Побоювання наших сусідів щодо нового українського освітнього закону — безпідставні. Про те, як втілюватимуть його «мовну» статтю і як це вплине на систему викладання у школах, в інтерв’ю «Голосу України» розповів заступник міністра освіти і науки Павло Хобзей.
— Згідно зі статтею 7 Закону «Про освіту» представникам національних меншин гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти мовою відповідної меншини. Це право реалізується — цитую: «шляхом створення окремих класів (груп) з навчанням мовою відповідної нацменшини поряд із державною мовою…» Чи означає це, що суто угорських чи суто румунських шкіл в Україні вже не буде? Натомість у таких школах паралельно відкриватимуть класи з українською мовою викладання?
— Ні, не означає. Може бути ситуація, коли одна вертикаль – скажімо, один клас із чотирьох чи двох навчатиметься мовою меншини, а решта, наприклад, державною мовою.
Наголошую: сьома стаття Закону «Про освіту» не порушує ані міжнародні угоди, які підписала Україна, ані Конституцію нашої держави. Вона відповідає всім нормам. Нагадаю, що ми подаємо цю статтю на розгляд Венеціанської комісії, яка вивчить її і зробить відповідні висновки.
Сьогодні маємо школи на Закарпатті, де один клас вчиться румунською, один російською, один українською. Повторюю, це в одному навчальному закладі. Така само система залишиться і за нового Закону «Про освіту». Так само може бути школа, де всі класи вчаться російською мовою. На рівні початкової школи все залишиться так, як і було. За винятком того, що збільшиться кількість годин для вивчення державної мови. Нині ми дуже серйозно займаємося методиками викладання української мови для національних меншин – носіїв неслов’янських мов. Румунської, молдовської, угорської… Тому що викладати українську дитині з іншої мовної групи складніше, ніж, приміром, малюку, для якого рідна мова – словацька, польська чи російська.
— Зміни діти відчують, починаючи з 5-го класу…
— Закон говорить про те, що з 5-го класу ми переходимо на навчання державною мовою. Але пункт 4-й його сьомої статті дозволяє один або декілька предметів викладати офіційними мовами Євросоюзу. До них, нагадаю, належить угорська, румунська, польська, болгарська, чеська, англійська… Власне, мови всіх країн ЄС. У перехідних положеннях нового Закону «Про освіту» йдеться про те, що школи нацменшин мають перехідний період до 2020 року, щоб навчатися за новими правилами.
— Російська не є мовою ЄС. Як відрізнятиметься ситуація в російських школах від, скажімо, ситуації в угорських навчальних закладах?
— У таких школах всі предмети будуть викладатись українською мовою. За виключенням російської мови та російської літератури. Російську можуть застосовувати також під час викладання предметів із варіативної частини – наприклад, історії російської культури. Але базові дисципліни включно з математикою, фізикою і так далі викладатимуться українською.
— То скільки буде «іншомовних» предметів?
— Це визначатимуть нові навчальні плани, які будуть сформовані міністерством, і залежатимуть від шкільного контексту, тобто від наявності у кожному окремому закладі вчителів, здатних викладати свій предмет двома мовами… Тому що за нашою концепцією вчителі, які викладають у школах національних меншин, залишаться там працювати й надалі. Вчитель математики, який викладав угорською, й надалі читатиме свій предмет. Є варіант – він або продовжить його викладати угорською, або розпочне викладати українською, якщо володіє нею. Є ще один варіант, який вітає наше міністерство і дуже вітає Рада Європи: це так зване двомовне навчання, коли, наприклад, один урок математики викладається румунською (чи угорською), а другий – українською. Для того щоб діти знали термінологію двома мовами.
— За ким останнє слово у визначенні співвідношення між годинами викладання різними мовами?
