Як казав Отто фон Бісмарк, «той, хто економить на школах, будуватиме тюрми».


Сьогодні влада будує поліцейсько-прокурорську державу, виділяючи космічні суми з держбюджету на потреби цих органів.


Натомість у нас повністю знищено систему освіти. Зруйновано суспільну мораль. Тож скільки не витрачай на прокурорів, якщо вони, як і вся влада, гнилі, вони нічого не змінять на краще.


Усе починається із виховання та освіти. Наших дітей у садочках, школах та університетах мають навчати найкращі представники нації. І вони повинні мати найкраще матеріально-технічне забезпечення. Лише у цьому разі ми зможемо змінити суспільство, систему та державний апарат.


Бо корумповані силовики чи податківці не з космосу прилетіли. Вони теж були дітьми. Які бачили хабарі у дитячих садках, у школах та у вишах. Їх виховали так, що податківець, суддя чи прокурор завжди багатший та впливовіший за вчителя. Це абсурд.


Будь-які реформи впроваджують люди. Скільки б ми не писали гарних законів, їх виконуватимуть люди, яких так і не навчили дотримуватися закону. Тож без ефективної освіти марно очікувати на ефективні реформи та прискорений розвиток України.


Наприклад, як показники, які свідчать про успішність нації та технологічний рівень її економіки, світові науковці розглядають кількість інженерів та кількість винаходів на душу населення.


Якщо професії вихователя, вчителя, викладача, інженера та науковця в Україні не будуть серед найпрестижніших, скільки не підвищуй зарплатню силовикам, буде лише гірше. Вони й надалі крастимуть, займатимуться здирництвом, рекетом бізнесу та виконуватимуть політичні замовлення влади.


Тож маємо кардинально змінити пропорції. Ми зобов’язані більшу частину ресурсу спрямовувати на підвищення оплати праці вчителям та фінансування закладів освіти всіх рівнів та їхню модернізацію. А поки зарплата вчителя буде меншою за прокурорську, ми вічно боротимемося з негативними наслідками.


Уряд готує освітню реформу і вже ухвалено законопроект «Про освіту». Але цей документ передбачає модернізацію лише середньої освіти, залишивши поза увагою дошкільну та вищу. Перелік нововведень є лише вершиною айсберга. Перелічу лише кілька реальних проблем, які треба розв’язувати вже сьогодні.


Однією з таких є переповнення учнями класів. Вчителі навіть не встигають приділити належну увагу кожному школяру, якщо в класах по 30—35 учнів. Також діти дуже перевантажені кількістю навчальних годин, оскільки щодня мають по шість-вісім уроків, після яких повинні ще й виконувати домашні завдання. Очевидно, що в цьому питанні нам необхідно запозичувати досвід європейських країн, де діти навчаються і виконують завдання лише під час перебування у школі, а в дома відпочивають.


Наступне питання — повне забезпечення навчальними підручниками школярів усіх класів, а не лише початкових. З року в рік у нас виникає одна й та сама проблема — у дітей відсутня необхідна навчальна література. Я вже не кажу про щорічні ремонти класів та шкіл за шалені кошти батьків.


Виникає питання, чому уряд вирішив модернізувати освітню галузь саме з середньої шкільної освіти, зовсім забувши про дошкільну? Адже проблем у дошкільній системі освіти не менше. Взяти хоча б нереально велику кількість дітей на одне місце в садочку.


Записавши малюка в чергу садочка від самого її народження, ніхто не гарантує, що дитина зможе туди потрапити, оскільки в державі катастрофічна нестача дошкільних навчальних закладів. Наступна проблема — рівень навчання і підготовки дітей в садочках до школи. Батьки змушені віддавати великі гроші за навчання своїх дітей на підготовчих курсах до школи, оскільки вихователі в державних дитсадках не в змозі забезпечити їх необхідною підготовкою. А якість харчування дітей? І це незважаючи на те, що дітей в садках годують за рахунок батьків. А ще батьки купують у дитсадки меблі, замінюють вікна, роблять ремонти, купують білизну, посуд, канцелярські товари, пральні порошки, миючі та дезінфікуючі засоби і навіть туалетний папір. Держава та громади безсоромно самоусунулись від забезпечення дитсадків найнеобхіднішим. Якщо вчителям у школах нарешті почали підвищувати зарплату, то в дитсадках вихователі отримують відверті копійки. Водночас кожен вихователь по 12 годин на день несе відповідальність за 30—35 дітей у кожній групі. Така несправедливість призвела до того, що вихователі почали масово звільнятися.


Окремої уваги потребують рівень та якість вищої освіти. Через значне скорочення бюджетних місць здобуття вищої освіти стало справжньою розкішшю. Це ще більше поглиблює освітню нерівність дітей, оскільки доступ до вищої освіти безпосередньо залежить від фінансових можливостей батьків. Якщо врахувати, що рівень життя істотно погіршився, все менше батьків здатні сплачувати десятки тисяч гривень щороку за навчання своєї дитини в університеті. І тому надії на здобуття вищої освіти в столиці талановитими дітьми з невеличких міст дедалі менше.


Ще однією проблемою є зменшення кількості стипендій для студентів. Щоб якось вижити, студенти змушені влаштовуватися на низькооплачувану роботу. Часу на підручники стає замало. Але здобувши нарешті вищу освіту, наша молодь часто-густо не може знайти роботу, оскільки університети не навчають того, що потрібно молодому спеціалісту в будь-якій компанії.


Отже, якщо ми хочемо розвивати економіку, створювати нові робочі місця, відкривати високотехнологічні підприємства, щоб відправляти українську продукцію з достойною доданою вартістю за кордон і збільшувати надходження до бюджету, нам необхідно комплексно підходити до реформування системи освіти, а не намагатися зробити косметичний ремонт.


Зрештою, поступово нам потрібно в десятки разів збільшувати фінансування освітньої галузі, а не перекладати це на плечі батьків. Звичайно, через різноманітні стимули потрібно долучати до цього фінансування і бізнес. Усе держава не винесе на своїх плечах.


Але в бюджет на наступний рік обов’язково треба закласти необхідні видатки на будівництво дитячих садків і шкіл, а також на їх утримання за рахунок скорочення видатків на адміністрацію Президента, Генпрокуратуру, деякі міністерства та відомства. Настав час відроджувати українську систему освіти.

 


Сергій РИБАЛКА, народний депутат України від фракції Радикальної партії Олега Ляшка.