентство діятиме як посередник між виробниками і зовнішнім ринком? Яка його функція?
— Це установа зі спеціальним статусом, яка частково компенсуватиме підприємству відсоткову ставку за банківським кредитом. Також функція ЕКА — надавати гарантії і страхувати експортні контракти, аби наші виробники змогли отримати дешевші кредити та вигравати більше контрактів за кордоном. Такі агенції працюють майже в усіх країнах Європи і не тільки... Наприклад, у Канаді завдяки діяльності експортно-кредитного агентства створюють додатково понад 60 мільярдів доларів ВВП на рік! Ця структура не є конкурентом ані банкам, ані страховим компаніям. Навпаки. Вона бере на себе ті специфічні функції та ризики, за які банківські та страхові приватні компанії не беруться.
— А само агентство є державним?
— Спочатку держава буде єдиним акціонером. На майбутнє передбачена можливість також і для приватних інвесторів вкладати гроші в ЕКА. Але нині таких охочих немає. Проте, впевнений, враховуючи світовий досвід, вони з’являться, тільки-но агентство успішно працюватиме.
Головне завдання агентства — дієва підтримка несировинного, високотехнологічного експорту. Зерно, руда, металобрухт, ліс-кругляк у світі продаються дуже легко. А щоб реалізувати на зовнішніх ринках літаки, трамваї, вагони, кораблі, високотехнологічні розробки військово-промислового комплексу, треба запропонувати конкурентні умови. І от роль ЕКА —допомагати українським виробникам «запаковувати» в таку привабливу фінансову обгортку їхню продукцію, робити її більш привабливою. Трапляється, що українських виробників часто навіть на тендери не допускають через відсутність такої державної підтримки експорту з боку національного ЕКА, яку мають інші претенденти з інших країн...
— Ви вже склали план законодавчої роботи на наступну сесію? Що буде в пріоритеті?
— Плани великі. І вони пов’язані з послідовним перетворенням нашої країни із сировинного постачальника на потужного виробника. Бо сировина коштує в 5—10—20 разів дешевше, ніж готова продукція. Радикальна партія розробила промисловий пакет реформ, який передбачає низку потужних ініціатив для розвитку українського виробництва.
Для того, щоб виробляти готову продукцію і постачати її в світ, потрібен комплекс умов, і ми його пропонуємо. Зокрема, нову модель підключення до інженерних мереж. Завдання цього революційного законопроекту, ініційованого нашою фракцією, — покласти край диктату монополістів над інвесторами і виробниками. Він зареєстрований у Верховній Раді й вже рекомендований головним комітетом для прийняття за основу.
Сьогодні інвестори чотири рази «розплачуються» за свої інвестиції — у вигляді хабарів, «дарування» монополістам збудованої власним коштом інфраструктури, податків державі з цього «дарування», а потім — оплати тарифів з інвестиційною складовою.
Наш законопроект передбачає принципово нову модель приєднання до мереж: електричних, газових, водних та інших. У ньому закладена і прозорість технічної документації монополістів, і конкурентність підготовки технічних умов, і чіткі покрокові процедури та жорсткі санкції за їх порушення, а також найголовніше — обов’язок викупу монополістами на справедливих ринкових умовах інженерних об’єктів, створених для них інвесторами згідно з наданими монополістами техумовами.
Цей законопроект істотно підвищить реальну інвестиційну привабливість України. Адже зменшить інвествитрати через усунення корупційної складової, непрозорості та бюрократії й надмірних вкладень, штучно нав’язуваних інвесторам монополістами.
По суті, будуть встановлені справедливі ринкові відносини, при яких є баланс інтересів інвестора, суспільства і компаній — інфраструктурних монополістів. Будуть зняті штучні бар’єри для створення нових виробництв, будівництв в Україні. А це, знов-таки, і робочі місця і більші зарплати для українців.
До промислового пакета реформ також входить низка податкових ініціатив. Зокрема, вже прийняті в першому читанні законопроекти про індустріальні парки, які передбачають податкові стимули для нових виробництв і розвитку науки в Україні. На тих територіях, де сьогодні немає діючих підприємств, немає робочих місць, не сплачуються податки, пропонується створити спеціальні стимулюючі умови для інвесторів, щоб вони приходили і будували там виробничі потужності, науково-дослідні центри тощо. Це дасть нам змогу конкурувати з Польщею, Туреччиною, Словаччиною, які вже давно і успішно залучають до себе інвесторів через такі механізми.
