Погляд із-за рубежа на наші лани та ферми

На сторінках «Села» (№ 25 за 11 лютого 2014 р.) газета розповідала про француза Жан-Жака Ерве, який довгенько працював у Росії, а тепер — і в Україні, де ґрунтовно ознайомився з особливостями господарювання на землі. Йому доводиться досить добре орієнтуватися в агровиробництві, адже нині, приміром, він обіймає посаду радника з питань сільського господарства правління одного з банків, що активно кредитує товаровиробників. Тож ми продовжуємо знайомити читача з поглядом громадянина Франції на реалії українського агропрому.

Споглядаючи на нелегке сьогодення нашого АПК, співрозмовнику важко збагнути: якщо сільськогосподарське підприємство успішно веде бізнес, домагається високих врожаїв, приростів, надоїв, а головне — прибутків, сплачує податки, забезпечує робочі місця з доброю зарплатою, то хіба комусь від цього погано? Далі підприємство хоче, навіть мусить розвиватись, розширюватись. І тут у нього з’являються проблеми: взяти землю на тривалий час не може, залучити інвестиції — не може, немає гарантій зберегти ситуацію такою, як є. Його право на продовження оренди оброблюваних гектарів під сумнівом.

Про жах у хлівах і сир як мистецтво

Взагалі-то ситуація у наших хлівах Жан-Жака Ерве дещо засмучує. Він вбачає певну несправедливість у тому, що французькому фермеру, аби зрівнятися доходом з промисловим робітником, необхідно тримати понад півсотні корів. Водночас в Україні господарі держать у хлівах по одній-дві, зрідка — три корови. І скаржаться, що виручених за молоко грошей не вистачає на сім’ю, щоб дітей вивчити... Маючи на обійсті дві-три корови, уже можна не ходити на роботу. Звісно, затрати на утримання худоби є. Але за наявності безплатного випасу й сінокосу, за практичної відсутності санітарного контролю, без податків, прибуток від реалізації молока від двох-трьох корів (а поблизу Києва — і однієї) може навіть перевищувати середню заробітну плату по галузі. При цьому українська влада й громадськість стурбована надто низькими закупівельними цінами на молоко...

Утім, Жан-Жак Ерве погоджується: іноді малі виробники молока старанно працюють і пропонують добрий продукт. Хоча, буває, те молоко просто жахливе, а споживачі не знають, що вони купують. З другого боку, не завжди заготівельники платять за молоко нормальну ціну, іноді забирають по 2 гривні за літр і навіть по 1 гривні 20 копійок. У жодній країні такої різниці в закупівельних цінах немає: 5 гривень для великих підприємств і 2 гривні для дрібних хазяйств. А у разі таких нестабільних цінах важко планувати виробництво, проводити ефективний менеджмент. Біда малих господарств у тому, що вони не мають жодних стабільних механізмів для реалізації своєї продукції, а також і джерел фінансування для розширення виробництва. Втім, на обійстях виробляється три чверті молока. І уявімо, що буде, коли люди раптом передумають тримати корів на своїх подвір’ях?..

— Багато українців, — розмірковує французький експерт, — купують молоко, масло і йогурт у супермаркетах. З чого воно візьметься? Уже нині чимало продуктів нібито молочного асортименту роблять, приміром, з пальмової олії. У будь-якому разі, дефіциту молокопродуктів в Україні поки що не відчувається. Але якщо я не хочу пальмового молока, хочу коров’ячого, козиного, овечого?! Якщо я люблю сир Бофор чи Конте? Це дорогий сир, не завжди можу собі його дозволити, але це смачно, це моя культура, тоді як? Замінити його пальмовим сурогатом? Але я не хочу підробки, хочу хорошого сиру! А його можна зробити винятково з якісного натурального молока. Тому я захищаю у себе в Франції своє право їсти якісний сир.

Розумію, що виробництво доброго продукту коштує дорого, і згоден з цим. Мій улюблений сир вартісний, тому купую його не завжди. Але я не хочу відмовлятися від задоволення іноді потішити себе смачним сиром, котрий виробляється від корів, що випасаються на гірських луках, і молоко через 10 годин після видоювання закладається на сир, який буде неординарним. Я віддаю перевагу Бофору чи Конте. Чому? Бо ці сири готуються за технологіями, що гарантують якість, смак. Причому, навіть не виникає запитання: чи дотримано під час виготовлення відповідні санітарні норми? І хочу, щоб такий сир був завжди. Щоб доносив до мене дихання гір, аромат гірських трав і квітів, свіжість вітру і гірських джерел. Ні, я не купуватиму такий продукт кілограмами для щоденного вжитку. Зазвичай харчуюся індустріальними продуктами, але іноді, зрідка, хочу потішити себе добрим сиром, який виробляють за особливою технологією і в особливих умовах рідкісні майстри, що зберегли традиції й мистецтво його виготовлення. Такого не може продукуватись багато, але майстер, котрий його готує, повинен за своє вміння отримувати належну винагороду. Подібний товар не можна підводити до жодного стандарту закупівельних цін. Чи є такі майстри в Україні? Знаю, є в Карпатах, є на Полтавщині. Але чомусь про них у вашій країні мало кому відомо. Те саме можна сказати й про інші продукти, наприклад, про хліб.

