Мабуть, вищим рівнем цивілізаційного розвитку народу є здатність до співчуття, співпереживання. Минулого тижня ми поминали жертв розстрілів у Бабиному Яру, що розпочалися 76 років тому. У цьому страшному місці знищували представників різних націй, професій і переконань, але в ці дні наша пам’ять і скорбота з єврейською нацією, яка тоді зазнала однієї з найстрашніших трагедій Голокосту. Важливо не чекати круглих дат, і це добре, що й цього дня на місце масових розстрілів прийшли керівники держави та чимало киян.

Цього тижня нам ще не раз доводилося відчувати тривогу та співчуття. Відгомін війни дістався й  Вінниччини – пожежа на військових складах, детонація, вибухи тисяч тонн озброєнь, евакуація – ці терміни воєнного часу прийшли в мирне місто та навколишні села. З морального погляду дуже показовими стали пріоритети різних громадських чи політичних груп: для одних першочерговою стала допомога потерпілим та якнайшвидша локалізація катастрофи, а для інших – політичні інтриги та авантюри. Висновки про причини ще доведеться робити слідству, Міністерству оборони, Кабінету Міністрів, Президенту. Поки не маємо остаточної відповіді, чи було це наслідком російської диверсії, чи інших злочинних дій, але факт неналежної охорони об’єкта, затримки із надходженням коштів на переобладнання, які своєчасно та в достатньому обсязі виділив Кабмін, а ще жахлива безвідповідальність на місцях спростили роботу зловмисників.
Усі рішення, включно з кадровими та юридичними, мають бути й конче будуть зроблені, але в перші дні головними були порятунок людей і первинна допомога. Це добре, що ще в час, коли територія була особливо небезпечною, на місце прибув особисто прем’єр і очолив надзвичайний штаб, погано, що й досі наше чиновництво чекає, поки приїде хтось згори й зробить за них їхню роботу. Так, ліквідацію аварії штаб організував дуже оперативно, але невже треба знову чекати на приїзд прем’єра, щоб розрахувати розмір компенсацій людям та невідкладно почати відновлювальні роботи?
Щодо негативів, то слід згадати політичну авантюру, яку блискавично розіграли саме ті політики, які не були обтяжені допомогою потерпілим, і тут є над чим задуматися. Ще нема висновків, не встановлено міру відповідальності кожного посадовця, а велика група політиків і «експертів» оперативно призначили винного – Віктора Муженка, начальника Генерального штабу та Головнокомандувача Збройних Сил України. Не будь-кого з відповідальних чиновників Міністерства оборони, не самого міністра, а саме керівника армії, в чиї обов’язки входить саме ведення війни, а не тилового забезпечення. Не знаю, чи буде віднайдений російський слід у навмисному підпалі військових складів, але в політичній реакції на подію він безумовний!
Поряд з цією провокацією можемо поставити хіба активні спроби дискредитувати ідею миротворців ООН на Донбасі й різні політичні ігрища навколо цього. Ще одним гібридним ударом уже ззовні стали явно маніпулятивні звинувачення проти України щодо постачання зброї Південному Судану, які розтиражувала перероджена організація Міжнародна Амністія. Я пригадую її роботу в 1970-1980 роках, коли там працювали самовіддані волонтери, а потім до структури прийшли великі гроша та брудна проросійська політика. Та сама Amnesty International більше не спроможна бачити порушення прав людини та розправи, які чинить російський режим, особливо на окупованих територіях. Замість них вражаючу інформацію озвучив Верховний Комісар ООН з прав людини. Не побачили «правозахисники» й вироку Іллі Умерову, який при його захворюваннях фактично може стати смертним.
Ще однієї атаки в спину Україна зазнала від владних еліт Угорщини та Румунії після ухвалення Верховною Радою та підписання Президентом освітнього закону. Це не перша спроба втручання в наші внутрішні справи з вимогами надати національним меншинам того, що в своїх державах та й загалом у ЄС ніде не практикується. Нічого, країна, яка вистояла під натиском збройної агресії Росії, справиться з демаршем двох західних сусідів, тим більше, що аргументаційна база у нас відповідає європейським принципам. А самим українським угорцям та румунам не завадило б задуматися, чи такого вже блага для них прагнуть лідери сусідніх країн, коли хочуть законсервувати у межах кількох районів мовне гетто, жителі якого, абсолютно не володіючи державною мовою, приречені на низькокваліфіковану працю в себе вдома або переїзд до сусідніх країн.
Основні очікувані події вже цього тижня розгортатимуться у Верховній Раді, де відновляться пленарні засідання. Сподіваємося, що нарешті закінчиться фарс із блокуванням законотворчого процесу за методикою «італійського страйку», й Рада проголосує конче потрібні зміни до кодексів та завершить процесуальну реформу судоустрою й перейде до пенсійної реформи. Цинічно звучать заклики нічого не міняти в пенсійній системі, а обмежитися формальним підняттям пенсій. Справа не лише в тому, що на такий крок не вистачить ресурсів, і їх доведеться знову забирати з бюджету від армії, лікарів, учителів, але ще цей крок буде тимчасовим і не принесе тривалих змін. Саме так для підвищення свого рейтингу в серпні 2004 року вчинив прем’єр В. Янукович. Невже люди, які пройшли через Майдан, зараз хочуть наслідувати його нечесну практику? Ще у жовтні члени коаліції прогнозують «кадровий день», коли, мобілізувавшись, депутати зможуть нарешті заповнити існуючі вакансії від голови НБУ до членів ЦВК та Рахункової палати включно.
Цими днями відбулися та тривають чимало інших знакових подій, навіть простий перелік яких не вміститься в короткому огляді, але завершити хочеться згадкою про тих, хто найбільше заслужив на пошану. У Канаді на «Іграх нескорених» наші бійці, скалічені на полі бою, продемонстрували чудові результати. От хто, не граючись у брудні інтриги та не продукуючи щоденні «зради» і «все пропало», спершу пішли захищати свою Вітчизну, а нині, скалічені тілом, але могутні душею, відстоюють її честь на спортивних аренах!

Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.