Уперта статистика свідчить, що за останніх 100 років за рівнем захворюваності та смертності у світі онкопатологія перемістилася з десятого місця на друге, поступаючись лише хворобам серцево-судинної системи. За даними ВООЗ, смертність від раку до 2030 року продовжуватиме істотно зростати. Україна вже перебуває на другому місці в Європі за темпами його поширення. Щодня в нашій країні захворюють на рак 450 осіб, із них помирають 250. Попри це, останнім часом на проблемі онкології дедалі менше акцентують увагу. Тут, звісно, свою роль відіграють агресія Росії проти нашої країни та політична й економічна ситуація. Але ж від того вона не перестає бути менш актуальною. Про це ми розмовляємо з директором Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р.Є. Кавецького НАН України, академіком НАН України Василем ЧЕХУНОМ (на знімку).

— Василю Федоровичу, і фахівці, і пацієнти вважають, що боротьба з онкопатологією не ввійшла до пріоритетів державної політики. Що, на вашу думку, насамперед потрібно, щоб змінити ситуацію, — державна програма?
— Так. Необхідна така державна програма, яка б давала змогу, з одного боку, вирішувати фундаментальні аспекти цієї проблеми, з другого — надавати своєчасно та якісно кваліфіковану допомогу, починаючи з профілактики, діагностики, терапії і, до речі, реабілітації. Реабілітація, про яку завжди згадують побіжно, має величезне значення, в програмі вона повинна займати щонайменше відсотків 30.
— Чи потрібно нам при цьому повністю підпорядкувати свої кроки в галузі медицини і, зокрема, онкології вже відпрацьованим у цивілізованих країнах стандартам?
— Ми рухаємося в європейському напрямку, але в нас немає фінансово-економічного ресурсу для стрімкого руху вперед. Отож, як на мене, слід зробити інвентаризацію наших можливостей і загальних поступів. А от щодо європейських стандартів... Стандарти — це добре, але вони потрібні насамперед для фармацевтичних компаній, для прокурора і для лікаря, але... не кращого. Лікаря не треба ставити в рамки стандартів. Медицина — це мистецтво. Щоб лікар залишався справжнім фахівцем, йому необхідний люфт діяльності. Якщо стандарти не працюють, ми повинні дати людині шанс скористатися сучасними альтернативними науковими розробками. Тож стандарт — це не той вектор, який забезпечить розв’язання проблем онкології. При онкопатології передусім потрібна індивідуалізація і діагностики, і лікування. Ми десятки років акцентували на цьому увагу (наші роботи — свідчення цього), тоді як клініцисти переважно керувалися стандартами. А тепер сучасна наукова література наголошує на індивідуалізації. Як швидко змінили пріоритети ті, хто ще вчора закликав до стандартів терапії! Але ми наголошуємо на необхідності персоніфікованої терапії не лише в контексті важливості призначення так званих таргетних препаратів, тобто тих, які діють вибірково. Персоніфікована терапія потрібна, щоб визначити, чутлива чи нечутлива пухлинна клітина в організмі конкретного хворого до терапії — це перше. Друге: ми не забуваємо про допомогу організму, в тому числі і застосування протипухлинної вакцини.
— Який пріоритет визначив для себе очолюваний вами Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології?
— Більшість наших розробок спрямовано на те, щоб допомогти організму самому позбутися пухлини. Фактично ми на порозі активної біотерапії хворих на рак і сьогодні активно працюємо над популяризацією цього напряму. Ще одним важливим пріоритетом є сорбційна детоксикація, яка дає змогу знизити екзогенне й ендогенне токсичне навантаження, що сприяє виходу з-під контролю пухлинної клітини. Зменшуючи інтоксикацію, ми підтримуємо наш організм. Низка цікавих розробок пов’язана з пошуком природних лікарських засобів, які ми зареєстрували. Наприклад, церулоплазмін — препарат крові, який є антиоксидантом. Ця робота, до речі, відзначена державною премією.
— Чи є перспектива імплементації інститутських розробок у клінічну практику вже сьогодні?
— Наразі ми формуємо базу, що «відповідатиме» за так звану трансляційну онкологію. Базу, яка використовуватиме наш багаторічний досвід у галузі фундаментальної онкології для впровадження результатів досліджень у клінічну практику на користь хворих. За ініціативи молодих учених-практиків створена така впроваджувальна структура, яка вже сьогодні функціонує і пропонує програму «онкоскринінгу» для ранньої діагностики раку, моніторингу перебігу захворювання та визначення чутливості до протипухлинних препаратів. Це потрібно для того, щоб, з одного боку, люди могли користуватися сучасними технологіями, з другого — такі послуги, які є платними, нам необхідні, щоб зберегти кадри. Це величезна проблема.