— Звісно, за нами, за профільним міністерством. Тут треба розуміти дві речі. Перше: Закон «Про освіту» передбачає два роки перехідного періоду. За цей час ми маємо інтенсивно попрацювати з вчителями шкіл національних меншин щодо опанування державної мови. Щоб дати їм можливість викладати свій предмет українською. І друге: ми маємо ретельно вивчити ситуацію в тих школах – зрозуміти, на
скільки вони готові до змін. Якщо учні не розуміють української, вони не готові різко перейти до вивчення окремих дисциплін, тих самих точних наук, державною мовою. Тому ці підходи залежатимуть ще й від рівня підготовки учня. Ми будемо це обговорювати — з директорами шкіл та їхніми заступниками. Консультуватимемося із освітянськими відомствами інших країн. Ми відкриті до діалогу. Поки що можемо говорити лише про приблизні пропорції чи так званий коридор: скажімо, в 5-х—6-х класах у нас буде викладатися державною мовою від 20 до 40 відсотків дисциплін, у 7-му—9-му класах — 40—60 відсотків, а в старшій школі — більшість предметів. Щоб підготувати дитину до вступу до вищих навчальних закладів України.
— ЗНО ці діти нині так само складають румунською чи угорською?
— Так. Для них усі бланки ЗНО перекладають рідною мовою. Українською вони здають лише українську мову й літературу. Причому іспит з державної мови на Закарпатті більше половини випускників шкіл — 63 відсотки — з угорською і румунською мовами викладання складають на двійку, не подолавши мінімальний «поріг». Це величезна проблема. Ось результати тестування школярів з Герцаївського району Чернівецької області. Він румунський, майже моноетнічний. Подивимося на те, як складають українську мову 11-класники: з тих випускників, хто складав історію України румунською мовою, 84 відсотки не змогли подолати поріг під час ЗНО з української мови. Тобто майже всі! Цю ситуацію треба змінювати.
— Рідну мову й літературу вони й надалі вивчатимуть як окремі предмети?
— Звісно, з 1-го по 11-й клас (за новою системою — по 12-й) національна література буде вивчатися. Історію свого народу представники нацменшин теж вивчатимуть. Крім того, ми маємо у навчальних планах ще варіативну частину, тобто предмети за вибором. Кожен окремий навчальний заклад може обирати факультативи, окремі дисципліни, які вважає за потрібне, і викладати їх тією мовою, якою вважає за потрібне.
— Представники деяких національно-культурних товариств кажуть, що сьома стаття освітнього закону звужує їхні права…
— Насправді вона, навпаки, розширює права і можливості громадян України – представників національних меншин. Знання державної мови – це можливість для розвитку, можливість для дитини реалізовувати у нашій країні свої таланти і здібності, і зрештою досягати тих висот, на які вона заслуговує.
Закон «Про освіту» і його сьома стаття не має за мету сприяти асиміляції національних меншин. Вони мають зберігати свою культурну ідентичність, але водночас інтегруватися в українське суспільство. Бо і угорці, і поляки, і німці, і румуни, і греки, і росіяни, які мешкають на нашій території, є громадянами нашої держави. А громадяни України будь-якої національності мають розуміти державну мову без перекладу!
Нині ми маємо цілі анклави, наприклад, на Закарпатті чи на Буковині, у Чернівецькій області, де люди вкрай погано розуміють українську. Якось мені довелося бути присутнім на відкритті прекрасного спортзалу, збудованого коштом Угорщини в закарпатському селі. Заступнику міністра одразу дали перекладача. Тому що місцеві мешканці не знають української. Для держави це є неправильним. Представники національних меншин мають знати рідну мову і плекати її, і ми це підтримуємо, але ми хочемо щоби громадяни України, особливо молодь, знали українську, щоб вона могла продовжити навчання в українському університеті, могла обіймати певні посади. Бо нині за законом треба складати іспит з української мови, щоб отримати посаду в органах місцевого самоврядування. Я вже не кажу про державну службу.
— Якщо місцева громада захоче створити, наприклад, румуномовну школу – чи вона матиме таке право?