До того ж пропонуємо повністю зняти ввізне мито на все виробниче обладнання та запровадити трирічну розстрочку сплати імпортного ПДВ на нього, щоб мінімізувати оподаткування промислових інвестицій на старті. Бо це безглуздя мати такі шалені інвестиційні бар’єри і побори, коли в Україні немає черги інвесторів.
Всі ці законодавчі ініціативи націлені на те, щоб зняти штучне, надмірне податкове навантаження з промислових інвестицій та залучити капітал в реальний сектор економіки.
— Чи є у вас законодавчі пропозиції щодо підтримки національного виробника?
— Розробляємо системний законопроект про преференції під час державних закупівель для місцевих малих і середніх підприємств. Коли держава закуповує товари і послуги для своїх потреб, то не може бути однакового ставлення до продукції, яка вироблена за кордоном, і тієї, яка зроблена на українських підприємствах з української сировини нашими громадянами, і з неї сплачено податки до нашого бюджету. Вважаємо, формула держзакупівель має будуватися не тільки на ціні, як сьогодні, а й обов’язково враховувати використання місцевих ресурсів. Щоб ніколи не повторювалися такі випадки, як із придбанням Києвом польських трамваїв. На тендері у два мільярди гривень виграли поляки, запропонувавши ціну на тисячу гривень (!) дешевшу, ніж львівський «Електрон».
Маємо зробити акцент на підтримці вітчизняного виробника за принципом «Купуй українське!». Він жодним чином не дискримінуватиме іноземного виробника, але чітко розставлятиме пріоритети: хто використовує працю українців, українську сировину, українські ресурси, той матиме преференції під час державних закупівель.
— Ви кажете про законодавчу підтримку національного виробника на внутрішньому ринку. Чи є у тому пакеті реформ, який презентує Радикальна партія, законодавчі напрацювання (окрім закону про ЕКА), які б сприяли втіленню гасла «Купуй українське!» на зовнішніх ринках?
— На жаль, нині є чимало перепон, які гальмують експорт українських виробників. Наприклад, Нацбанк штучно продовжує норми з обов’язкового продажу частини валютної виручки. Мовляв, це потрібно для фінансової стабілізації. В реалії така політика НБУ призводить до подальшого падіння експорту. Наш товарний експорт з 2013 року впав з 64 млрд. до 36 млрд. доларів США на рік. І це зниження лише частково обумовлено втратою російського ринку та військовою агресією проти нашої країни. Через штучні регуляторні бар’єри та втрати експортери не хочуть заводити виручку в Україну, їм вигідніше акумулювати її десь в офшорах. Аби виправити ситуацію, працюємо над проектом закону, який, з одного боку, збереже за Національним банком можливість розумного і обґрунтованого валютного регулювання, а, з іншого, — не дасть можливості надалі зловживати важелями валютного регулювання і дискримінувати українських експортерів, як вони роблять це сьогодні.
До речі, нами з Олегом Ляшком і понад 170 народними депутатами вже внесена в парламент законодавча ініціатива щодо змін до Конституції стосовно мандата НБУ. Ми прагнемо, аби наш Нацбанк опікувався (як центральні банки в Сполучених Штатах Америки, Австралії, Малайзії) не тільки інфляцією. Щоб він мав завдання сприяти економічному зростанню, мінімізації безробіття, забезпеченню доступного рівня банківських ставок.
— За останні роки чимало оприлюднено різних програм, стратегій, концепцій розвитку національної економіки. Чим законодавчі напрацювання та пропозиції Радикальної партії від них відрізняються, і на який результат ви розраховуєте?
— Всі прийняті з нашої ініціативи економічні та промислові закони України та проекти, над якими ще працюємо, спрямовані на подолання бідності, створення нових робочих місць і підвищення доходів українців. А відрізняються вони від інших фаховим, комплексним та радикальним підходом.
Запропонований РПЛ Антикризовий план розвитку економіки підкріплений конкретними законодавчими ініціативами. Це реальний пакет реформ для докорінної зміни «правил гри». Щоб Україну перетворити з фінансової пустелі й сировинного додатку світу на потужного інноватора, виробника та інвестиційну Мекку, привабливу та безпечну для вкладання капіталу.