Про високий вал і нереалізований потенціал

Жан-Жак Ерве переконаний, що ми зі своїми чорноземами маємо величезний потенціал, але він досі не використаний. За словами співрозмовника, торік Україна зібрала гарний урожай зернових. Приріст валового збору досягнуто передусім за рахунок кукурудзи, якої намолочено близько 30 мільйонів тонн. Водночас, великий урожай породив нові проблеми. По-перше, значний валовий збір не забезпечує автоматично високих прибутків. Ціни на світових біржах на зерно, зокрема, й на кукурудзу помітно зменшились. Отже, обставини змушують поставляти на ринок дешеве й водночас якісне збіжжя. А тут з’ясовується, що в Україні обмаль сушарок і елеваторів, щоб обробити й зберегти зібране. А потім, щоб доставити в порти — бракує вагонів, автомобілів, а також припортового обладнання, щоб зерно прийняти й перевантажити. Таких потужностей в Україні не вистачає, й ці послуги коштують дорожче, ніж в Америці чи Євросоюзі. Тож збільшується собівартість пропонованого на ринок українського зерна, отже, позначається на його конкурентоспроможності. Одне слово: багато зерна — не означає вищі прибутки. Такі закони ринку... Але не правильно налаштовуватись, що не треба прагнути до високих врожаїв! Україна має колосальний потенціал для збільшення виробництва сільгосппродукції. І його треба використати.

Просто, не можна забувати про менеджмент. Треба працювати над усіма складовими аграрного бізнесу — від поля до зернової біржі й далі до прилавка, радить пан Ерве.

Через призму генно-модифікованих організмів

За словами співрозмовника, він, як агроном (а це — перша й основна його спеціальність), завжди закликає, що треба активно застосовувати технології, здобутки науки, які забезпечують продуктивність землі. Адже незабаром у світі буде 9 мільярдів жителів, їх треба годувати, люди не повинні голодувати.

Проти цього наче ніхто й не заперечує, усі навіть «за». Але бюрократичні інституції, урядові заходи іноді прямо гальмують застосування здобутків науки для збільшення продуктивної сили землі.

— Маю на увазі, — каже співробітник банку, — заборону використовувати ГМО в аграрному виробництві. Я проти відмови щодо ГМО в Євросоюзі. За те, щоб ми використовували рослини, які краще засвоюють азот з повітря, воду з ґрунту, щоб економніше витрачати мінеральні добрива й засоби захисту рослин. У суспільстві повинні ясно розуміти критерії, за якими має регламентуватись застосування ГМО в сільському господарстві. Ми намагаємось різними способами захистити рослини від різних вірусів, комах, що завдають шкоду рослинам. Але природа сильніша за нас, і з часом хвороби й шкідники пристосовуються до отрутохімікатів, стають нечутливими до них. Тому треба йти й іншими напрямками, виводити такі рослини, що самі є несприйнятливими до хвороб і шкідників. Які родять щедріше при тих же затратах. Ще сімдесят — вісімдесят років тому корова давала 1300 — 1500 літрів молока на рік. Тепер вважається нормою 7 — 8 тисяч. А чому? Відбулось генетичне покращення тварин. То невже варто боятися слова «генетика»? Та ж ми живемо в епоху, коли здійснено великі відкриття у цій царині! Гадаю, і Україні час думати про краще використання її природного потенціалу, про те, як зменшувати навантаження на природу, менше використовувати гербіциди, пестициди, фунгіциди, як більше брати від природи, не завдаючи при цьому їй шкоди.

Ні, я не закликаю зняти всі обмеження щодо використання ГМО. Лише кажу, що суспільству треба дати ясні й зрозумілі критерії, за якими визначається доцільність користуватися ГМО. Для мене ці критерії такі: чи краще ГМО-рослини засвоюють азот з повітря. Якщо це не так, тоді я не «за». Коли говорять, що ГМО-культури потребують менших затрат робочої сили, і їх застосування поповнить армію безробітних, тоді я знову проти. Також вважаю, що питання використання ГМО-рослин треба вирішувати в раціональній площині, а не в якійсь релігійній.

Наприклад, не бачу причин обмежувати використання ГМО-кукурудзи чи ГМО-сої. Ці рослини не мають споріднених культур в Європі, тому змінені гени не можуть перейти в інші рослини. Але я проти поширення ГМО-ріпаку, бо в природі в ріпаку багато родичів, тому поширення ГМО-ріпаку може стати не підконтрольним. Врешті, чи реально зараз заборонити ГМО? Це вже навіть смішно. Адже 60 відсотків сої вже вирощують з ГМО-сортів, усі ми її споживаємо, і нам це не вадить. Питання про шкоду ГМО-культур для здоров’я просто марне, такої шкоди досі не доведено.

Спілкувалася Галина КВІТКА.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.