Директор (колишній випускник) Івано-Франківського базового медичного коледжу Володимир Стасюк (на знімку) 23 серпня зареєстрував на сайті Верховної Ради України петицію під промовистою назвою: «Покращення якості студентського контингенту в медичних університетах (академіях) як необхідна передумова підвищення профпридатності лікарських кадрів».


Володимир Васильович керує навчальним закладом вже 22 роки. Також у 1990—1994 рр. обіймав посаду керівника обласного управління охорони здоров’я. Тож із проблемами і навчання, і медичної кадрової політики обізнаний добре. Сьогодні ми поговоримо з паном Володимиром про те, якими мотивами він керувався, оприлюднюючи петицію на сайті Верховної Ради.

 

 

— Відразу хочу наголосити, що це була не тільки моя ініціатива. Її беззастережно від самого початку обговорення у колективі підтримав орган студентського самоврядування, а також об’єднаний профспілковий комітет працівників та студентів коледжу. До того ж, петицію такого само змісту зареєстровано ще на двох сайтах — адміністрації Президента України (№ 22/039340-еп) і Кабінету Міністрів України (№ 41/001290-17еп). У такий спосіб ми прагнули розширити суспільний інтерес до наболілої проблеми, яка має загальнодержавну вагу. А головним мотивом є пересічне погіршення якості студентського контингенту, передусім у медичних університетах (академіях), що у підсумку впливає на якість кадрів. Зрозуміло, що якість студентських кадрів залишає бажати кращого і в медичних коледжах (училищах), що також у підсумку впливає на підготовленість випускників — нинішніх молодших медичних спеціалістів. Ця проблема має солідне підґрунтя: зменшення народжуваності протягом останніх десятиріч у свою чергу зменшує число абітурієнтів. З другого боку, маємо хронічне невиконання ліцензованого обсягу набору абітурієнтів у багатьох медичних навчальних закладах різних рівнів акредитації — від медичних училищ до університетів. Отож здебільшого на контрактну форму навчання доводиться брати всіх, хто «вцілів» при проведенні зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Наслідки цього очевидні. Зайве нагадувати, що очікувана медична реформа потребує професійних кадрів. Отже, якщо вдасться реалізувати пропозиції, які містяться у петиції, то автоматично збільшиться питома вага абітурієнтів, котрі обиратимуть медичний фах, розпочинаючи шлях у професію зі стін медичних коледжів (училищ). А збільшення числа тих, хто захоче обрати професію медика, при об’єктивних критеріях відбору поліпшить якісний склад студентського контингенту, а відтак, і дипломованих медичних кадрів.


— Розкажіть конкретніше для наших читачів, про що йдеться у оприлюдненій вами петиції?


— Ми пропонуємо встановити фіксовану квоту для вступу випускників коледжів та училищ (фельдшерів, медсестер) у медуніверситети в межах не менш як 25—50% від ліцензованого набору, включно з держзамовленням, на спеціальність «Медицина». Очевидно, що терміни навчання для них повинні бути меншими як мінімум на один рік. Зрештою, і навчатись вони мають за окремими навчальними планами і програмами, відмінними від тих, за якими нині навчаються вчорашні школярі.


— Пригадую, що колись, здається, ще на початку нинішнього сторіччя, адміністрація очолюваного вами коледжу вже виступала з пропозицією щодо зменшення часу навчання в медичних вишах для випускників профільних училищ та коледжів. Наскільки я знаю, ця проблема на сьогодні вже розв’язана. Чи не так?


— Справді, ще 2002 року ми розпочали дискусію з представниками поважних державних інституцій (профільні комітети Верховної Ради, МОЗ, МОН) щодо скорочення термінів навчання наших випускників у медичних університетах. Ми ретельно простудіювали навчальні плани і програми галузевих навчальних закладів і запропонували детальний інтегрований навчальний план, який і давав змогу скоротити навчання на рік. Ми знайшли підтримку і розуміння у народних депутатів, урядовців з МОН, але на заваді стали колеги з МОЗ, які у січні 2003-го надіслали нам відмову примітивного змісту, до того ж, посилаючись на так звані аргументи чотирьох медичних вітчизняних університетів, назви яких мені соромно тут згадувати. Наша пропозиція знайшла своє вирішення аж у 2012 році, але у половинчастому варіанті. І хоч термін для випускників коледжів скоротився на рік, але навчатися вони мали змогу тільки на контрактній основі та за результатами вступних випробувань, які не можна вважати критеріями об’єктивного відбору.


