Експорт падає, імпорт витісняє

Павло БАРДАР

19 лютого 2014 79

Добрива, прокат і зерно останнім часом стали головними експортними товарами країни. Минулий рік видався складним: значне скорочення експорту, високі ціни на газ і потужна присутність росіян на українському ринку гостро поставили перед хіміками питання підвищення конкурентоспроможності.

За аварією — зупинка

Хімічний гігант «Стирол» є найбільшим підприємством Горлівки. Тут працюють майже чотири з половиною тисячі осіб, їхня середня зарплата становить близько чотирьох тисяч гривень. Для Горлівки це гарні показники, звичайно, їх не хотілося б втрачати. Але торік така загроза з’явилася, у силу об’єктивних причин виробниче об’єднання вступило в дуже складний період. Спочатку, 6 серпня, під час ремонтних робіт сталася розгерметизація аміакопроводу, що забрала людські життя, — через викид рідкого аміаку шість чоловік загинули, багато фахівців отримали отруєння й опіки дихальних шляхів. А з 1 вересня виробництво довелося зупинити з економічних причин.

Згідно з повідомленням, що його отримав «Голос України» із прес-служби хімічного холдингу Ostchem, аварія змусила невідкладно змістити головні зусилля на виробничу безпеку. Великомасштабний проект з обстеження аміакопроводів, включаючи діагностичні й ремонтні роботи на 150 колекторах рідкого й газоподібного аміаку загальною довжиною понад 14 кілометрів, планується завершити влітку нинішнього року. Приблизно це обійдеться «Стиролу» більш як в 23 мільйони гривень. На 2014 рік заплановано й впровадження систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій, акустико-емісійного контролю сховищ аміаку, автоматизованої комп’ютерної системи аналізу й прогнозу хімічної обстановки при розливах аміаку, системи комп’ютерного моніторингу на складі рідкого аміаку.

Серпнева аварія показала, що на випадок позаштатних ситуацій підприємству необхідні й власні реанімобіль, і аварійно-рятувальний автомобіль у комплекті зі спеціальним устаткуванням. Можна припустити, що виробнича безпека й перехід на сучасні технології стають основою стратегічного розвитку Ostchem. Адже досить значні суми виділяються на модернізацію підприємств азотної хімії холдингу: ПАТ «Азот» (Черкаси), ПАТ «Концерн СТИРОЛ» (Горлівка), ПАТ «Сєверодонецьке об’єднання Азот» (Сєверодонецьк), ПАТ «Рівнеазот» (Рівне). За останні три роки капітальні вкладення в них становлять 2 мільярди 954 мільйони гривень, при цьому «Стирол» одержав їх третю частину.

І все-таки доводиться визнати: кращі часи горлівського концерну поки що в минулому. Так, за словами Віктора, котрий пропрацював на «Стиролі» понад 40 років і обіймав високі інженерно-технічні посади, в 1991 році на підприємстві працювало понад дев’ять тисяч осіб. Виробництво постійно модернізувалося, впроваджувалися нові технології. Але потім, з розривом економічних зв’язків, збут продукції різко скоротився. «Простоювали кислотні цехи. Раніше в нас було 64 споживачі сірчаної кислоти, а потім залишився один. А це безперервний процес і якщо його зупинити, то обладнання роз’їсть. На Горлівський хімзавод ми відправляли олеум — міцну азотну кислоту. Хімзавод закрився й виробництво олеуму також. Скоротився випуск полістиролу. Стоять дві нитки безперервного виробництва, американське обладнання, але через проблеми зі збутом їх не використовували на повну потужність», — розповів Віктор.