Звичайно, у нас є цікаві інноваційні розробки, які потребують інвестора. Ми розробили унікальну магнітокеровану лікарську форму протипухлинного препарату. Її унікальність зводиться не до того, щоб з допомогою магнітного поля концентрувати і досягати вибірковості його дії. Протипухлинній клітині вкрай необхідні компоненти, які є складовою цього лікарського засобу. Отож форма переважно захоплює ці частинки і накопичує їх. І саме у цьому її унікальність. У нас усе зроблено для впровадження цієї розробки, але з інвестором складніше. Тут теж чимало проблем. Ми часто апелюємо до держави і не враховуємо можливості наших бізнесменів, які (якщо вони справді з державним мисленням) мали б бачити, розуміти і відбирати унікальні проекти, здатні принести славу і власному бізнесу, і країні. На жаль, у нас цього ще немає.
— То де ж вихід?
— Аж ніяк не хочу сказати, що ми вичерпали себе або не бачимо перспективи. Ми готуємося до роботи в нових умовах. В Європу не можна прийти всією країною. Європу можна побудувати лише в себе. Коли говоримо, що ми входимо в систему ринкових відносин і страхової медицини, то, без сумніву, тут безплатної медицини бути не може. Коли йдеться про сучасні технології діагностики і лікування — це, звісно, високовартісне обладнання. Якщо ми хочемо користуватися цими технологіями, то за них, на жаль, треба платити. Хто це має робити? Держава, страхові компанії чи ще хтось? Це не моя функція визначати, хто повинен платити. Ми розробили цілий пакет пропозицій для платних послуг і шукаємо таку модель, яка б виправдала себе, попри те, що займаємося науковими дослідженнями.
— Ви вважаєте, що медицина — та галузь, в якій держава може швидко продемонструвати рівень свого реформування, а відтак рівень європейського вектора?
— Я вважаю, що в галузі медицини можна дуже швидко зробити результативні кроки і довести суспільству, що держава працює в інтересах людини і її пріоритетом є здоров’я нації. У нас досить багато напрацювань і місця для їх реалізації. Інша річ, що немає системи, яка б давала змогу не кидатися із боку вбік, а рухатися в одному напрямку.
— А що в планах колективу інституту на найближчу перспективу?
— Ми вдосконалюємо методи ранньої і диференціальної діагностики онкопатології. У жовтні проводимо конференцію, присвячену стовбуровим клітинам. Між іншим, перший міжнародний конгрес із проблем стовбурової пухлинної клітини відбувся на-
прикінці 70-х років, коли ще ніхто про це не казав, на базі саме нашого інституту. Це означає, що розробки інституту і його ідеологія йдуть набагато попереду. Сьогодні стовбурові клітини — це модно. Я ж вважаю, що вони — надзвичайно цікавий об’єкт для дослідження, тому що дають можливість виявляти саме ранні форми раку. Для досягнення максимального ефекту в подоланні онкохвороби завдяки ранньому і диференційному виявленню стовбурових онкоклітин можна напрацювати систему таргетних препаратів, яка гальмуватиме і знищуватиме ракові стовбурові клітини, що є нескінченним родоначальником дедалі нових пухлин. Для науковців ідеальна система — досягти максимального і таргетного знищення стовбурової пухлинної клітини.
Сьогодні ми не сидимо склавши руки, а шукаємо й отримуємо міжнародні гранти. Інститут має замовлення від партнерів з США, має один із небагатьох у країні проектів Рамкової програми ЄС із досліджень та інновацій «Горизонт-2020» з інтеграції інституту в європейське співтовариство (загальний проект дослідження протипухлинних вакцин). У рамках цього гранту працюємо з Каролінським інститутом у Швеції та Ризьким університетом у Латвії. Нещодавно кілька співробітників повернулися зі стажування в Польщі, яке було передбачено в рамках проекту. Однак у мене серце болить, коли доводиться підписувати заяви на звільнення від молодих учених, які захищаються і йдуть від нас у пошуках достойної оплати праці. Молодь сьогодні доволі раціональна. За нинішніх умов відкритості світу вона знаходить гідні умови для роботи й життя, наших молодих співробітників, які є інтелектуалами, із задоволенням забирають лабораторії розвинутих країн. Наше завдання — запровадити ту модель, яка дасть змогу науковій молоді не тільки залишатися у своїй країні, а й реалізовувати новітні ідеї. А в нас їх величезна кількість.

Бесіду вела Ірина НІКОЛАЙЧУК.

Київ.