Закон тільки-но набрав чинності. Нині є доручення міністра освіти створити робочі групи, які напрацьовуватимуть план його реалізації. До цих робочих груп запрошуватимемо представників національних меншин і керівників шкіл. Разом визначатимемо, як відбуватиметься цей перехід, якими мають бути навчальні плани тощо. Гадаю, це забере приблизно півроку. Тобто поточний навчальний рік проходитиме за старими правилами. Бажано отримати цю «дорожню карту» вже у березні, щоби ми потім могли ще попрацювати з вчителями, і з 1 вересня 2018 року діяти відповідно до чинного закону.
— Які винятки із загального правила передбачено для корінного народу – кримських татар?
— Для корінного народу — кримських татар — правила лишаються ті самі. Для них і надалі залишається право викладати усі дисципліни своєю національною мовою. Але значну частину предметів можуть вести державною мовою.
Адже кримські татари не мають своєї держави, де б розвивалася їхня рідна мова. Тому нам потрібно зберегти кримськотатарську мову для світу. Нині кримські татари у нас мають фактично одну-єдину школу – в Новоолексіївці на Херсонщині, де створюються класи з кримськотатарською мовою навчання. Надалі ми будемо думати разом із Меджлісом, з кримськотатарською меншиною, як створювати і розвивати ці навчальні заклади.
— Уточніть, які країни висловили невдоволення нашим освітнім законом і в чому полягають ці претензії?
— Претензії спрямовують переважно до МЗС. Безпосередньо ми можемо говорити лише з міністрами освіти. Найгостріше реагує Угорщина. В нас заплановано зустріч з профільним міністром – його візит відбудеться пізніше.
Нещодавно я мав телефонну розмову із заступником міністра освіти Болгарії. Було дивно почути від неї, що буцімто в Україні планують закривати недільні болгарські школи. Ніхто цього робити не збирається! Навпаки, ми обговорюємо можливість відкриття болгарських класів в одній з одеських шкіл, де діти вчитимуть свою рідну мову аж до випускного класу включно. Нині в нас в Україні 71 дитина вчить болгарську, але лише в початковій школі. Фактично, ми не маємо шкіл з болгарською мовою викладання.
Є велика дезінформація з цього питання, і люди перелякані, побоюються, що ми мало не заборонимо говорити мовами нацменшин. Абсурд! Ми діятимемо відповідно до всіх міжнародних угод і, зокрема, відповідно до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Між іншим там чітко прописано, що вивчення національних мов не може бути на заваді вивченню державної мови. Бо тоді людина не зможе реалізовуватися в країні, громадянином якої вона є. А фактично саме така ситуація сьогодні склалася в Україні, коли населення окремих сіл чи цілих районів не послуговується українською мовою. Коли діти чують її тільки на двох уроках української мови і на двох уроках літератури – загалом чотири академічні години на тиждень. Цього недостатньо! А решту часу вони перебувають в іншому мовному оточенні.
Хартія дозволяє застосовувати три підходи до навчання національних меншин. Перший — найбільш ліберальний, який ми мали досі. Коли всі предмети викладаються мовою меншини, і офіційна мова вивчається лише як окремий предмет. Другий підхід – це коли частина предметів викладається мовою меншини, а частина – державною. І третій підхід – коли всі предмети викладаються державною мовою, і паралельно забезпечується вивчення рідної.
Днями у МОН був міністр освіти Румунії. В Румунії законодавство відповідає першому варіанту, тож профільний міністр цієї країни висловився за те, щоб і в Україні був такий само підхід. Дзеркальний. Але у Польщі, скажімо, застосовують якраз третій варіант. Коли всі основні предмети викладають польською мовою з 1-го класу. Тобто кожна країна обирає свій підхід, і Хартія це дозволяє.
ОФІЦІЙНО
Закон України «Про освіту», із ст. 7
«Особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини. Це право реалізується шляхом створення відповідно до законодавства окремих класів (груп) з навчанням мовою відповідної національної меншини поряд із державною мовою і не поширюється на класи (групи) з навчанням українською мовою».
ОФІЦІЙНО
Закон України «Про освіту», із ст. 7
«Особам, які належать до корінних народів, національних меншин України, гарантується право на вивчення мови відповідних корінного народу чи національної меншини в комунальних закладах загальної середньої освіти або через національні культурні товариства».
