Ми пережили дуже довгий, виснажливий і драматичний тиждень. І в ньому, як і в наших перспективах на найближчі дні, підтвердилася правота слів Президента з його звернення до парламенту. Так, ми справді відійшли від краю прірви, зупинили агресію, почали нарощувати економіку та впроваджувати реформи, але провалля кожної миті може знову наблизитися до нас. Чи через продовження агресивних дій кремлівського керівництва, чи внаслідок наростаючої терористичної загрози або й від безвідповідальності вітчизняних політиків.
Саме такий різкий перепад від чітких перспектив і конструктивної роботи до непевності й тривоги відбувся лише за пару днів. Початок тижня віщував переважно хороші новини. Новий політичний сезон розпочався, і тренд у ньому зуміла задати саме влада. Остаточно розвіялися домисли щодо міфічного протистояння між гілками влади, всі інституції чітко висловилися за курс на реформи й продемонстрували згоду щодо їх наповнення. Рада почала роботу взагалі на рідкість конструктивно та ефективно — першого ж дня було прийнято реформаторський закон про шкільну освіту. Тож на поточну сесію вибудовувалися цілком обґрунтовані позитивні сподівання.
Навіть явно умисне затягування процедури голосування за судову реформу не надто захмарювало обрій. Спротив будь-яким реформам завжди наявний у політичному класі. Цього разу його спробували реалізувати вже призабутою тактикою внесення тисяч однотипних поправок. Шкода, бо за тисячами сумнівних правок, які навіть самі автори представляли з іронією («У світі діють такі норми, але в нинішній Україні, яка не є цивілізованою й демократичною країною, ми не можемо закладати цивілізовані правила»), загубилися справді корисні. Але загалом тактика однієї з опозиційних фракцій лише відтягувала в часі остаточне визначення щодо всіх представлених Кабінетом Міністрів і Президентом реформ. Час голосування все-таке настане, й тоді визначальною буде політична позиція фракцій, яка навряд чи зміниться за втрачений для іншого законодавства тиждень.
Тож судова реформа має високі шанси на успішне законодавче завершення. Також дуже хороші шанси на підтримку в реформи солідарної пенсійної системи. Її активно пробують дискредитувати чимало політиків, але зримі переваги для нинішніх і майбутніх пенсіонерів створюють зустрічний суспільний тиск на депутатів. Значно важчий буде шлях медичної реформи. Можливості її затвердження в Раді поки що видаються вельми туманними. Розробники вже мусили поступитися кардинальним принципом щодо поступового переходу на страхову медицину, нині іде спроба повністю знівелювати саму основу зміни системи фінансування галузі. І це жахливо, бо імітація безплатної медицини за повної її відсутності щодня забирає десятки людських життів.
Ще прем’єр анонсував низку важливих законо-проектів для функціонування економіки й бізнесу, однак вони поки що не стали предметом політичної дискусії. Схоже, що шанси на їх прийняття доволі високі, якщо не виникнуть приховані, але консолідовані контрзусилля лобістських груп. Тож законодавчий процес почався доволі успішно. Схожі сподівання були й на процес політичний. Старт йому задав Президент своїм посланням до Верховної Ради. І сам документ, і виступ з його представленням дуже різнопланові та масштабні, містять значну кількість акцентів на безумовні позиції, але є й пропозиції, які для багатьох політиків вельми контраверсійні або й зовсім неприйнятні. Слід було очікувати жвавої дискусії, але вона не відбулася. І саме в цьому, а не в анонсах скандального повернення екс-громадянина України Саакашвілі слід було почути перші тривожні дзвіночки. Дуже різні й часто ворогуючі партії раптово зорганізувалися навколо одного завдання — заблокувати обговорення послання по суті. Ще ніколи реакція опозиційних сил не була така одностайна: «Може, послання й гарно написано, але обговорювати його немає сенсу — це лише формальний документ, а дійсність жахлива, тоталітарна, безперспективна...».
Біда не лише в тому, що ми втратили можливість серйозно продискутувати напрями розвитку України на найближчі пару років, але й у наступних плодах такої «консолідації». Логічні підсумки ми отримали вже в неділю.
Тривіальна спроба повернутися в Україну доволі маргінального політика, який нічим, окрім скандалів, у нас не відзначився, раптом переросла в дуже добре зорганізовану спецоперацію зі силовим проривом кордону, нападом на прикордонників та правоохоронців тощо. Дехто свідомо пробує загнати чинну владу в патову ситуацію, коли не судити виконавців і самого Саакашвілі вона, згідно із законами, не може, але це автоматично буде використовуватися для чергового витка нагнітання ворожнечі й протистояння в суспільстві з непрогнозованими наслідками.
Здається, починаю розуміти, що стояло за серпневим повідомленням спецслужб про підготовку потужних провокацій, пов’язаних з ескалацією конфлікту на сході. Те, що відбулося на польському кордоні — поки що лише політична авантюра та звичайний кримінал. Те, в що може все це розвинутися, — вже істотна загроза. Особливо, якщо врахувати дуже вдало обраний час напередодні масштабних і загрозливих для нашої безпеки російсько-білоруських навчань. Цього тижня вже традиційно Путін та його постпреди в ООН повідомлять світу, що «Україна — держава, яка не відбулася», оскільки не може контролювати ситуацію всередині країни та навіть на західному кордоні (мовляв, при чому тут Росія). А нам значно важче буде відбивати чергову дипломатичну атаку кремлівської «миротворчості». Навіть дрібні й маргінальні політики можуть стати результативними гравцями у великих геополітичних іграх...
Однак саме маргінальність головного персонажа та його непомірні амбіції можуть зіграти злий жарт з режисерами чергової провокації проти України. Маємо тиждень, за який відшумлять пристрасті, а потім прийде гірке похмілля, коли доведеться відповідати за свої вчинки. А від політичного похмілля ніщо так добре не лікує, як розмірена законотворча праця, в тому числі й над Державним бюджетом, до якої депутати повернуться вже наступного тижня.
Тарас ЧОРНОВІЛ, політичний оглядач і незалежний експерт.