Все це спрацює максимально ефективно за умови повного перезавантаження судової та правоохоронної системи в країні. Справжнього, а не імітованого, як нині. Важливо одночасно поміняти «правила гри» в країні в інтересах виробників, інвесторів, роботодавців і домогтися рівного для всіх дотримання цих правил на рівні Закону. Вигідні умови і дотримання законів. Це головні складові економічного розвитку країни.
— Напевно, щоб таки запустити ці дві основні складові, необхідна третя, головна, — політична воля.
— Сто відсотків. Якщо першу складову втілюємо саме партизанськими шляхами, ухвалюючи закон за законом, то на це — партизанських потужностей вже не завжди вистачає. Аби дійсно зробити в Україні економічний прорив, запустити всі механізми реформ, необхідна правильна державна політика та залізна політична воля. Сьогодні влада не демонструє ані того, ані іншого.
— Антикризовий план розвитку економіки, судячи з ваших посилань, розроблено із урахуванням міжнародного досвіду. Останнім часом українська влада запрошувала на роботу до державних інституцій чимало іноземних фахівців, менеджерів, економістів, які у своїх країнах були вдалими реформаторами. Так, торік при уряді створили групу міжнародних радників на чолі з колишнім віце-прем’єром і міністром фінансів Словаччини Іваном Міклошем і за участю екс-віце-прем’єр-міністра Польщі Лешека Бальцеровича. Чи збігається їхнє бачення проведення економічних реформ в Україні з вашим?
— Наші бачення змісту реформ, яких потребує Україна, кардинально відрізняються від порад деяких закордонних «експертів». По суті, те, що Бальцерович і його команда пропонували — це план деіндустріалізації нашої країни, аналог руйнівного Плану Моргентау. Вони відкрито виступали проти створення експортно-кредитного агентства, проти індустріальних парків.
— А в Польщі ж такі є? Чому тоді проти створення таких зон в Україні?
— Гарне запитання. Але Бальцерович та інші закордонні радники чомусь пропонують протилежне до того, що було зроблено в Польщі за ці 25 років. Дають поради, які застосовували у Польщі на початку 90-х років минулого століття. Після того життя змінилося і поляки створили у себе і експортно-кредитне агентство, і збільшили площу вільних економічних зон вдвічі після вступу до Євросоюзу, а не закрили їх, як того вимагав ЄС. Створили банк розвитку, низку інших інститутів розвитку. Тобто діяли так, аби країна вистояла у конкурентній боротьбі й посилилась. І їм це вдалося, вони обігнали нас майже втричі. Якщо б Україна взялася сьогодні реформувати економіку за старими рецептами Бальцеровича, то це б призвело до повної втрати промисловості, а значить, і суверенітету.
— Пане Вікторе, середній клас називають рушійною силою бізнесу. Його відсоток у суспільстві свідчить про добробут громадян у цьому соціумі. Проте сам термін «середній клас» вже давно зник з активного лексикону й нашого політикуму, й експертного середовища. Чи є у портфелі реформ Радикальної партії певні програми, проекти, які сприятимуть відродженню середнього класу в нашій країні?
— Абсолютно з вами згоден. Для відродження середнього класу потрібна смілива проривна стратегія. Треба відкрити країну для інвестицій — зовнішніх і внутрішніх. Саме приплив капіталу в реальний сектор економіки — це і є єдиний шлях розвитку малого, середнього підприємництва та створення середнього класу. Іншого шляху не існує.
Бо якщо законсервувати той економічний курс, який є сьогодні, то матимемо до 2050 року скорочення чисельності українців до 30 мільйонів осіб та середні темпи економічного зростання на рівні одного відсотка на рік. Такі параметри — це соціально-економічна катастрофа для нашої країни. Це шлях на узбіччя західної цивілізації. Такі, на жаль, поки що прогнози міжнародних експертів. І в такому сценарії немає місця для середнього класу. У країні, яка спеціалізується на видобутку сировини для експорту, середній клас не може існувати та розвиватись. Ми не згоджуємось з цим сценарієм!