— Отож, у тексті петиції ви пропонуєте відмовитись від вступних випробувань для випускників медичних коледжів та училищ?


— На наш погляд, наявність вступних випробувань нівелює саму ідею, висловлену в петиції. Тим більше що випускники шкіл вступають у вузи за результатами ЗНО з трьох шкільних предметів. Ми пропонуємо для наших випускників застосовувати два об’єктивні критерії відбору: профільний — за результатами ліцензованого інтегрованого іспиту «Крок. М», який складають усі випускники медколеджів (училищ) одночасно у всій державі із конкретної спеціалізації перед державними іспитами. А другий — за результатами ЗНО з української мови та літератури, які вже з 2018 року стануть обов’язковими і для студентів медичних коледжів та училищ. При рівності балів, а таке явище траплятиметься рідко, пропонуємо враховувати середній бал додатку до диплома.


— Вам не здається, що на два критерії відбору можуть не погодитись, адже випускники шкіл повинні мати три результати ЗНО?


— Мушу заперечити вам таким аргументом: у вже згадуваний «Крок. М» входять до десятка субтестів із головних клінічних дисциплін, які вивчаються у медколеджах. Тож цей інтегрований іспит можемо розглядати як мультиекзамен.


— Петиція завершується пропозицією видавати дипломи лікаря загальної практики — сімейної медицини після п’яти років навчання. Чим ви можете це аргументувати, адже сьогодні після шести курсів, обов’язкових для випускників шкіл, слід ще протягом двох років навчатись в інтернатурі, щоб стати згаданим лікарем?


— Хочу зауважити, що сьогодні випускники медичних коледжів — фельдшери, медсестри, акушерки після отримання дипломів та невеликого стажування працюють у віддалених фельдшерсько-акушерських пунктах та у сільських лікарських амбулаторіях, де в штаті лікар є, але фізично його нема. Інакше кажучи, вони працюють у системі первинної медичної допомоги як фахівці із загальної практики. Тепер до цього диплома додайте ще п’ять років цілеспрямованого навчання у медуніверситеті, наслідком якого буде не декларативний диплом, а диплом лікаря загальної практики — сімейної медицини. Можна з упевненістю стверджувати, що цей час, маючи мету і бажання, студент використає раціональніше, ніж при нинішньому шестирічному терміні, коли диплом, образно кажучи, не має ваги.


— А якщо студент захоче обрати фах хірурга, окуліста, невропатолога?..


— А цього ніхто не забороняє. Ніхто не пропонує скасовувати інтернатуру, резидентуру, але «стартувати» для здобуття іншої медичної спеціалізації він зможе з міцного фундаменту, яким є диплом лікаря загальної практики — сімейної медицини. Зрештою, він може й не захотіти спеціалізуватися в інших напрямах, відчувши потяг саме до цього, який є основою для інших спеціалізацій. Адже суспільство завжди найбільше потребує фахівців саме загальної практики, контингент яких сьогодні зчаста формують добровільно-примусовими методами.


— Володимире Васильовичу, ви сподіваєтесь, що протягом трьох місяців вдасться зібрати потрібну кількість голосів підтримки, щоб петиція була розглянута? Адже темпи голосування на сьогодні не вселяють оптимізму?


— Погоджуюся з вами, що темпи голосування є вкрай незадовільними, хоча, як мовиться, ще не вечір. Нині понад 90% усіх підписантів під петиціями — працівники та студенти нашого коледжу, їхні батьки. Ми плануємо самі дати понад тисячу голосів на кожен сайт.


Також надіслали звернення до адміністрацій, органів місцевого самоврядування та профспілкових комітетів усіх медичних коледжів та училищ України. Окремо звернення адресоване ректорам медуніверситетів. На жаль, загальне збайдужіння, що панує у суспільстві, може загубити важливу, державної ваги справу. Попри все, ми покладаємо також велику надію на мудрість та державницьку позицію відповідальних урядовців із Міністерства охорони здоров’я України.


Розмовляла Галина Брухаль.


Івано-Франківська область.