Нині, згідно з даними Державної установи «Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України» (smіda. gov. ua), «Стирол» постачає замовникам аміак, карбамід і аміачну селітру, які становлять 88,8 відсотка асортименту продуктів, які він випускає. Але торік випуск цих товарів теж було зупинено. За словами прес-служби Ostchem, відбулося це з двох причин: через високі ціни на газ і спад цін на світових ринках добрив, що зробило виробництво невигідним. Згідно з даними smіda. gov. ua, в 2013 році ПАТ «Стирол» одержував газ за ціною від 400 до 410 доларів США за тисячу кубометрів. А газ у структурі собівартості концерну становить 77,6 відсотка. Вплив коливань зовнішніх ринків на «Стирол» сильно проявляється тому, що 83,5 відсотка його продукції йде на експорт. Офіційна звітність показала, що 2012 рік підприємство закінчило зі збитками в 2,25 мільярда гривень, притому, що загальні збитки промисловості в Донецькій області за той рік дорівнювали 6,5 мільярда.

Зупинка виробництва в таких умовах є оптимальним виходом. Як заявили авторові в прес-службі Ostchem, під час простою були проведені роботи з капітального ремонту й модернізації підприємств холдингу. При цьому відзначили, що співробітників у відпустки без утримання не відправляли.

Ситуація на горлівському «Стиролі» відбиває загальну тенденцію у всій хімічній галузі України, що спеціалізується на виробництві азотних добрив.

Продаємо менше, купуємо стільки ж

Назвати останній рік для хіміків просто складним, значить, занадто поверхово охарактеризувати стан справ. Крім «Стиролу», повністю або частково зупинилися восени й інші заводи, що виробляють азотні добрива. Про те, яка справді важка ситуація склалася, можна судити за даними Державного комітету статистики України (ukrstat. gov. ua): виробництво добрив упало на 25 відсотків порівняно з 2012 роком, до 2200 тисяч тонн, що відповідає рівню кризового 2009 року.

Експорт добрив за 11 місяців 2013 року впав на 676 млн. доларів США або на третину порівняно з аналогічним періодом попереднього року. У жовтні, коли заводи вже місяць як стояли, закордонні поставки становили менш як 20 відсотків від одного весняного чи літнього місяця.

При цьому найбільших втрат українські хіміки зазнали у двох країнах: порівняно з 2012 роком у Бразилію «вітамінів полів» було поставлено на 100 млн. доларів менше, а в Індію — на 200 млн. доларів, взагалі експорт добрив у цю країну скоротився в п’ять разів. Міжнародна асоціація виробників добрив (ІFA) основною причиною спаду вважає економічну кризу в Індії й експансію китайських виробників.

Олександр Кендюхов, голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів, пов’язує падіння зовнішніх ринків з тим, що протягом 2013 року спостерігалася економічна рецесія в ЄС, США та інших економіках світу. Відповідно експортні ринки, у тому числі хімічної продукції, стагнували.

«Плюс до цього, протягом останніх років на цих ринках істотно підсилилися позиції Китаю, який з 2010 року вийшов на перше місце у світі за кількістю наукових відкриттів в галузі хімії. І в цьому напрямі робить дуже великий ривок у плані заповнення низки ринкових ніш. Відповідно, українська хімічна промисловість зіштовхнулася з одного боку зі стагнацією світових ринків, на які поставлялася продукція, з другого — з істотним наростанням конкуренції. До того ж протягом 2013 року — обмежені можливості внутрішнього ринку, що також продовжував скорочуватися. Комплекс цих чинників призвів до того, що обсяги виробництва й продажів у 2013 році не порадували українську статистику», — зазначив експерт.

Водночас імпорт в Україну азотних добрив залишився на рівні 2012 року. Головними гравцями тут є Росія і Білорусь, на частку яких припадає 92,6 відсотка поставок. Їх основна конкурентна перевага перед вітчизняними виробниками — вартість сировини. І не дивно: відповідно до інформації на сайті ВАТ «Газпром», ціна на газ для російських промислових споживачів становить від 100 до 125 доларів США за тисячу кубометрів, що майже в чотири рази дешевше, ніж платили українські підприємства в 2013 році — 400—410 доларів. А деякі російські виробники добрив до того ж мають власні родовища блакитного палива.

Олександр Кендюхов також відзначає значний вплив цього чинника на українських виробників: «Висока ціна сировини позначилася на вартості кінцевої продукції, тих самих добрив, і конкурентоспроможність нашої продукції була досить слабкою. Споживач воліє купувати продукцію, яка дешевша. Можливості для зниження ціни у виробників тут були обмежені».

