Головна подія минулого тижня — остаточно набула чинності Угода про асоціацію між Україною та ЄС. Ми вже призабули, що саме з нею пов’язували свій цивілізаційний вибір. Попри шалений опір Росії та багатьох європейських політиків, Угода запрацювала. А її суть можна висловити дуже чіткою фразою: побудувати Європу в Україні. Але ця визначальна теза розшифровується сотнями конкретних чітких статей і вимог до нашої влади, кожного громадянина та водночас до наших європейських партнерів. Угода стала частиною українського законодавства, а отже, тепер ми зобов’язані жити згідно з європейськими цінностями та правилами, чого кожен із нас так хотів від оточуючих, але не завжди бажав застосовувати до себе.
Тривожнішою видається ситуація в нашому інформаційному просторі — тут і далі домінують оцінки й твердження, підкинуті з кремлівських пропагандистських центрів. Тезу, що Макрон і Меркель «прирівняли» Порошенка до Путіна у відповідальності за війну на Донбасі, повторили майже всі. Мало хто помітив, що їх обох назвали як представників сторін конфлікту — уперше Росію прямо названо саме учасником конфлікту, а не посередником.
Пізніше лідери Німеччини та Франції озвучили ще жорсткіші й однозначно антикремлівські тези: про можливість діалогу з Росією лише після виконання Мінських домовленостей та про те, що «Росії не повинно зійти з рук» те, що вона зробила в Україні. Але про це у нас майже не згадували. Однобоко висвітлювалася й заява великого друга України Жан-Клода Юнкера, що ЄС не проти віднайти спільну мову з Росією, про його передумову: «якщо вона змінить свою зовнішню політику», якось змовчали. Зате тріумфальний виступ європейського лідера, коли він назвав набуття чинності Угодою про асоціацію «святом для Європи», коментували особливо неохоче. Ми справді навчилися перемагати на фронті, в умовах війни піднімати економіку, але фатально програємо у війні пропагандистській. І тут уже не в державі треба шукати причину, а в головах кожного з нас.
Але гібридна війна з Росією триває не лише в пропагандистській сфері. На лінії розмежування таки стало трохи спокійніше. Так зване «шкільне перемир’я» частково виконується, обстріли тривають, але вони мають більше провокаційний характер. Тривожною новиною стало викрадення російськими спецслужбами в Білорусі українця Павла Гриба. Це нова загроза й шлях для нових провокацій. Пропозиція Голови СБУ карати чиновників і політиків, які несанкціоновано відвідують країну-агресора, навряд чи буде реалізована, але звільнення з посад та суспільний осуд за такі вияви колаборантства були б дуже бажані. Позитивно, що з країни видворили російську пропагандистку Курбатову, негатив — ще чимало таких, як вона, вільно почуваються в Україні. Кроком, який обмежить можливості ворожої агентури, може стати оголошений Президентом новий порядок перетину кордону за біометричними даними. Усі ми очікуємо не раз анонсованого законопроекту про деокупацію Донбасу. Деякі його норми мали б змінити кваліфікацію конфлікту з АТО на визнане ООН право держав на самозахист від агресії, що кардинально міняє міжнародно-правові наслідки. Раніше проти таких змін рішуче заперечували наші західні партнери, нині, схоже, наші аргументи були почуті.
Минулого тижня правоохоронцям вдалося провести в Миколаєві масштабну операцію зі знешкодження потужного злочинного угруповання, яке давно зрослося з місцевою владою. Коли справа дійде до суду, то процес може висвітлити чимало цікавих взаємозв’язків. Ще щодо прокуратури розпускалися нав’язливі чутки про десятки подань на зняття недоторканності. Насправді підготовка таких звинувачень украй складна, тому мова може йти максимум про десяток подань. А метою інформатаки, очевидно, було блокування законодавчого процесу в Раді, де очікуються важливі голосування.
Серед важливих повідомлень усередині країни вартує звернути увагу на кілька знакових виступів і заяв Президента та Прем’єр-міністра. Вони доволі синхронно відзначили результати в економіці, соціальній сфері та в розвитку інфраструктури й анонсували плани на новий сезон. Одно-стайність керівників обох гілок влади щодо планів у законодавстві та провадженні реформ може стати додатковим спонуканням для депутатів і чиновників.
Щодо хороших новин, то можемо відмітити анонсоване прем’єром зростання видатків на освіту, зокрема на оснащення шкіл і, головне, на нові зарплати вчителям. Разом з освітньою реформою це може стати початком відродження поваги до професії вчителя та зростання якості освітнього процесу.
Якраз із освітньої реформи й розпочне свою роботу парламент. Про це заявив на Погоджувальній раді глава парламенту Андрій Парубій. Далі до розгляду пропонується: медична, судова, пенсійна реформи, а також реформування роботи парламенту. Розгляд буде проходити за повною процедурою з голосуванням усіх поправок, яких внесено тисячі. Тому максимальна мобілізація та відповідальна робота депутатів стають запорукою запровадження невідкладних реформ.
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.
