Я вільна людина


Не на заробітки вирушав до Португалії Віталій Шевчук. У колишнього директора швейної фабрики з Вінниччини були інші причини залишити рідну землю. Сподівався, їде на місяць, не довше, а відтоді минуло вже 17 років. Про життя в еміграції, про українців, розсіяних у далекій Португалії, Віталій Шевчук розповів «Голосу України».


Контролери задушили фабрику


Він мав непогану роботу — керував швейною фабрикою. У рідному селі Ободівка Тростянецького району ініціював відкриття пам’ятника відомому земляку — художнику зі світовим ім’ям Олексі Новаківському. Долучився до створення музею його імені. Зробив це разом з другом — художником Михайлом Довганем. Організовував в Ободівці пленери митців. Завдяки своїй активності познайомився з відомими земляками — художником Андрієм Чебикіним та письменником Володимиром Яворівським, з якими дотепер підтримує контакти. Його друзями стали багато майстрів пензля з різних куточків України.


— У ті роки навіть не думав виїздити за кордон, — зізнається співрозмовник. — Обставини змусили. Сталося так, що податкові чинуші вкупі з іншими «контролерами» задушили фабрику. Підприємство працювало у нашому селі, на ньому мали роботу понад триста осіб. Протистояти тим, хто при владі, не було сил.


Згаданий Михайло Довгань, художник із Тульчина, порадив поїхати відпочити у Португалію. Там працював син Довганя. Пан Віталій погодився. У 2000-му спакував валізу. Каже, їхав на якийсь місяць, а вийшло...


Привіз у подарунок... скриню


Із Віталієм і його дружиною Галиною зустрілися під час цьогорічних гостин у їхніх матерів. Четвертий рік поспіль приїжджають, коли згаданий художник Михайло Довгань організовує у Тульчині пленер «Подільська вольниця».

Митці працюють у створеному художником туристичному комплексі «Козацька левада». Там усе — у національному стилі. Творчих звершень їм побажав Андрій Чебикін, пленер відбувається за підтримки очолюваної ним Національної академії мистецтв.


Майстри пензля, які зібралися з різних областей, зустріли гостей із далекої Португалії як давніх знайомих.


«Португальці» подарували господарю «Козацької левади» скриню.


— Скриня, як і колесо, не має національності, — зауважив пан Віталій. — Звичайно, вона трохи не така, як у нас, бо сплетена з лози. Але призначення те саме.


Сидіти склавши руки — не для Шевчука. Чи вдома, чи в Португалії. Невдовзі після приїзду у чужу країну замість відпочинку став до роботи. Починав з фізичної праці. Згодом відкрив власну справу. Щоправда, під час кризи у 2008-му вона занепала. Однак без шматка хліба не залишився. Каже, за бажання можна знайти, де працювати. Нині отримує мінімальну платню. Але щасливий.


— Я там почуваюся вільною, захищеною людиною, — каже співрозмовник. — Звик до усмішок, приязні, доброзичливості. Здавалося б, прості речі! Та вони потрібні кожному. У нас теж відбуваються зміни на краще. Звертаю увагу при кожній поїздці додому. Сприяє цьому, зокрема, такий довгожданий безвіз. Побачене за кордоном змінює психологію. Людина, яка хоч раз побувала у кращих обставинах, намагається запровадити їх у себе. Вірю, що колись і на нашій вулиці настане свято.


За декілька десятків кілометрів від Лісабона у нього квартира. У дуже гарному місці: одні вікна виходять на океан, інші — на гори. Через деякий час після його переїзду прибули дружина з найменшим сином, він уже в Португалії закінчував школу. Двоє старших навчалися в Києві. Після отримання дипломів про вищу освіту перебралися до батьків.


Збирають кошти на пам’ятник Шевченку


— Хоч би де осіли українці — в Європі, Америці чи інших світах, вони скрізь зберігають свою українськість, традиції, — продовжує співрозмовник. — Бережуть їх, як зіницю ока. Так само повсюди виявляють свою працьовитість, доброту, щирість у взаєминах з людьми інших національностей. За це нас поважають.


Шевчук брав участь у створенні організації Спілки українців у Португалії. Низка об’єднань включила його до складу правління. Разом з дорослими виявляє активність молодь. Особливо у патріотичних заходах. Громада українців збирає кошти на пам’ятник Тарасу Шевченку в Лісабоні. Уже визначено місце, там є пам’ятний знак.


— Запрошуємо до нас відомих людей, — каже пан Віталій. — Вони привозять із собою частинку України. Запам’яталися зустрічі зі скрипалем Кирилом Стеценком, онуком відомого композитора, публіцистом Віталієм Портніковим, вразили роботи фотовиставки «Промка» колишнього бійця полку «Азов» Олеся Кромпляса.


З дому Віталій теж не повертається з порожніми руками. Цього разу привіз два портрети Шевченка роботи Михайла Довганя. Один подарував організації «Український дім», другий — дитячо-молодіжній організації «Світлиця».

«Віталій Шевчук єднає не тільки друзів, а й два народи, відкриває Україну для португальців, а Португалію — для українців», — сказав одного разу Володимир Яворівський, запросивши гостя у свою програму «Що ж ми за народ такий?».


Співали «Повій, вітре, на Вкраїну»


Під час пленеру в Тульчині місцевий художник Сергій Довгань написав два портрети гостей із Португалії — Віталія Шевчука і його дружини Галини. Коли дарував, ті були неймовірно вражені! Богдан Бринський з Івано-Франківська розпочав щемливу пісню «Повій, вітре, на Вкраїну». Перед її виконанням уточнив: «Цю пісню багато хто називає народною. Але слова мають автора. Це Степан Руданський. Він родом із Вінниччини». Пісню дружно підхопили. Вона лунала над озером, над вербами «Козацької левади», з одного боку якої яскраво розквітли соняхи. Не знаю, які думки роїлися в головах гостей. Обличчя їхні бачив у задумі.

Дослівно

«Віталичок, тішуся за вас усіх, знаю, що ви там щасливі, але яка нещаслива наша Україна, що такі сини покидають її терени!»


(З листа киянки Ольги Ліщинської до В. Шевчука).


— Я знаю, що панацея від багатьох наших бід — самоврядування, — каже Віталій Шевчук. — На жаль, більшість людей нарікає на владу в Києві, при цьому не помічаючи сміття під ногами.


...Нинішнє свято Незалежності подружжя Шевчуків відзначало в Торонто. Гостювали за океаном у сина з невісткою. Тішилися внучкою. Знайшли час долучитися до місцевої громади, щоб разом узяти участь у святкових заходах. «Світ має більше знати про Україну і українців. Бо ми варті того!» — написав у листі кореспонденту «Голосу України» Віталій Шевчук.


Розмову записав Віктор СКРИПНИК.


На знімку: подружжя Шевчуків матиме на згадку про перебування на «Козацькій леваді» світлину на тлі яскравих соняхів.


Фото автора.