Інший сценарій — це побудова інклюзивного суспільства, в якому середній клас є головним рушієм, і одночасно «акціонером» країни й бенефіціаром її розвитку. Треба, щоб країна займалась тими видами діяльності, які роблять громадян багатшими, а це — тільки виробництво, тільки інновації. Коли зростає добробут, люди стають вільнішими. Починають вимагати від держави більшого — більш суворого дотримання законів, більш розвинутих інститутів. Коло бідності треба розірвати!
І саме для реалізації цього позитивного сценарію розвитку ми й розробили Антикризовий план розвитку економіки, промисловий пакет реформ як його складову та конкретні законопроекти на їх виконання.
— Чи можливо реалізувати той оптимістичний сценарій економічного прориву в нашій країні, на сході якої йде війна?
— Цілком можливо. Подивіться на Ізраїль, у якому надзвичайний стан діє з третього дня народження держави. Там Кнесет (парламент) кожні півроку продовжує надзвичайний стан. Але це не заважає працювати, наприклад, ізраїльським індустріальним паркам, які залучають інвестиції з усього світу та щоденно створюють добробут нації.
— Там гарантією для залучення інвестицій є потужна система безпеки.
— Так. Але це все пов’язано між собою. Ізраїльська армія потужна, бо в них працює промисловість і сплачуються податки. Адже в Ізраїлі не виправдовують бездіяльність війною, а створюють умови для інвестицій у виробництво, наукові дослідження, і саме це дає змогу наповнювати бюджет і мати сильну армію. І військово-промисловий комплекс — потужна складова такого індустріального устрою країни.
Україна, перебуваючи в умовах російської військової агресії, має використовувати цей непростий час, щоб не тільки створити сильну армію, а і посилити свою економіку. Переконаний: вітчизняний оборонно-промисловий комплекс має серйозний потенціал, в тому числі в частині продукції подвійного призначення, яка «проростає» від розвитку інновацій, підживлюється від існуючих наукових шкіл та корпоративних досліджень. ОПК може стати одним із драйверів української промисловості й дати поштовх для розвитку мирної індустрії — машинобудування, літакобудування, вагонобудування тощо.
— Ця галузь потягне за собою інші...
— Безумовно. І запропоновані нами законодавчі ініціативи, наприклад, закон про трикратне підвищення ввізного мита на металобрухт, якраз продиктований необхідністю ліквідації критичного дефіциту сировини для українських металургів. Щоб вони могли забезпечувати металом виробників зброї, техніки для української армії. Закон приймався саме виходячи з такої мотивації — для захисту національної безпеки.
— Що потрібно зробити на законодавчому рівні, аби наш ОПК запрацював на повну потужність? Адже чимало українських підприємств, які спеціалізуються на виробництві військової техніки, майже простоюють в очікуванні державного оборонного замовлення. Що треба зробити, аби запустити врешті-решт ці виробництва на повну потужність?
— Думаю, по-перше, треба зняти штучні регуляторні бар’єри, корупційні перепони, які обмежують розвиток індустрії. У цьому напрямку серйозно працюємо: ще позаминулого року скасували штучне ліцензування розробки, виробництва, ремонту та модернізації озброєння та військової техніки. І це дало імпульс розвитку підприємств приватного сектору економіки, які займаються цими видами діяльності. З одного боку, збережено необхідний державний контроль, а з іншого боку — прибрали штучну бюрократію і корупцію. Хоча були спроби відновлення системи з найвищих кабінетів, ми дали їм відсіч на засіданнях Комітету промислової політики і підприємництва. Адже не вбачаємо обґрунтованої потреби в такому ліцензуванні, проте бачимо ризики монополізації, корупції та створення штучних перепонів для інженерів та волонтерів.
По-друге, вважаю, потрібно створити такі організаційні механізми і правила гри, які будуть дружніми до українських виробників ОВТ, сприятимуть їх діяльності. По-третє, запровадити чітку систему стимулів для вітчизняних експортерів. На зовнішньому ринку існує конкуренція не тільки якості, не тільки ціни, а й умов постачання. Тому реалізація ухваленого за нашою ініціативою закону про експортно-кредитне агентство — один з потужних механізмів просування високотехнологічної продукції ОПК на закордонні ринки.
