«Карфаген має бути зруйнований», — такими словами починав свій виступ із будь-якого питання один римський сенатор. Спершу його не хотіли чути, насміхалися, говорили, що це неактуально, не в тему, нереально... Далі почали сприймати на підсвідомості, а зрештою таки звиклися, що це єдиний шлях порятунку Риму, зібрали війська та знищили ворога. Схожі асоціації виникли, коли ми спостерігали за панелями цьогорічного Форуму «YES».

Розуміння того, хто є викликом та ворогом для всього цивілізованого світу, прийшло до наших західних партнерів немов саме собою. Більше нема двох думок, нема виправдань для путінської Росії чи розмов про відповідальність обох сторін — формулювання гранично чіткі й жорсткі, ще б із висновками та шляхами подолання проблеми мати таку ж ясність.


От тільки для цього треба було тисячу разів повторити фразу про отой північний розпусний «Карфаген», який самовпевнено себе величає «третім Римом». Давайте просто згадаємо всю ту критику від наших експертів та політиків, яка лилася на Президента, коли він на всіх форумах отак «не в тему» повертав аудиторію до війни в Україні. А він наполягав на своєму, і ось уже половину шляху пройдено — розуміння прийшло до всіх, а решта — питання часу.


Насправді ж форум дуже відрізнявся від попередніх: на ньому знакові постаті світової політики значно менше шукали проблем у самій Україні, а концентрувалися на протидії новому цинічному агресору. Особливо знаковими були виступи американських політиків, і відставних, і чинних. Чи не вперше американська дипломатія більше не добирала ухильних формулювань щодо Росії. Серед ключових тез: санкції мають не слабшати, а посилюватися; Росія мусить не тільки піти з Донбасу, а й повернути Крим; надання летальної зброї Україні — лише питання часу; путінські маніпуляції навколо миротворчих військ ООН нікого не ввели в оману. Лишилося тільки закріпити ці позиції в переговорах на найвищому рівні.


Тож цього тижня спостерігатимемо за візитом Петра Порошенка до США, де відбудеться його заочна дуель із Путіним щодо способів та умов відновлення миру в Україні, а також складні, але перспективні переговори з президентом США. Чи не вперше прогноз щодо обох раундів боротьби за мир на прийнятних умовах видається позитивним. Тема миротворців ООН нині стала для України черговим Рубіконом: сценарій від Путіна — замороження конфлікту й посилення деструктивної діяльності, план від Порошенка — шлях до відновлення реального суверенітету та безпеки нашої держави. Фактично Україна наполягає на максимальному рівні мандата для миротворців, який визначається як «примус до миру». Росія поки що готова блокувати такий варіант, але раніше Путін не бажав чути про будь-яких миротворців чи збройні місії, а нині поступово відступає. Тому свого таки доб’ємося, аби лише вдома палиць у колеса не вставляли.


Бо вкрай неприємно спостерігати за тим, як деякі маргінальні політики, стараючись привернути до себе увагу, посилено продукують скандали та створюють виключно негативний образ нашої держави. Можна, звичайно, говорити про амбіційність, нарцисизм чи безмежну жагу влади, але чомусь перед кожною такою дискредитаційною акцією чи при її втіленні виникає то постать російського олігарха, якому Кремль доручив «опікуватися» нашими молодими демократами, то якась брудна постать із апологетів «русского мира». Не знаю, може, й збіг, от тільки гра чомусь завжди йде на користь лише російського «тренера».


Минулого тижня ми пережили жахливу трагедію — у пожежі в одеському дитячому таборі загинули діти. З одного боку, маємо змогу переконатися в людяності нашого народу — трагедія не лишила нікого байдужим. А з другого — в страшній бездушності чиновництва: міські посадовці, коли розкрадали кошти, спрямовані найперше на безпеку юних мешканців табору, не могли не знати, що їхні злочинні дії призведуть саме до такої трагедії.

Знали, але нікого з них це не зупинило. Тож цей жорсткий поділ на «ми» і «вони» проходить через сумління кожної людини.


Найтривожніші очікування минулого тижня — російсько-білоруські навчання «Захід», які задумувалися для залякування цивілізованого світу, поступово втрачають свій драматизм. Україна та інші сусіди агресора настільки посилили увагу до загроз від навчань, що сьогодні Росії доводиться лише виправдовуватися.


Певний драматизм очікує нас у роботі Верховної Ради. На кону здійснення реформ, без яких про успішну країну не може бути й мови, підходить час розгляду Державного бюджету, а в Раді включено механізм блокування роботи через зловживання нормами Регламенту. Депутатські поправки до пакета законів щодо судової реформи кожна зокрема можуть заслуговувати на увагу. Але коли вносяться тисячі однотипних правок, то мова вже не про вдосконалення проекту. Згадаймо, як 2004 року дві фракції: «Наша Україна» та «Батьківщина», бажаючи з політичних мотивів зупинити внесення змін до Конституції, так само тисячами поправок гальмували прийняття супутніх законів. Тож пенсійна, медична реформи, бюджет і численні закони навряд чи будуть розглянуті цього тижня — і далі йтимуть поправки...


А з традиційно позитивних новин слід відзначити своєчасне внесення урядом законопроекту про Державний бюджет. Основні параметри бюджету видаються доволі реалістичними та оптимістичними. Явно зростають соціальні видатки, але їхнє зростання узгоджується з плавним зростанням економіки та поверненням коштів унаслідок детінізації й руйнування найбільших корупційних схем. Позитивно й те, що значний ресурс надійде на інфраструктурні проекти та підтримку фермерства. У кількох розділах бюджету експерти помічають певні прогалини, але й це більше схоже на тактику в боротьбі за прийняття головного кошторису країни. Деякі недопрацювання іноді умисно лишають, щоб переорієнтувати увагу депутатів від голого популізму на реальні статті видатків, ресурс на які теж може бути передбачений без інфляційних ризиків. Тож шанси на успішне прийняття бюджету в визначені Бюджетним кодексом терміни насправді доволі високі.

Тарас ЧОРНОВІЛ, політичний оглядач і незалежний експерт.