Чому втрачають свою цінність вітчизняні поля
Свого часу народний депутат Віталій Олуйко голосував за мораторій на продаж землі. Був переконаний, що тоді країна не була готова до того, щоб земля перетворилась на товар. Та за 15 років змінилися не тільки погляди, а й ситуація, коли зволікання із запровадженням земельного ринку стає критичним. Причому не тільки з політичної та економічної точок зору, а й з огляду на те, що вітчизняні чорноземи втрачають свої найцінніші властивості.
Замість щедрих ланів — небезпечні та деградовані
— Приймаючи рішення про мораторій, більшість моїх колег були переконані, що це явище тимчасове: варто розробити відповідне законодавство — і механізм буде запущений. Але минуло півтора десятиліття, а законодавці так і не прийняли пакет документів, які б дозволили зрушити справу з мертвої точки. І що маємо? — розпочинає розмову Віталій Олуйко. — Візьмемо до прикладу Хмельниччину. Земельний фонд області становить трохи більш як дві тисячі гектарів. З них майже 78 відсотків — сільськогосподарські угіддя. Але щороку збільшуються площі, які деградують. Нині кількість тих, що піддались вітровій, водній ерозії, підкисленню, засоленню, зсувам, становить 664 тисячі гектарів.
Чому так сталось? Невже не знайшлось господаря, що мав би запобігти цим явищам?
Головними причинами негативного впливу на земельні ресурси в області багато хто називає високий рівень розораності та грубе порушення агротехніки. За те, щоб вихопити землю, вже ведуться цілі баталії. А хто при цьому всерйоз дбає про дотримання сівозмін, використання органічних добрив, заборону спалювання соломи та стерні...
Окрема тема — неконтрольоване збільшення площ під соняшником і ріпаком. Посіви останнього на подільських полях за кілька років зросли в десять разів, серйозно потіснивши такі традиційні культури, як, скажімо, цукровий буряк. Торік ріпаку було засіяно на площі в 75 тисяч гектарів, і область стала лідером в його вирощуванні. Такого розмаху не було ніколи. Те саме стосується і соняшнику, посіви якого небувало збільшуються. З одного боку, начебто, і непогано, що аграрії знайшли культури, які приносять чималі доходи.
— Але науковці називають їх головною екологічною зброєю проти чорноземів, — переконує Олуйко. — Земля після їх вирощування катастрофічно втрачає азот, фосфор, калій, кальцій, магній, сірку. А відновлюється лише за п’ять—сім років за умови внесення органіки та розумної сівозміни. Але більшість полів вже давно забула про біологічне добриво. Хімікати остаточно вкорочують родючість землі та роблять її хворою. Тож процвітаючі українські чорноземи — сьогодні не більше, ніж міф. За твердженням науковців, у середньому рівень гумусу в ґрунті скоротився з 12 до 3 відсотків. По Хмельниччині цей показник становить лише 2,17 відсотка. То про які багаті грунти може йти мова?
Щороку подільські чорноземи втрачають 0,04 відсотка гумусу. А натомість зростають обсяги закислених ґрунтів через збільшення використання мінеральних добрив і пестицидів. Частину земель вже довелось зарахувати до категорії деградованих та небезпечних. Є навіть припущення вчених-екологів, що з такими темпами через півтора десятиліття країна ризикує залишитися без родючих ґрунтів.
Чи можна хоч щось змінити вже в нинішніх реаліях? На це запитання депутат має свою відповідь: розпочинати роботу можна і на місцях, не чекаючи масштабних реформ і рішень згори. До прикладу. Варто було б розробити та затвердити на сесії облради програму з охорони і підвищення родючості ґрунтів області «Родючість 2018—2028», в якій передбачити заходи з охорони та підвищення родючості земель незалежно від форми власності й організації виробництва та джерел фінансування.
Але це лише тактика на найближчі роки. Стратегія має бути набагато далекогляднішою — на багато десятиліть наперед. Вона дає відповіді на головні питання: хто матиме право не просто володіти гектарами, а насамперед — працювати на них. І нести відповідальність за їхню якість.
Німецький досвід і нам не завадить
— Легкої відповіді на це питання немає, але є світовий позитивний досвід, яким варто скористатися, — запевняє Віталій Олуйко. — Адже ні у кого немає сумніву, що в земельну реформу має бути закладена здорова конкуренція, демонополізація ринку землі та жорсткий контроль держави за ефективним використанням оренди. Я як аграрій у минулому і за першою освітою, і за досвідом роботи в сільському господарстві є прибічником німецької моделі, яку вивчав у федеральній землі Нижня Саксонія, в громаді Дрохтерзен. Базується вона на класичній ринковій економіці, де існують два ринки — оренди та купівлі-продажу, які постійно конкурують один з одним. У повній приватній власності перебуває до 40 відсотків сільськогосподарських угідь, решта — орендується на термін до 13 років. А середній розмір господарств становить 77 гектарів, і лише п’ять відсотків мають понад 500 гектарів. При цьому вартість гектара ріллі становить майже 25—30 тисяч доларів. А орендна плата коливається в доволі широких межах.
700 євро на гектар
Саме таку суму державної підтримки у разі дотримання трипільної сівозміни та органічному виробництві отримує німецький фермер, стверджує Олуйко. Логіка такої підтримки зрозуміла: щоб земля мала свою ціну, їй потрібне особливе ставлення і турбота. Якщо ж вона буде дешевою, то на неї претендуватиме чимало охочих. А коли її потрібно купити чи взяти в доволі дорогу оренду, то це коло автоматично обмежиться тільки тими, хто реально буде на ній працювати.
У Саксонії поля спочатку надаються найближчим сусідам, потім фермерам цього району, а вже далі — муніципалітету. І лише наостанок — державі з правом переходу у вільний продаж. Продавати землю іноземним громадянам або підприємствам за їхньою участю взагалі заборонено. Окрім того, земля не зразу переходить у власність фермерів. Протягом шести років майбутній власник залишається її користувачем, і тільки коли витримав випробувальний термін, отримує на неї повне право.
Це й справді дуже вдалий досвід. Але не єдиний. Чимало країн розробили і з успіхом використовують свої правила. То чому ж ми досі не можемо написати і запровадити свої закони? Такі, щоб працювали на користь людям, економіці та землі?
Час для цього давно настав.
Хмельницька область.
До речі
Мін’юст обіцяє нові онлайн-послуги, які захистять землевласника
Про це в Івано-Франківську на засіданні регіонального оперативного штабу з питань захисту прав агровласників повідомив міністр юстиції Павло Петренко.
«За місяць ми запустимо послугу і можливість перевірки для підприємців і власників землі: це як онлайн-реєстрація договору оренди на землю і перевірка прав на землю у двох реєстрах через онлайн-послугу», -повідомив Петренко.
Він зауважив, що для цього є всі домовленості з Міністерством аграрної політики, яке взяло на себе «синхронізацію двох реєстрів: земельного кадастру та реєстру нерухомості».
За його словами, Мін’юст відпрацьовує ще й третю новацію в режимі онлайн. Вона дасть змогу відстежувати власнику землі та попереднім орендарям інформацію про будь-які дії, які відбуваються з землею. На думку міністра, це допоможе уникнути проблем з подвійною реєстрацією договору оренди.
«Коли реєстратор без належного пакета документів вчиняє дії щодо зміни права власності чи права користування землі, це — завершений склад злочину», — зазначив Петренко.
За його словами, в Україні майже 20 таких кримінальних проваджень вже передано до суду, повідомляє «Укрінформ».