І в результаті виникає ситуація, за якої українські виробники більше зацікавлені в експорті, а внутрішній ринок дедалі впевненіше займають росіяни й білоруси. Обсяг споживання азотних добрив в Україні, за оцінками експертів, дорівнює 950 тисячам тонн. При цьому частка імпортних аміачної селітри й карбаміду в загальному споживанні в 2012 році становила 14 і 39 відсотків відповідно.

У таких умовах, маючи дорогий газ і серйозну конкуренцію, щоб не втратити позиції, вітчизняним виробникам необхідно проводити істотну модернізацію своїх заводів.

Вихід із кризи — у вкладеннях у вітчизняний інтелектуальний капітал

За словами Олександра Кендюхова, українська виробнича база залишилася такою ж, якою вона була на момент здобуття країною незалежності. «За минулі роки заводи морально й фізично застаріли. А європейські, і навіть китайські, виробники нині мають більш сучасні технології», — зазначив експерт.

Як було сказано вище, протягом трьох останніх років хімічний холдинг Ostchem вклав у свої підприємства майже три мільярди гривень. Вони йдуть на капремонти, модернізацію й інвестпроекти: реконструкцію виробництва карбаміду, збільшення енергоефективності виробництва аміаку, відновлення агрегатів азотної кислоти тощо. Водночас голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів зазначає: «Гроші, вкладені власниками в українські хімічні заводи, здебільшого спрямовуються на модернізацію наявної бази, а не на створення принципово нових виробництв на основі кращих світових технологій. За рідкісним винятком запускаються нові виробничі лінії, але таких випадків мало.

Тому нині надто важливо скористатися ситуацією зниження ціни на газ з боку Росії й спрямувати отриману вигоду не тільки на модернізацію виробництв, а на запуск нових виробничих ліній».

На думку експерта, великою проблемою хімічної промисловості України є те, що з моменту приватизації нові власники, судячи з усього, дійшли висновку, що той рівень технологій і виробництва, які є, і так достатній для одержання прибутку й конкуренції на світових ринках.

Прикладом відсутності уваги держави і приватних інвесторів до вітчизняного інтелектуального капіталу є Державний науково-дослідний і проектний інститут хімічних технологій «Хімтехнологія» в Сєверодонецьку. Створений 1949 року, він був великою організацією, що працює в галузі азотних добрив і виробництв органічного синтезу. Після приватизації Сєверодонецького «Азоту», дослідний інститут залишився державним. Людмила, співробітник інституту, розповіла: «Колись була велика установа, а зараз його розбили, проект забрали, науку забрали, залишилося невелике виробництво й лабораторія». Крім того, за словами Людмили, з минулого року НДІ не працює, співробітники у відпустках без утримання, і до кінця березня інститут, швидше за все, не відновить діяльність.

А без розвитку вітчизняної науки очікувати проривів у виробництві не доводиться. «Необхідно враховувати досвід Китаю, який перш ніж зробити колосальний ривок у хімічному виробництві, інвестував великі ресурси в інтелектуальний капітал. Як показує світовий досвід, замість того, щоб купувати чиїсь технології, раціональніше розвивати свою науку й вкладати гроші в інтелектуальні напрацювання українських учених. Тим паче, що серед них є люди, котрі зробили унікальні за світовими мірками відкриття, які здатні забезпечити прориви на світових ринках», — підкреслює Олександр Кендюхов.

Щоб вистояти в сучасних умовах, підприємствам треба підвищувати свою конкурентоспроможність. Спадок радянської промисловості практично вичерпано і без серйозної уваги до вітчизняної науки, що усе ще має значний потенціал, очікувати істотних економічних проривів не доводиться. Це завдання для держави, яка повинна створити умови, щоб власникам було вигідно інвестувати значні кошти в наукові розробки.

Інфографіка і фото автора.

Виробництво добрив азотних, мінеральних чи хімічних, тис. т