Пригадую, як у Конгресі США спостерігав за млявою процедурою голосування. Навіть похвалився, що в нас за день таких голосувань може бути й кілька сотень, коли розглядаємо поправки до другого читання. Але замість захоплення зазнав зневажливого нерозуміння від знайомого конгресмена: «А чим же у вас у парламентських комітетах займаються?!» Згадав про ту давню розмову, підбиваючи підсумки минулого пленарного тижня. Бо, власне, нема чого підсумовувати. Є значний фронт робіт, є готовність більшості депутатів брати участь у фаховому обговоренні реформаторських законопроектів, є, що найголовніше, нагальна потреба невідкладно їх голосувати. Нема, на жаль, роботи. Бо вважати працею розгляд однотипних і часто спекулятивних поправок при порожньому залі — це нонсенс.
Ми вважаємо парламентською демократією ті речі, які лише є виявом інституційної недовершеності. Рано чи пізно, щоб уникнути зловживання регламентними нормами, нам доведеться проводити ґрунтовну парламентську реформу. Зокрема, в залі мають розглядатися винятково тексти законопроектів у редакції профільних комітетів, а при негативних голосуваннях їх слід повертати назад у комітети для врахування позицій фракцій. Це нормальна практика демократичних країн, а те, що вже кілька тижнів відбувається у нас, — лише ознака незрілості інститутів влади.
Але загальний підсумок невтішний — у країні через свідоме блокування законотворчого процесу зупинилися і базові реформи, і буденний законодавчий процес. Це прикро, бо винесені на поточну сесію проекти насправді не є антисоціальними і реально впливають на життя кожного громадянина. Нині маємо тиждень, щоб провести консультації, прийняти політичні рішення, змобілізуватися та знайти вихід із регламентного тупика.
Із безумовно позитивних подій минулого тижня слід виділити своєчасне внесення урядом проекту Державного бюджету. Дуже показово: депутати встигли ознайомитися з проектом, але минулої п’ятниці під час процедури представлення майже не пролунало негативних заяв, а серед питань до уряду домінували теми поточної роботи, а не показників бюджету. Припускаю, що відображені в ньому економічне зростання, реалістичні показники та справедливий розподіл, про що стверджують експерти, не дали широкого простору для критики. Головний фінансовий документ ще доопрацьовуватиметься в комітетах, тому зарано аналізувати остаточні суми, хіба відзначу, що його вже можна називати соціально орієнтованим.
На заяву прем’єра, що трильйонний бюджет найбільший за всю історію країни, деякі експерти провели простий перерахунок сукупного доходу в долари. Вийшло, що після колосального падіння в 2014 році ми почали підійматися, але ще дуже далекі від розміру довоєнного бюджету 2013-го. Насправді — це певна маніпуляція, бо показники інфляції та девальвації не урівнялися, і в режимі реальних цін цей бюджет справді найбільший від часу проголошення незалежності. Але є й інший позитив — давніші бюджети містили колосальну корупційну складову, з країни виводилися мільярди доларів. Зростання громадянського суспільства, оновлення влади та діяльність реформованих правоохоронних органів, якщо й не повністю, то значною мірою обмежують можливості розкрадання. Тому адресати бюджетних витрат уперше отримають значне зростання фінансування.
Але найголовніші новини минулого тижня ми мали з-за меж України. Вже ніхто не ризикує повторювати безсоромні заяви, що «світ забув про Україну», «Європа втомилася від нас», «Україну на щось там розміняли». Адже ще рік тому саме ці фрази були головними в арсеналі так званого експертного середовища, а тепер звучать безглуздо. Спробуймо проаналізувати заяви та домовленості під час головних подій минулого тижня: засідання Генасамблеї ООН, саміт Радбезу ООН, американські зустрічі нашого Президента та вибори в Німеччині.
Чітко бачимо низку тенденцій. Україна не загубилася серед інших загроз і викликів світу, про нас говорять більш конкретно і позитивно, а Росія скочується до визначеної ще Рейганом «осі зла». Питання направлення «блакитних шоломів» ООН на Донбас — більше не утопія, російський варіант висміяний і відкинутий, компромісне рішення буде ближчим до українських вимог. Їх прихід ще не означає реінтеграції, але знаменує собою завершення війни. Надання Україні летальних озброєнь перейшло з концептуальної в технічну дискусію. Тобто позитивне рішення вже прийняте, але сам факт матиме місце, коли не загрожуватиме іншим миротворчим планам.
Водночас прикрі новини з Одеси продемонстрували весь параліч нашої судової системи. Виправдання сепаратистів, які вчинили 2 травня 2014 року спробу збройного заколоту, стало ляпасом для всіх українців. Можна скільки завгодно говорити про недоліки попереднього слідства, але очевидною є упередженість саме суддів. Нове керівництво Генпрокуратури кардинально поміняло підхід до перебігу процесу, але саме суд заблокував усі клопотання прокурорів. Крім того, не попереднє розслідування, а саме судове слідство є підставою для винесення вироку. Суд, схоже, був мотивований політичними чи іншими обставинами й уже від початку шукав приводів для виправдання сепаратистів і заколотників. Наскільки ж цинічними саме на цьому тлі виглядають потуги багатьох політиків зупинити процес оновлення судової гілки влади.
Загалом минулий тиждень був бурхливим і в житті України, і для всього світу. Звично після високого рівня активності настає тимчасове стихання емоцій. І якщо не відбудеться чогось екстраординарного на Корейському півострові, то цього тижня світові лідери більше часу відведуть аналізу й переоцінці набутків. Як бачимо, тема України буде серед основних. А в Україні ж на поточному тижні основними будуть не яскраві події, а кабінетні наради: як вийти з парламентської кризи, як впроваджувати досі заблоковані, але нагальні реформи, якого остаточного вигляду має набути головний кошторис країни. Коли звучить менше шумових ефектів, рішення стають більш виваженими, на що й сподіватимемося.
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.