Отож потрібно прибрати штучні бюрократичні корупційні бар’єри, створити сприятливі, «дружні» для виробників організаційні умови, а також впровадити стимули і механізми розвитку, такі як експортно-кредитне агентство, індустріальні парки, зняття штучних податків з промислових інвестицій тощо. Всі ці заходи спрямовані на розвиток української економіки загалом і зокрема її оборонного сектору.
— Є ще специфічне питання, яке обговорюється в секторі оборонно-промислового комплексу на всіх рівнях: чи варто надавати приватному бізнесу «оборонки» право вільного експорту без посередників з боку держави? Цікава ваша думка з цього приводу.
— Непросте питання. На моє переконання, тут треба, з одного боку, зберегти контролюючі механізми як інструмент реалізації державної політики, а, з іншого, ліквідувати штучні бюрократичні норми, які не створюють додаткової вартості та не несуть корисних функцій, а лише збільшують корупцію і бюрократію. У цьому питанні потрібен збалансований підхід, аби, як то кажуть, не виплеснути дитя з купелі разом із водою.
Загалом ідея здорова і має право на життя, якщо розглядати її через призму оцих двох критеріїв — збереження державного контролю і ліквідація штучних бар’єрів, що заважають стимулювати експорт виробничого сегменту, в тому числі, в сфері ОПК.
— Пане Вікторе, кажучи про встановлення однакових привабливих правил гри при виконанні законів для всіх як основних стимулів економічного розвитку, на вашу думку, чи варто зробити рівні умови для приватних і державних підприємств в сфері оборонно-промислового комплексу?
— Думаю, держава не повинна бути одночасно встановлювачем правил гри і головним гравцем у всіх сферах. Хоча вважаю, що, наприклад, та сама лотерейна діяльність має бути в повній державній монополії. Але якщо йдеться про складне високотехнологічне виробництво, то тоді підхід держави повинен спрямовуватися на задоволення потреб національної безпеки і оборони, на розвиток промисловості та виробничого потенціалу в умовах конкуренції, на сприяння науці та інноваціям. У цьому плані дискримінація приватних компаній взагалі недоречна, бо вони часто через ефективний менеджмент і гнучкість здатні запропонувати державі значно вигідніші економічні умови, ніж державні підприємства. Я не бачу жодних підстав для дискримінації компаній приватного сектору ОПК. Навпаки, держава має всіляко сприяти їх діяльності, яка спрямована на задоволення потреб національної безпеки та оборони, та плекати здорову конкуренцію.
— Як ви ставитеся до пропозиції деяких громадських організацій та представників приватного сектору «оборонки» частково відкрити Державне оборонне замовлення? Мовляв, це прибере корупційні схеми та створить конкурентний простір між компаніями і виробниками, які хочуть брати участь у цьому замовленні.
— У тій частині, яка не порушує державної таємниці, не несе ризиків і загроз національній безпеці, то, безумовно, потрібно максимально відкрито робити державні закупівлі. Але, вважаю, що чинна система держзакупівель потребує системних змін. Сьогодні система «PROZZORO» працює так, як це закладено законом, орієнтуючись насамперед на ціну товару чи послуги. Що є фундаментальною помилкою. За таким підходом може вигравати найдешевша, але менш якісна продукція. А далі протягом життєвого циклу товару доведеться сплатити значно більше за обслуговування, експлуатацію. Тобто треба спиратись не на ціну, а на приведену ціну з урахуванням використання української праці, сировини, енергії, умов гарантії й обслуговування та інших чинників. При придбанні високотехнологічної продукції ціна взагалі не може бути визначальним критерієм. Локалізація виробництва обов’язково має братись до уваги, в тому числі й з міркувань економічної безпеки.
І ще, переконаний, вигідніше купити на 10 відсотків дорожче продукцію, вироблену в Україні, українцями, з української сировини, з якої тут сплачені податки, ніж такий самий товар, але закордонного виробництва. Така політика підтримки національного виробника дасть робочі місця українцям, збереже нашу промисловість, розвине науку.
Як наголошує професор Ерік Райнерт: краще мати збиткове власне виробництво, аніж не мати ніякого. Бо його можна розвинути, модернізувати, посилити, зробити прибутковим. А якщо відмовитися від нього і перейти на імпорт, то втрачені будуть технології, кадри, взагалі власний потенціал і перспектива.
Спілкувалася Ольга ВАУЛІНА.
