4 вересня—день смерті українського поета, перекладача, прозаїка, літературознавця, правозахисника Василя Стуса.
Російський письменник, поет, сценарист Юрій Жуковський переклав його геніального вірша
"В мені уже народжується Бог"...
В мені уже народжується Бог
і напівпам'ятний, напівзабутий,
немов і не в мені, а скраю смерти,
куди живому зась - мій внук і прадід -
пережидає, заки я помру.
Я з ним удвох живу. Удвох існую,
коли нікого. І гримить біда,
мов канонада. Він опорятунок,
я ж білоусто мовлю: порятуй,
мій Господи. Опорятуй на мить,
а далі я, оговтаний, врятую
себе самого сам. Самого - сам.
Він хоче поза мене вийти. Прагне,
рятуючи, донищити мене,
аби на протязі, на буряних вітрах
я вийшов сам із себе, наче шабля
виходить з піхов. Хоче вийти геть,
щоб згасла свічка болю. Щоби тьма
впокорення мене порятувала,
інобуттям. Іножиттям. Найменням
уже невласним: ось він, той загал,
яким кермує той шалений бог,
котрий в мені воліє народитись.
(а я ще тую свічку посвічу,
аби мені не смеркло передчасно.
Пресвітлої години свічка чорна -
неначе перемога крадькома).
Василь Стус
Во мне рождается сегодня Бог,
и полупамятный, полузабытый,
как будто не во мне, у края смерти,
куда нельзя живым – мой внук и прадед -
пережидает он, пока умру.
Я с ним вдвоём живу и существую,
когда нет никого. Гремит беда,
как канонада. Он – моё спасенье,
шепчу я белоусто, ты спаси,
мой Господи, на краткое мгновенье,
а дальше я покорнейше спасу
себя – я сам. Не Бог. Себя – я сам...
Он хочет из меня уйти. Стремится
спасти меня, при этом уничтожив,
чтоб продуваемый на бурных ветрах
я вышел из себя, как будто сабля
из стойких ножен. Хочет выйти вон,
чтоб боль моя свечой угасла. Тьма
смиренья принесла спасение.
Инобытьём-житьём. Где нет предметов
у собственных имён. Вот та община,
и ею правит исступлённый бог,
который жаждет так во мне родиться.
(а я ещё ту свечку подержу,
чтоб не накрыться раньше срока тьмою.
В пресветлом часе чёрная свеча –
как знак победы, пойманной украдкой).
Юрий Жуковский, перевод на русский
